Ірина поставила перед чоловіком тарілку із солянкою. – Приємного апетиту, – сказала вона. Андрій підозріло глянув на дружину. – Тільки б йому сподобалося, – думала Ірина. – Тоді може не згадає? Андрій не поспішав починати їсти. – Щось не так? – спитала Ірина. – Зараз дізнаємося, – сказав він і з’їв першу ложку. – Невже обійшлося? – думала Ірина. – Невже не згадає? – Як це я забув? – сказав Андрій і пішов у кімнату. – Таки згадав, зараз почнеться, – подумала Ірина, і важко опустилася на стілець

Ірина поставила перед чоловіком тарілку із солянкою.

– Приємного апетиту, Андрію, – сказала Ірина.

«Тільки б йому сподобалося, може, тоді все ще обійдеться, – думала Ірина.»

Ірина переживала, раптом чоловік помітить, що вона дещо не встигла зробити вдома. І тоді про спокійний вечір можна не мріяти.

Андрій підозріло глянув на дружину, не поспішаючи взяв ложку, шматок хліба і став розглядати суп.

– Тільки б йому сподобалося,- думала Ірина,- тоді він може не згадає?

Андрій ніколи не поспішав починати їсти. Спочатку він завжди уважно дивився на їжу, вишукуючи щось таке, до чого можна причепитися.

– Щось не так, Андрію? – спитала Ірина.

– Зараз дізнаємося, – сказав він і з’їв першу ложку.

Вираз його обличчя був таким, ніби він вирішував найскладніше завдання. Перша ложка Андрію сподобалася. Тому що він, не сказавши жодного слова, продовжив їсти. І хоча вираз його обличчя при цьому не змінився і залишався незадоволеним.

– Незадоволений вираз його обличчя – це нормально, – думала Ірина. – Коли Андрію щось не подобається, він одразу ж про це повідомляє, і обличчя його набуває дуже задоволеного виразу.

– Невже обійшлося? – думала Ірина. – Невже не згадає і не перевірить?

Даремно Ірина сподівалася, що все обійшлося, і Андрій не згадає. Андрій згадав, те про що думала Ірина. Згадав, коли вже з’їв половину солянки.

– Як це я? – сказав він. – Перевірив усе перед вечерею, а це забув!

Андрій схопився з-за столу. В одній руці була тарілка, а в другій ложка. Він швидким кроком йшов із кухні до кімнати, продовжуючи при цьому їсти.

Справа в тому, що Андрій, як він сам себе називає, ідеальний чоловік.

– Отже, і дружина моя має бути такою, – говорив він.

Але Ірина, як вона не старалася, не могла піднятися до високих вимог Андрія. Вона не виглядала у його очах ідеальною.

– Ти маєш усе встигати робити бездоганно, Ірино, до мого повернення з роботи, – навчав Андрій Ірину з перших днів шлюбу.

А цього разу Ірина встигла не все. Вона не витерла пил з екрана телевізора. Вона витерла пил скрізь, а ось з екрану телевізора забула. А Андрій, коли приходить із роботи, одразу робить перевірочний обхід по всій квартирі.

Ось і сьогодні Андрій до вечері пройшовся по квартирі і все уважно оглянув. І як звичайно білою хусткою перевірив наявність пилу скрізь, крім екрана телевізора. Забув.

Чому забув? Напевно, тому що до цього дуже багато часу витратив на перевірку порядку у ванній кімнаті та туалеті.

– Ну, я так і знав, Іро, дівчинко моя, – лагідним голосом сказав Андрій, коли виявив непорядок на екрані телевізора. – Скоро футбол, на що ти сподівалася? Я не розумію. Ти це навмисне? Думала, я не помічу?

Ірина зрозуміла, якщо чоловік перейшов на уїдливо лагідний тон, все скінчиться великою сваркою. Але її переживання були марними. Сварку було відкладено.

Бо цього дня був футбол. І подивившись на годинник, Андрій зрозумів, що зараз не встигне. Він вирішив відкласти лекцію на потім. Але й потім не вийшло, тому що його улюблена команда виграла, і Андрій від щастя забув все на світі. І пішов спати. А рано-вранці пішов на роботу.

Але йдучи на роботу, Андрій по-доброму посміхнувся до дружини.

– Дивись у мене, Ірино, – лагідно сказав Андрій, – вчора я тебе пробачив, але, якщо таке знову повториться, я не знаю, що буде.

Побачивши переживання на обличчі дружини і згадавши перемогу улюбленої команди, Андрій захотів трохи її пошкодувати.

– Для тебе ж стараюся, кохана, – додав він і вийшов із квартири.

Ірина теж працювала, але вона працювала вдома. На роботі якщо і з’являлася, то тільки в тому випадку, коли там була необхідна її особиста присутність, а таке траплялося рідко.

– Як же я втомилася від свого чоловіка, – думала Ірина, коли за Андрійом зачинила двері. – Розумію, що так не можна, треба щось міняти, а зробити нічого не можу. Я б давно пішла від нього, але не можу. Бо переживаю, за себе і за дитину.

– Добре, – сказала собі Ірина, – влаштую собі вихідний, схожу в салон краси. Може, це мене трохи заспокоїть.

Ірина відвела дитину до садка і пішла в салон краси. І ось там, поки вона сиділа в очікуванні вільного майстра, почула розмову двох жінок. Ця розмова Ірину дуже зацікавила.

Одна жінка розповідала іншій, як провчила свого чоловіка, який так само постійно придерався до всього, що робить його дружина.

– А мій Андрій точно такий самий, – подумала Ірина. – А я виходить просто жінка, яка не може нічого зробити; не може навіть піти від нього.

Ірина задумалася. Їй стало не до зачіски. Вона думала над розмовою двох жінок, і в її голові визрів план.

Ірина вирішила, що робити зачіску буде не зараз, а трохи згодом.

Вона вже точно знала, як провчить свого чоловіка.

– Я зроблю це так само, як це зробила незнайома мені жінка, – розмовляла сама з собою Ірина.

Вона зателефонувала чоловікові. Андрій не любив, коли Іра дзвонила йому на роботу.

– Що треба? – поцікавився Андрій.

– Сьогодні приїжджає моя сестра, – сказала Ірина.

– Яка сестра? – Не зрозумів Андрій. – У тебе немає жодної сестри!

– Моя старша сестра, – сказала Ірина. – Приїжджає сьогодні вдень. Її звуть Інна. Два тижні вона житиме у нашій квартирі. А мені треба поїхати до мами, у неї якісь неприємності.

– Я не хочу, щоб у нас жила твоя сестра, – вигукував Андрій.

– У такому разі, тобі самому доведеться робити все по дому, – сказала Ірина, – навіть займатися з дитиною. Тож дивись сам. Не-хоч не треба. А я вже сідаю в поїзд.

Андрій ще довго думав, що ж це таке сталося. Але так нічого збагнути і не зміг. Вирішив, що дізнається все ввечері, коли повернеться з роботи додому.

– Ну, я їй влаштую, – вголос розмірковував Андрій,- сестру вона покликала. Проблеми, бачите, у її мами.

У голові Андрія було багато різних думок щодо того, що і як він покаже дружині, коли та повернеться.

Але найголовніше, що Ірина і не збиралася нікуди їхати.

По-перше, тому що вона не мала ніякої сестри, а по-друге, провчити свого чоловіка, могла тільки вона сама. Так було задумано.

В основі хитрого плану Ірини лежав один дуже простий принцип: «Я – це не Я, а зовсім інша жінка», про який Ірина і почула в салоні краси.

Принцип цей полягав у тому, що жінка пoбoюється свого чоловіка лише у тому випадку, якщо вона це вона. Але якщо перестати бути собою, а стати іншою, то всі переживання минають. І тільки в цьому випадку можна вирішити проблему з чоловіком. Можна навіть набратися сміливості і піти від нього.

– І все, що мені слід робити зараз, – думала Ірина, – це перестати бути тим, хто я є. Отже, я буду іншою. Все просто.

Ірина сама вирішила стати іншою. Вона сама вирішила стати своєю власною старшою сестрою.

Ірина вирішила стати Інною.

Для цього вона повернулася в салон краси і розпочала процес перетворення себе на свою старшу сестру.

– Дуже вас прошу, – сказала Ірина майстрам салону краси, – зробіть мене старшою.

– Легко, – впевнено відповіли майстри, – ми зараз порадимося, як це краще зробити.

Майстри радилися не довго. До них не рідко зверталися саме з таким проханням молоді жінки. І процес дорослішання розпочався з засмаги. Після цього йшло все інше, що стосувалося зачіски, макіяжу, манікюру та іншого, необхідного для того, щоб Ірина у свої двадцять чотири роки виглядала дорослішою і перестала бути схожою на себе колишню.

І якщо раніше вона була білою, кучерявою, синьоокою блондинкою, то тепер вона стала засмаглою брюнеткою з прямим волоссям і карими очима.

Коли Ірина глянула на себе в дзеркало, поплескала довгими густими віями, вона зрозуміла, що саме так і мала виглядати її старша сестра, якби вона в неї була.

– Таак, – розважливо сказала Ірина, – це точно не я. Це вона. Інна! Тяжко тобі з нею буде, Андрію.

Інна сиділа у кріслі вітальні і дивилася телевізор, коли туди увійшов Андрій.

– Чого дивишся, – грубо сказала вона. – Якщо щось не подобається, то й скажи. І я одразу піду. Сидіть самі з дитиною.

Такого Андрій не чекав. Він сам першим хотів почати з такого, влаштувати сварку. Але вийшло навпаки.

– Чого мовчиш? – хрипким голосом перепитала Інна. – Розмовляти не хочеш?

– Послухай, Інно, чи як там тебе, – почав Андрій.

– І говори тихіше, – сказала Інна, – дитина вже спить.

– Це все чудово, але…

– Тихіше, – сказала Інна. – Тобі не зрозуміло? Хочеш, щоб я пішла?

Андрій уявив себе з дитиною протягом двох тижнів, і йому стало сумно.

– Ні, але я просто хотів… – вже пошепки почав Андрій.

– Спати йди, – суворо сказала Інна. – Пізно вже. А ти, я бачу, ще той базікало. Поговорити любиш? Завтра всім рано вставати. І одразу попереджаю, що вдома я нічого робити не збираюся. Зрозумів. Я тільки стежу за дитиною. Отже щодо їжі та іншого – це ти сам собі готуй і сам себе обслуговуй. Зрозумів?

– Зрозумів, – пошепки відповів Андрій.

«Добре,- думав він,- два тижні якось потерплю. Але потім, Ірино, ти за все мені даси відповідь. Чи це хоч її сестра? Характером зовсім не схожа. Хоча ні. Щось ніби у зовнішності спільне є. Не зрозумію тільки, що.»

– І ось що, – сказала Інна, – я люблю, щоб у будинку було чисто. Тож не сміти тут. Посуд за собою мій. А найголовніше, щоб у туалеті та у ванній чисто було

– У нас там завжди чисто, – почав Андрій.

– Чисто?! – вигукнула Інна, – а підемо зі мною, покажу.

Інна рішучим кроком пройшла у ванну кімнату.

– Це, на твою думку, чисто? – сказала вона, показуючи на стіни, підлогу, стелю, раковину, дзеркало. – Це, на твою думку, чисто? – Вона показала на ванну. – А підемо в туалет.

Вони пройшли до туалету.

– Це що? – Інна знову почала показувати на підлогу, стелю та стіни. – Теж чисто?

– Ні, але Ірина, вона завжди…

– Ірина! – вигукнула Інна. – Вона ніколи не вміла підтримувати чистоту в хаті. Я сподівалася, що, може, чоловік її перевиховає. Куди там. Загалом так. Або ти наводиш тут порядок, або я йду. Зрозумів?

– Я все зрозумів, – сказав Андрій.

«Два тижні, – думав Андрій, – потерпіти лише два тижні. Заради дитини.»

– На сьогодні все, – сказала Інна. – Я спатиму в спальні. А ти на дивані.

«Господи,- подумав Андрій,- як мені пощастило з дружиною. Адже міг би одружитися і ось на такій. Вона теж гарна. Лиха тільки. Ні, з такою б я ніколи не одружився.»

Андрій лежачи на дивані намагався додзвонитися до Ірини, але її телефон не відповідав.

Минуло два тижні. Андрій був на роботі, коли йому зателефонувала Ірина і повідомила, що забирає дитину і йде від нього.

– Як йдеш? – вигукував Андрій. – Чому? З якого дива?

– Давно треба було, та сміливості не вистачало, – сказала вона. – І я тебе відразу попереджаю, що заберу в тебе половину всього.

– Але чому?

– Тому що ти – негідник, Андрію, згадай, як ти зі мною поводився, такі як ти не змінюються.

– І це все, що ти можеш сказати?

– А що ще хочеш почути? – Здивувалася Ірина. – Ах так. Інна тобі передає привіт.

– Не кажи мені про цю жінку, – вигукнув Андрій. – Я мешкав з нею лише заради дитини. Ти знаєш, що вона казала мені робити?

– Я все знаю.

– Ні, Ірино, всього ти не можеш знати, – сказав Андрій. – Я мив підлогу та чистив унітаз.

– Не вірю, – усміхнулася Іра.

– Я сам не вірю. Але так воно й є. І мені зараз дуже тяжко. Я так чекав на тебе, Ірина, сподівався, що ось ти повернешся, і я заспокоюся. Я думав, що в нас буде все як раніше. І лише ці думки давали мені сили триматися. А ти? Ти залишаєш мене в такий важкий для мене період? Чому?

– Тому що тепер Я це не Я, – сказала Ірина. – Я стала іншою. Я стала сміливою.

Андрій повернувся додому і виявив, що половина меблів та майже вся техніка з дому вивезена. У тому числі холодильник, і пральна машина. Спочатку йому стало дуже сумно, але коли він згадав, що Інни більше не буде в його житті, йому стало вже не так сумно.

На розлученні Ірина знову була блакитноокою кучерявою білявкою, з блакитними очима і блідо-рожевим манікюром.

Пройшов якийсь час після розлучення та продажу квартири.

Андрій їхав у трамваї. Раптом він бачить, як у вагон заходить… Інна. А разом із нею його дитина.

Дитина побачила тата і голосно, на весь вагон, повідомила про це мамі. Звичайно, Андрію здалося дивним, що дитина назвала Інну мамою. Але його здивування тривало недовго.

Андрій, хоч і негідник, але не настільки наївний, щоб не зрозуміти головне. Він, звичайно ж, про все здогадався, і гірка усмішка з’явилася на його обличчі.

Колишня дружина пояснила Андрію, що тепер вона іноді кардинально змінює свій зовнішній вигляд. А образ Інни для неї – це як приємне нагадування про минуле.