– Мамо, я одружуюся. – Рома! Та куди тобі одружуватися?! – сплеснула руками Ліда. – Та ти ж сам ще дитя. Навіщо ж відразу одружуватися? Живіть так… – Мама, Ліза вагітна. – Та хто вона така хоч, ця Ліза, звідки? – Ліду переповнювали суперечливі почуття. Вона розуміла лише одне – внуків їй хочеться

-Мамо, я одружуюся.

Ромі було тільки 19 років.

-Куди тобі одружуватися, – сплеснула руками Ліда. – Та ти сам ще дитя.

Але Рома був упевнений в собі. Вони з чоловіком його так виховали. Єдиний коханий син. Ліда завжди себе утримувала від ніжності до сина. Нехай росте справжнім чоловіком.

-Рома, але навіщо відразу одружуватися? Живіть так.

-Мама, Ліза вагітна.

Ліда ще навіть не бачила дівчину сина, але була переповнена суперечливими почуттями. Вона зрозуміла лише одне – їй хочеться онука чи онучку.

Рому вона народила у 25 років. Вони з чоловіком тоді робили кар’єру, дитину залишили на бабусю.

Зараз Ліда виразно розуміла, як була б рада малюкові. Вона вже заздалегідь прийняла Лізу.

-Вона хто, ця Ліза, звідки?

Син зізнався, що Ліза з області, що знімає у місті квартиру, познайомилися випадково.

-Мамо, вона гарна, я її люблю.

Ліза увійшла до квартири, як обережна кішка, хіба що не принюхуючись. Ліда накрила стіл у кімнаті. Борис, її чоловік, байдуже дивився на майбутню невістку. Він швидко поїв і втік у своїх справах.

-Весілля робитимемо?

-Та не треба, – відповіла Ліза.

-Ну і добре, а де жити будете?

-Як де, – Рома здивовано дивився на матір. – Тут, звісно.

На кухню Ліза пішла у коротких шортиках. Борис снідав на самоті. Його очі мимоволі зупинилися на невістці. Він крекнув, швидко доїв. Невістка тяглася до шафки.

-Я допоможу, – швидко підлетів Борис.

Лізі скоро народжувати, вона не працює, сидить вдома, дивиться серіали, базікає по телефону, гуляє. За все платять батьки Роми

Ліза Лідії вже починала набридати. Але Рома був закоханий у свою дружину. Борис дедалі частіше повертався до Ліди вночі спиною або сидів за комп’ютером майже до ранку. Ліда відчувала себе служницею у власному будинку, причому нелюбою служницею. Все крутилося тепер довкола Лізи.

-О, який у мене царський сніданок, – задоволено усміхався Борис, переводячи погляд від дружини у шовковому пеньюарі до невістки у шортиках.

Народилася дівчинка, Марічка. І Ліда відразу все пробачила невістці – і грубість, і невихованість і те, що, як їй здавалося, Ліза не любила Романа.

Дівчинка була криклива.

-Лізо, ти що не чуєш?

А невістка у навушниках щось дивиться у планшеті.

-У доньки режим, нехай звикає.

Маша зайшлася ревом. Ліда взяла її на руки.

-Мені соромно за чужу дочку, – сказала вона якось приятельці. – Що то за мати вийшла.

-А що ти хотіла, їй лише 20 років.

Сваху, матір Лізи, вона бачила лише один раз. Та більше не дзвонила та не приїжджала.

-Лідо, я зовсім не висипаюся через цю дитину, треба щось робити, – сказав Борис дружині.

Ночами до внучки встає вона. Ліза зовсім не допомагає по господарству, вона зайнята лише собою:

-Мені треба у форму приходити.

-Навіщо тобі форма, ти ж вдома сидиш?! – не витримала Ліда.

Того вечора невістка пішла кудись одна, наступного вечора також. Приходила пізно, весела, рум’яна. Рома сидів увечері вдома.

-Ромо, поговори з Лізою.

-Вона мене не слухає, що я можу зробити, вона ж мати моєї дитини. Виховали чоловіка на свою голову.

-Ліда зроби про всяк випадок тест ДНК, – сказала їй подруга після скарг Ліди на невістку. Ліда спочатку була проти, а потім, коли невістка її особливо дістала, таки зважилася.

Зробила тест таємно. Внучка була чужою… Ліда нікому нічого не сказала, тільки почала активно виживати Лізу зі своєї території. Внучку їй не віддам, вирішила вона. Нехай розлучаються, донька з Ромою залишиться. Марічку вона покохала всім серцем.

Ліда відчинила двері, якось важко було на душі і всіх шкода. Вона не роззуваючись пройшла до кімнати, лягла на диван, задрімала. Крізь сон почула голоси:

-Ну, Борю, не треба, почекай.

І якусь метушню. Ліда важко підвелася…

-Встала та пішла, – наказала собі вона.

Вона вийшла в коридор. Чоловік сидів на табуреті і крутив у руках чобіт Лізи.

-Блискавка зламалася, – винувато глянув він на дружину.

Відлягло від серця. Може, не виганяти цю Лізу, подумала вона, молоде дівчисько, дурне, не нагулялася, та й син її любить…