Марина мовчки мила посуд. Андрій добре знав – зараз краще її не чіпати. Минулого разу, коли були гості, Марина таке влаштувала, що Андрій аж пішов до батьків. Гості тоді прийшли вчасно. Марина вся аж світилася, всі хвалили смачні страви… Аж поки її подруга не сказала: – О, двері, як у нас! Ми ж квартиру ще одну купили. Здавати будемо

Марина мовчки мила посуд. Чоловік добре її знав – зараз краще до дружини не підходити.

Минулого разу, коли приходили гості, Марина тиждень із ним не розмовляла. А після дня народження таку сварку влаштувала, що Андрій сам пішов до батьків.

І повернувся лише, коли вона подзвонила. А він же їй казав:

-Ну, навіщо нам ці посиденьки. Ти втомишся, нервуватимешся.

-А що ми просто так ремонт робили, якщо нікому його показувати не будемо! – відповідала Марина. – Все наймодніше зробили. Півроку у батьків жили. Нехай бачать, нехай заздрять!

-І що вийшло? Знову зіпсований настрій…

Андрій навіть не зрозумів через що. Цілий день прибирали. Їжу замовили у хорошому ресторані.

А потім зачіска, макіяж, щоб господиня найкраща була.

Гості зібралися на призначену годину. Марина виблискувала, гості захоплювалися гарною квартирою, смачними стравами, веселою музикою.

Аж поки її подруга Ірина не сказала:

-О, двері як у нас. Ми квартиру ще одну купили. Здавати будемо.
Марина почервоніла, сльози навернулися на очі. Вона ще якось вдавала, що все добре. Але Андрій дуже добре знав дружину, щоб повірити у її радість.

Він хотів обійняти кохану і заспокоїти. Але вона вирвалася.

-Головне, хто її за язик тягнув? Квартиру вони купили, – перекривила Марина подругу. – До нас прийшли, навіщо хвалитися?!

-Ну, купили і купили. Знаєш, скільки тепер клопоту в них буде з квартирантами, – все ще сподівався відбутися жартами Андрій.

Але вона подивилася на нього таким поглядом, що Андрій зрозумів – без сварки не обійдеться.

Мати народила Марину у 38 років. Вона працювала прибиральницею. Усі звикли до цієї мовчазної маленької жінки.

Якщо хтось її питав, то вона відповідала «так» або «ні».

Всі знали, що від неї нічого не добʼєшся, і особливо не надокучали.

І раптом пройшла чутка: Таня пішла в декрет.

Її ж і вагітною ніхто не бачив! І головне: від кого? Таня жила сама, ні з ким не зустрічалася, навіть не спілкувалась ні з ким…
Дівчинка народилася дуже гарна. Таня була щаслива, навіть якось повеселішала. Підробітків набрала.

Марина, як підросла її чомусь стала соромитися.

А мати думала: така красива дівчинка не повинна бути дочкою прибиральниці, і не підходила до неї на людях.

Здалеку тільки подивиться, як та з подружками бігає, та й то добре.

Не зрозуміло в кого, Марина була не лише гарною, а й хитрою. У будь-якій компанії вона одразу перехоплювала ініціативу і вже не відпускала.

Її любили вчителі, батьки і хлопці. Вона намагалася показати, що не гірша за інших. І могла випросити у матері все, що завгодно. Та не могла їй відмовити і працювала цілими днями, щоб виконати забаганки улюбленої донечки.

Маринина мрія про освіту розвіялась на вступних іспитах.

І вона вирішила вдало вийти заміж…

Ціль була поставлена, а для її досягнення вона обрала Андрія, в якого батьки мали невеликий бізнес.

Діяла вона просто: підстерегла його в клубі, а далі справа техніки, закохати вона вміла.

А коли завагітніла, то хлопцеві нічого не залишалося, як зробити Марині пропозицію. Та й Андрій щиро кохав її…

На весілля Марина матір не запросила. Пояснила просто і без церемоній:

-Потім з Андрієм зайдемо, нема чого тобі там робити, серед таких людей.

Мати поплакала, але не прийшла. А Марина на весіллі пояснила, що мати перехвилювалася і заслабла.

Та з чоловіком вона все таки прорахувалась. Батьки Андрія були не такі вже й багаті. Вони подарували квартиру молодим на весілля, купили недорогу машину і сказали:

-Інше купуйте собі самі.

І все, ні закордонних відпочинків, ні шалених грошей…

Андрій перейшов на заочне і влаштувався на роботу.

Марина через півроку після весілля народила, тож не працювала. Та й не хотіла.

Заздрість брала її після кожної зустрічі з подругами.

Хтось з’їздив на море, хтось купив машину. Або просто плаття краще, прикраса дорожча. Вона влаштовувала сварки, Андрій намагався поговорити з батьками, але вони щоразу відмовляли…
-Я розлучуся, – скаржився Андрій батькові. – її заздрість жити не дає. Нехай шукає собі багатого.

-Це ти правильно придумав, – з задумливим виглядом сказав батько. – Розлучись, а сина потім тільки у вихідні бачитимеш. Ти з Мариною стосунки побудувати не зміг, думаєш, з кимось зможеш?

Давай, синку, тут дитина, з іншою одружишся – там дитина буде. Посварилися і нічого – помиритеся?

-Тату, після кожної зустрічі з подругами у нас сварка.

-Ну, тоді, звичайно, якщо сварка, то розлучайся. Ми ж з матір’ю не сварилися, так? – батько посміхнувся. – Ми сварилися ще й як! І жодного разу не виникало бажання розлучитися. Що у вас вже трапилося?

-Так, Костянтин з Іринкою квартиру купили, щоб здавати квартирантам.

-Цю, в новобудові? На материні гроші, і кредит на 15 років. Вони її тому і здаватимуть, щоб його закривати. І ви візьміть. Народіть другу дитинку та беріть квартиру. Чому тут заздрити? – включилася в розмову мати.

-А, минулого тижня їй Оленка розповіла, як вони у весільну подорож у Таїланд їздили. Маринка мене три дні надокучала.

-Так із весільних грошей меблі б не купували, а їхали відпочивати. Оленка одразу родичам оголосила, що подарунки їй не потрібні, щоб всі грошима дарували. Вони собі самі квартиру купили, а потім весілля зіграли. А вам і квартиру подарували і грошей стільки ж, як і їм.

Ви ж одружилися дітьми, відразу після школи. А тепер вам все й одразу подавай! А заздрити нема чому. Немає у вас друзів-багатіїв. Ви до тещі, коли ходили востаннє?

-Сьогодні, Максима відвели.

-Вам не здається, що ви її використовуєте, – продовжувала мати. – Якщо вже у нас така розмова, я тобі все й висловлю. А ти на мене не ображайся. Ви б із вдячності запросили її, стіл накрили, друзів покликали.

Та похвалилися, яка теща чудова, з дитиною допомагає, грошима, так важко заробленими, теж.

Марина не має нормальної сім’ї, а в тебе є. От ти й мусиш їй пояснювати.

Найлегше покричати, посваритися і розійтися. Марина охайна, гарна мати та дбайлива дружина.

Усьому цьому її мати навчила. Ти хоч і заробляєш добре, але тарілку за собою ніколи не помиєш, і шкарпетки в прання не віднесеш.

Це вже ми тебе не привчили. Марина заздрісна, бо жити краще хоче. Що ж у цьому поганого? Ми хотіли жити краще, не мотатися по квартирах, та копійки не рахувати, от і відкрили магазин будівельний.

От і допоможи, поясни. А знаєш, приходьте до нас у вихідний і тещу запроси. А то ми з Мариною і не поговорили нормально жодного разу.

Всю дорогу додому Андрій обдумував свої слова. Вигадував, що він скаже дружині, і що вона на це відповість.

Нічого не підходило. Не повірить вона йому.

Зайшовши додому, він одразу зрозумів, що настрій дружини не покращав. Андрій набрав номер друга та поставив на гучномовець.

-Костю, привіт. Ірина казала, що ви купили квартиру. Не розповіси, ми теж хочемо, але не знаємо як.

-Привіт. Ну, ми ж після народження Насті допомогу отримали. От доклали і внесли її, як перший внесок.

А ще кредит, там зараз відсоток нормальний.

Із батьком два місяці самі ремонт робили. Тепер квартиру здаватимемо, а ці гроші віддавати будемо.

-Андрій бачив, що Марина чує цю розмову:

-Оленці подзвонити, щоб вона про поїздку розповіла? – Андрій тріумфував, вийшло!

-А от якби ти їжу сама готувала, а не в ресторані замовляла, то могла б і сукню собі дорожче купити, як у Женьки. А взагалі, і в цій сукні ти найкраще виглядала за всіх. Найкрасивіше! Так, і давай тещу завтра в гості запросимо. А то вона нам допомагає, а ми її навіть не пригостили жодного разу.

-Навіщо, вона ж моя мати, і так допомагатиме?

-Так. Вона твоя мати, а ти – її дочка. Вона більше не має нікого. Я дзвоню тещі.

Андрій набрав номер Тані. Треба ж комусь нормальне життя налаштовувати, а він все таки мужик.

З того дня Андрій більше не дозволяв дружині себе так поводити. А з тещею вони подружилися і вона тепер завжди була присутня на всіх сімейних святах. Та й так заходила частенько…