Ірина б нічого й не запідозрила і жила собі б тихо і мирно, якби не дивний дзвінок посеред ночі. Чоловік міцно спав – дзвонив його телефон. Ірина потягнулася до мобільника. Вона жмурилася від світла, але все одно розглянула дивне буквосполучення: “Зіна Булочки”. – Які це ще булочки дзвонять нам о другій ночі? – подумала вона

Ірина б нічого не запідозрила і жила собі тихо і мирно, якби не дивний дзвінок серед ночі. Чоловік міцно спав, а трель його телефону лунала на весь будинок. Ірина прокинулася. Порухала чоловіка. Він неохоче обернувся і, похропуючи, поклав долоні під щоку.

-Ну точно дитина, їй богу, – подумала Ірина і потягнулася до його телефону. Вона жмурилася від яскравого світла, але все одно розглянула дивне буквосполучення “Зіна Булочки”.

«Які це ще булочки дзвонять нам о другій годині ночі?» – подумала вона.

Іра скривилася і ввімкнула режим польоту, щоб телефон більше не дзвонив.

Залишок ночі вона не могла заснути і все думала про булочки, Зіну, чоловіка та себе. До ранку Іра чітко вирішила, що чоловік має коханку на ім’я Зіна, яка продає булочки, і треба з цим щось робити. Інакше ну куди це годиться?

Вранці чоловік, як ні в чому не бувало, прокинувся, потягнувся і, чухаючись, пройшов прямо на кухню. Там він швидко з’їв бутерброд з ковбасою, три яйця і сьорбнув чорної кави. Він голосно видихнув, посміхнувся дружині і зробив гучніше телевізор.

Ірина стояла біля вікна з кам’яним обличчям і мовчала. Вона дивилася на чоловіка з неприхованою зневагою, її дратувало буквально все в ньому. Його чавкаюче обличчя. Його волохатий круглий живіт. Його жирні пальці, які він завжди облизував після їжі.

Раніше Ірина не помічала цих дрібниць, і все в чоловікові здавалося їй рідним та милим. Вона любила родимки на його плечах, любила гладити його сиве волосся. Але саме сьогодні її дратувало все. Чоловік ніби в одну мить став чужим.

«От гад», – подумала Іра і почала мити посуд.

Вона вирішила поки що не з’ясовувати стосунків і не питати про Зіну зі своїми булочками. У Ірини за ніч з’явився план.

Ірина вирішила зробити багатоходівку:

Їй треба було заспокоїтись. Помста – це страва, яку подають холодною. А вже в кулінарії Ірина розбиралася. Поїсти вона любила.

Треба було зібрати інформацію. Але таємно, щоб чоловік не дізнався. І тут на допомогу вона хотіла взяти свою подругу, одну колегу на роботі у чоловіка, яку вона вже давно знає, та свою маму. Ірина ще до ладу не придумала, яку саме інформацію їй треба зібрати, але час покаже.

Далі треба застати негідника на місці злочину. Тому що інше для Ірини не має жодного значення. Лише факти.

Публічна прочуханка. Ірина збиралася зняти факт зради на відео і викласти в мережу, щоб усі навкруги знали, який поганець її чоловік.

Що робити потім Ірина ще не вигадала…

З першим завданням, заспокоїтись, Ірина справлялася не зовсім успішно. Протягом дня вона часом забувалась і відволікалася на справи. Але потім емоції знову накривали, і вона обурювалася, ведучи діалоги зі своїм чоловіком у своїй голові.

Вона то виправдовувала його, то лаяла. То шкодувала себе, то дорікала собі за те, що набрала останнім часом п’ять зайвих кілограм. То сердилась на те, що він обманщик, то зневірювалась від того, що тепер їй доведеться жити одній, адже чоловіка то вона любить зрештою.

Загалом, в її голові творилося таке, що про жодне заспокоєння і мови бути не могло.

Увечері, коли вони сіли з чоловіком вечеряти, все було гаразд. Ірина поклала чоловіку салат зі свіжих помідорів, картоплю з гуляшем, дістала солоні огірочки, як він любить. Чоловік усміхнувся і взявся з апетитом їсти. Іра ж сиділа з покерфейсом і не могла їсти. Вона сумно дивилася на чоловіка і мовчала.

-Дуже смачно, Ірочко, — сказав чоловік із набитим ротом. — А ти сама чому не їси? Картопля прямо вдалася в тебе сьогодні. Ти ж моя кулінарниця кохана!

У цей момент емоції Іри знову нахлинули, і вона вже не змогла впоратися з ними. Обурення, агресивність та ревнощі виривалися назовні, і Іра вже перестала себе контролювати.

Вона нахилилася до чоловіка і низьким голосом запитала:

-Хто така Зіна?

Чоловік застиг. Посмішка сповзла з обличчя. Очі округлилися.

-Яка Зіна? – не зрозумів він.

-Зіна булочки. Це хто? – повторила Іра знову не своїм голосом.

Та я не знаю ніякої Зіни. Ти чого? Звідки ти взяла цю Зіну? Гадки не маю.

Чоловік похитав головою і знову почав їсти, але вже напружено і без наснаги. Він напружився від слів дружини і не знав, як розрядити обстановку та заспокоїти жінку.

Ірина встала, взяла з підвіконня телефон чоловіка і, трясучись ним у нього перед носом, почала кричати:

-Сьогодні вночі тобі дзвонила якась Зіна булочки. А ти навіть не ворухнувся, щоб їй відповісти. Я відключила телефон, а тепер поясни мені, Сергію, ти мені зраджуєш, так? Скажи мені одразу й чесно. Я не хочу жити зі зрадником. Я не сваритимусь, якщо ти сам зізнаєшся. Хто така ця Зіна? – Ірина вже перейшла на вереск.

-Та не зраджую я тобі. — заволав у відповідь чоловік. — Заспокойся, скажена. Дай сюди телефон. Дивись!

Він відібрав у дружини телефон, розблокував його та показав історію викликів. Ніякої Зіни там і близько не було. Потім зайшов до телефонної книги і там перелистав усі контакти. Ніякої Зіни…

Ірина дивувалася.

-Тобі наснилася якась фігня, а ти мене звинувачуєш у всіх гріхах. Ну, ти нормальна взагалі?

Ірина спантеличено дивилася на чоловіка. Вона навіть трохи засмутилася, що в телефоні не було ніякої Зіни. Як же так? Вона ж бачила. Вона сама відключила телефон.

Чоловік знову їв, запихав у рот шматки м’яса і жував огірки. А потім раптом застиг на кілька секунд, відкривши рота. Та як засміється! Він реготав хвилин п’ять, поки дружина здивовано на нього дивилася.

-Ну ти й кріт сліпий! – сказав він крізь сміх дружині.

-Чого? – не зрозуміла Ірина.

Чоловік знову дістав телефон, зайшов у розділ нагадування і тицьнув пальцем.

-Дивись. Тут написано “Замв. булочки”, тобто – замовити булочки. Просто нагадування спрацювало о 2 годині ночі, а не о 2 годині дня. Я помилився, коли виставив час, і все. Яка там Зіна тобі здалася?

Ірина теж почала сміятися. А потім сміятися у голос. Заспокоївшись, вона обняла чоловіка і сказала:

-Я тебе люблю.

-Я тебе теж, – відповів він, – і це.

-Що?

-Я забув замовити булочки на завтрашню річницю.

Ірина ще більше засміялася.

-Думаю, обійдемося без них.