Таня з Миколою познайомилися прямо на роботі. Він залицявся красиво. Квіти, сюрпризики, подарунки… Через півроку вони зіграли весілля. Через рік з’явився первісток, синочок Ромка. Таня і не помітила, як чоловік став віддалятися. Одного разу він не прийшов з роботи. Пізно ввечері пролунав дзвінок: – Не чекай мене. Завтра все поясню.

Свою любов Таня зустріла пізно. Всі подружки вже заміж вискочили, а вона вчилася і протилежною статтю не цікавилася. Після поглинула робота. Ось там вона і зустріла його. Точніше не зустріла, він там на неї звалився в прямому сенсі слова.

Вона несла на підпис документи своєму начальнику, поспішала і не помітила на своєму шляху драбину. Сходи похитнулася, і зверху впав чоловік, якого вона обсипала купою листків.

-Так, невдало день починається, – прозвучав голос з-під купи паперів. Потираючи гулю на голові, на підлозі сидів молодий чоловік.

– Ви мене вибачте, я не помітила, поспішала дуже … Вам боляче? – говорила Таня, намагаючись швидко зібрати папери.

Молодий чоловік підняв вгору очі:

– Даремно я так засмутився, день щасливий. Коли ще я міг би познайомитися з такою прекрасною дівчиною неземної краси.

– Ви мене змушуєте чераоніти, – прошепотіла Таня.

– Ні, це правда. Ви прекрасні! Я готовий хоч сто разів звалитися зі сходів, якщо поруч будете ви. Мене звати Микола. А вас?

– Таня, Тетяна. Я спішу. Вибачте, – і дівчина, зібравши папки і листи паперу, швидко пішла.

Увечері після роботи Тетяна вийшла на вулицю. Вона зіщулилася від холоду. Починав накрапати дощ.

Раптом з’явився Микола. Він розкрив над дівчиною парасольку і простягнув букет квітів.

– Дякую, не очікувала вас знову побачити …

– Дозвольте вас провести?

– Я живу поруч, ходжу пішки.

– От і прекрасно! Я люблю гуляти під дощем!

Так вони і познайомилися. Микола залицявся красиво. Квіти, сюрпризики, подарунки … Через півроку вони зіграли весілля.

Через рік з’явився первісток, синочок Ромка. Тетяна з головою поринула в турботи за сином. Все було б добре, але під час вагітності Тетяна набрала вагу. Невелика повнота їй навіть йшла.

– Ох, ти ж моя Пампушечка, пампушечка кахана, говорив Микола, обіймаючи дружину.

Спочатку вона комплексувала, але чоловік заспокоював:

– Я люблю тебе, а не твої кілограми.

З декретної Таня не вийшла, відразу попрямувала за другою дитиною. Народився другий син Андрійко, Андрій Миколайович. Микола був гордий:

– У мня вже два сина, два спадкоємця.

Турбот і клопотів у Тані додалося. У будинку три чоловіки, від двох не можна відійти ні на хвилину. Ромка активний, надрухомий хлопчисько. Ні дня не обходиться без падінь і шишок. За ним увага потрібна. Андрійко спокійний, але дуже часто хворіє. Всіма дитячими хворобами перехворів.

Таня не вийшла на роботу з декретної. Присвятила себе синам. На той час у Миколи була своя невелика компанія по ремонту комп’ютерної техніки. Він і запропонував Тані сидіти вдома, ростити синів. Так працювати б і не вийшло, молодший постійно хворів. А якому роботодавцю сподобається вічна відсутність співробітника?

Тані подобалося вдома. Турбот було багато. Як білка в колесі крутилася, щоб вдома було затишно. Завжди смачна їжа, чистота і затишок. За клопотами Таня не помітила, як поправилась ще. Пробувала скинути зайві кілограми, тільки все без толку, ще більше після набирала. В її роду всі жінки були повними. Бабуся Галя, у якої Таня проводила в дитинстві канікули в селі, була дуже повненькою, навіть пишалася цим:

– Хорошої людини повинно бути багато. Ось я і намагаюся відповідати.

Таня заспокоїлася. Микола жартував:

– 80 кілограм щастя. Не кожному таке дано!

Таня і не помітила, як чоловік став віддалятися. Той рік видався особливо важким. Коля пропадав на роботі, став їздити у відрядження. Таня не здогадалася, що ніяких поїздок в інші міста не було. Ніколи було їй за чоловіком стежити. До неї він ставився як і раніше, жартував, обіймав, дарував подарунки. Одного разу він не прийшов з роботи. Пізно ввечері пролунав дзвінок:

– Не чекай мене. Завтра все поясню.

Таня і подумати не могла, що у Миколи інша жінка. Вранці чоловік з’явився. Таня покликала його снідати, хотіла дізнатися, що трапилося. Вигляд у Миколи був якийсь не такий. Він довго м’явся, а потім випалив:

– Вибач … Я покохав іншу … Я буду допомагати хлопцям, живи в квартирі. Я йду … Не зупиняй!

Такого Тетяна не очікувала. Вона навіть припустити не могла, що всі роки Микола їй зраджував. Відкрили очі добрі люди. Розповіли, як він наліво ходив:

– Він з нею зустрічався ще до знайомства з тобою. Жили рік у цивільному шлюбі, тут, в цій квартирі, потім роз’їхалися чомусь. Потім ти з’явилася. Микола змінився. Доглянутий завжди став, поправився. Дітлахи он які у вас хороші. А потім я побачила його в магазині з тієї, першою. Купував їй щось із золота. Я її одразу впізнала. Струнка, вся фарбована-перефарбована. Вона на ньому «висіла», цілувала прямо на людях. Я здивувалася звичайно. Тобі говорити не стала. Чужа сім’я . Навіщо лізти. Потім ще пару раз разом бачила. А тепер він і пішов. – закінчила розповідь Тані сусідка Ніна Степанівна.

Таня ходила сама не своя. Хлопчаки кожен день питали про тата. Доводилося брехати.

Тетяна вийшла на роботу. Робота дім. Дім, робота. Біль зради не пройшла, просто притупилася. Забути цього Таня не могла.

Минуло вісім місяців. Одного вечора пролунав дзвінок. Андрійко кинувся до дверей:

Тато, тато повернувся!

І справді на порозі стояв чоловік:

– Можна? Ось хлопчикам подарунки приніс …

Таня пішла на кухню. Дзвонив телефон. Таня підняла трубку:

– Привіт! Я думала, що ти про мене забув.

– Я? Хіба можна забути про своє щастя. Завтра я заїду за вами. Упевнений, що нова квартира і тобі, і хлопцям сподобається. Цілу. Люблю.

Таня поклала телефон. На обличчі була посмішка. Петро зробив їй пропозицію, і тепер вони переїжджають до нього.

Таня повернулася, щоб іти до синів в кімнату. У дверях стояв Микола. Він все чув:

– Здається, я запізнився …

– Так! Твоє щастя дісталося іншому …