Біля міського ЗАГСу було повно народу. Гості весело сміялися. Лише наречена сумна і схвильована весь час дивилася на всі боки. – Люба, ходімо, – сказав наречений Андрій. – Скоро наша черга. – Любий, дай мені ще п’ять хвилин, – відповіла Тетяна. – Вона прийде. Я вірю.

Біля міського ЗАГСу було повно народу. Гості весело сміялися, веселилися. Лише наречена сумна і схвильована весь час дивилася на всі боки.

– Люба, ходімо, – сказав наречений Андрій, який підійшов до неї, обійнявши за талію. – Скоро наша черга.

– Любий, дай мені ще п’ять хвилин, – відповіла Тетяна, дивлячись у вічі коханому з деяким благанням. – Вона прийде. Я вірю.

Очі нареченої зрадливо заблищали. Таня до останнього сподівалася, що її найкраща подруга Ольга прийде до них на весілля. Але, мабуть, не судилося…

Весілля пройшло весело. Після урочистостей молоді відлетіли відпочивати. Таня на якийсь час забула про Ольгу. Але, повернувшись після медового місяця, вона одразу зателефонувала подрузі:

– Алло! Оля, привіт!

Але замість відповіді почулися гудки – Ольга поклала слухавку. Таня розплакалася. Але чому? За що подруга так із нею? Адже їхня дружба тривала вже п’ятнадцять років, вони були не розлий вода…

***

П’ять років тому Ольга збиралася вийти заміж за свого Олексія. Вона запросила найкращу подругу Таню бути свідком з боку нареченої. Для Тетяни така пропозиція була честю, вона з радістю та з усією відповідальністю поринула у підготовку до урочистостей. Майбутня свекруха вже не раз недвозначно натякала Ользі, щоб невістка брала приклад зі своєї подруги Тані: манеру поведінки, стиль одягу тощо. Але дівчина тільки відмахувалася від безглуздих натяків матері Олексія.

Весілля пройшло у селі у бабусі Олі. Гості гуляли, як ведеться, два дні. Після цієї події Оля почала віддалятися від подруги. Тетяна все списувала на її сімейний стан, поки та зовсім не припинила спілкування. Таня навіть їздила до Ольги додому, але її подруга і на поріг не пустила.

***

Ось і цього разу Оля знову не почала розмовляти.

– Люба, що сталося? – спитав Андрій, обнявши дружину за плечі.

– Оля… Вона не хоче…

Таня не змогла домовити її сльози нахлинули на очі. Дивлячись на дружину, серце Андрія стискалося.

– Значить, так, люба, – сказав чоловік тоном, що не терпить заперечень, витираючи сльози дружини. – Збирайся, поїхали.

– Куди? – здивовано спитала Тетяна.

– Зараз дізнаєшся!

Таня була здивована. Але на сувору вимогу чоловіка вона швидко зібралася.

– Де живе твоя подруга? – спитав Андрій, заводячи машину.

– Навіщо тобі? – Здивувалася Таня.

– Вам треба поговорити та все з’ясувати. Так більше не може тривати. Мені на тебе боляче дивитися.

Дружина назвала адресу. За двадцять хвилин автомобіль зупинився біля будинку Ольги.

– Андрій, а раптом вона не захоче зі мною розмовляти?

– Ну й нехай мовчить, тоді ти будеш говорити. Мила, тобі треба висловити все, що накипіло в твоїй душі.

– Ти правий.

Тетяна вийшла з машини та рішуче попрямувала до під’їзду, де жила Ольга. Біля квартири дівчина зупинилася, вся її сміливість здулася, немов повітряна кулька.

– Ну що ти там?.. – спитав Андрій, який увійшов за дружиною. – Знову хочеш жити з невизначеністю?

– Ні не хочу! – Таня натиснула на дзвінок.

– Навіщо так дзвонити! – злісно висловилася Оля, відчиняючи двері. Побачивши непроханих гостей, господиня хотіла зачинити двері, але Андрій, підставивши ногу, не дозволив їй цього зробити.

– Оля, привіт, я чоловік Тетяни, Андрій. – Моя дружина дуже переживає через ваші стосунки з нею.

– Якщо вона така т*па і ніяк не може зрозуміти, що я не бажаю з нею спілкуватися, а тим більше дружити, це її проблеми!

– Але чому? – Почала розмову Тетяна.

– А то ти сама не знаєш, – Оля подивилася в очі колишньої подруги і її холодне серце здригнулося. – Добре, проходьте. – Господиня пропустила подружжя до квартири.

Зайшовши до кімнати, Таня з чоловіком присіли на диван, Ольга – навпроти в кріслі.

– Оля, скажи, що трапилося? Чому ти викреслила мене зі свого життя?

– Чому? – Очі дівчини перетворилися на вузькі щілинки, які поблискували злим вогником. – Та тому що мені набридло бути твоєю тінню.

– Я не розумію про що ти.

– Моя свекруха весь час ставила тебе за приклад: Танюша те, Танюша це. Вона навіть на весіллі мені сказала, що краще б ти за Олексія вийшла, а не я. З кожною хвилиною я ненавиділа тебе все більше й більше. Навіть мій колишній чоловік, якого я так любила, часто наводив тебе за приклад. Під час розлучення Олексій сказав, що він сильно помилився у виборі дружини. Говорив, що якби ти була його дружиною, то він був би найщасливішою людиною на світі.

– Стривай, – Таня ошелешено подивилася на подругу. – Але чого ти нічого не сказала?

– А що я мала тобі сказати? Щоб ще раз переконатися, що я така нікчема?

– Олю, я ніколи не думала про тебе в такому сенсі.

– Свекруха постійно на мене давила, а Олексій… Він просто мовчав і погоджувався з матір’ю. І я вирішила, що якщо тебе не буде в моєму житті, то може перестану бути твоєю тінню. І Олексій не буде нас із тобою порівнювати.

Тані стало шкода подругу, яку колишні родичі довели до пар_ної.

– Ну ти й дурненька, – розлютилася Таня. – Чому ти раніше мовчала? Невже ми з тобою вдвох не вигадали б, як поставити цих двох на місце? Скільки можна було таїти у собі образу, і плекати її?

– Думаєш, мені легко було розірвати всі контакти з тобою? – Несподівано для себе Оля розплакалася. Таня підійшла і обняла подругу, з її очей теж потекли сльози.

– Так, дівчата, поки ви тут мокротиння розводите, я – до магазину за ігристим та морозивом. Відзначатимемо примирення двох дурненьких дівчаток.

– Таня, я тебе ненав_джу, – усміхаючись, крізь сльози сказала Оля. – Такого чоловіка відхопила…

– Не хвилюйся, ми тобі ще краще знайдемо! Тільки цього разу образити не дамо, моя любима і дурненька подруга…