Оксана приготувала, котлети та картопляне пюре на вечерю і почала чекати Віктора з роботи. Чоловік прийшов вчасно, сіли за стіл, як раптом Віктор сказав: – Ну невже не можна постаратися? Це їсти неможливо! Ти вдома сидиш, ну навчися вже готувати! І тут у дівчини увірвався терпець, вона встала з-за столу і пішла в кімнату збирати речі. Віктор здивовано дивився на це, і не розумів у чому провинився

– Напевне це не моє. А може, це і на краще, що ми розлучилися зараз. І дітей не завели, – казала Оксана подрузі.

– І слава Богу. Я, звичайно, не хотіла тобі це говорити, все-таки ти його любила. Але якщо ви розлучилися, то можна. Молодець, що зрозуміла та вчасно пішла, – говорила подруга Оксані.

***

Оксана та Віктор були одружені лише 2 роки. До весілля зустрічалися лише півроку. Якось швидко у них все закрутилося. Познайомилися банально, у соцмережах, причому Віктор виявився дуже наполегливим у тому, щоб запросити дівчину на побачення. На той момент 23-річна Оксана лише пережила важкий розрив і не була готова до нових стосунків. Вона й не думала, що в них із хлопцем щось вийде. Ну, написав черговий, і що? Хіба це щось означає? Ну відповіла кілька разів, з ввічливості, а він і завівся. Писав щодня, питав, як у неї справи та кликав на побачення. Оксана відмовлялася, а потім здалася. Наполегливість хлопця вплинула. І дівчина погодилася.

Віктор повів її до боулінгу. Невимушена атмосфера, приємна компанія, легкі закуски. Віктор сипав жартами і скаржився, що ніяк не міг знайти гідну дівчину. Але зустрівши Оксану, вперше щось відчув, щось тьохнуло в його серці.

І дівчина була підкорена.

За півроку стосунків хлопець красиво залицявся, робив подарунки, водив дівчину в кафе, дарував прикраси, квіти, не соромився виявляти почуття на людях. А потім покликав заміж:

– Будь моєю дружиною! Півроку – достатній термін, щоб дізнатися один про одного! Ти моя половинка! Скоро будеш і дружиною! Переїдемо до мене, створимо сімейне гніздечко!

І пара зіграла весілля. Молодих вітали усі: батьки нареченого, нареченої. Ще б пак: молодий і перспективний хлопець, своя, не подарована батьками квартира, хороша професія – програміст, плюс юридична освіта.

Дівчина до весілля працювала звичайним касиром у супермаркеті. Професія, яку часто не сприймають в серйоз. А дарма. Але тоді Оксана просто не знала, куди їй піти. Сама вона закінчила факультет соціальної роботи, але чомусь не могла влаштуватися ніде за фахом. От і пішла туди, куди могли взяти без спеціальної освіти.

В принципі, робота їй подобалася, тільки забирала багато сил, часу і часто графік ненормований.

Коли дівчина вийшла заміж, вона звільнилася з роботи за наполяганням чоловіка:

– Що тобі там робити? Тільки нерви витрачаєш. Посидь поки що вдома, відпочинь, а там може і знайдеш іншу роботу.

Дівчина так і зробила: звільнилася та сиділа вдома. Чекала на чоловіка з роботи, вела побут, займалася вдома фітнесом, щоб не запустити фігуру. Так минуло півроку. Поки вона не відчула, що по-перше вона перестала розвиватися, а по-друге, Віктор почав показувати себе далеко не з кращого боку.

Він міг різко критикувати те, що вона приготовила:

– Кохана, ну невже не можна було постаратися? Пересолено, це їсти неможливо! Ти ж сидиш вдома, ніяких турбот, ну навчися вже краще готувати!

Або її стиль в одязі:

– Ну і навіщо ти одягла цю кофту? Старенька якась. Ти ж молода дівчина! Хто тобі цю старість порадив?

Критиці піддавалися майже все: готування, ведення побуту, витрати коштів, одяг, смаки, захоплення.

Оксана стала почуватися невпевнено. Як маленька дитина, яку вічно сварять. І зрозуміла, що має реалізуватися хоча б у роботі. Почала переглядати вакансії.

Тільки з пошуком їй чомусь категорично не щастило. То графік не влаштовував, то потрібно знання спеціальних програм. Але якось їй на очі потрапила вакансія віддаленого редактора. Із навчанням від компанії. І дівчина вирішила спробувати.

Нова робота її повністю захопила. Дівчина працювала з великим ентузіазмом. І тішилася, як вдало співпало: і вдома можна працювати, і вести господарство! Коли її прийняли, вона поспішила поділитися радістю з чоловіком, але він швидко охолодив її радість.

-Не могла знайти нічого кращого? Теж мені, робота: сидиш і текстики перевіряєш…

Оксана була збентежена і ображена. Ну, що за звичка все псувати? Нормальний чоловік порадів би за дружину, цьому б тільки все критикувати! Але вона не піддаватиметься на провокації! Це її робота, і вона їй подобається! А він хай думає, що хоче!

Вперше за цей рік Оксана думала про чоловіка не з любов’ю та ніжністю, а з роздратуванням та злістю. І зрозуміла, що дуже поспішала з весіллям. А ще більше – зі згодою на побачення. Треба було заблокувати його і не відповідати!

Віктор був таким чоловіком, якому тільки дай образити свою дружину, посваритися з нею за будь-яку дрібничку. По-хорошому, їй би йти треба було, та тільки в її душі ще теплилися почуття до чоловіка. Вона пам’ятала всі чудові моменти стосунків, і їй було важко ось так взяти і піти.

І вона вирішила просто не реагувати на випади. Мовчати та ігнорувати. Але це не завжди виходило. Віктор провокував, спеціально роздмухував сварки, викликав у дружини негативні емоції, і ніби тішився, коли вона починала сваритися чи плакати. Потім він вдавав: а що я такого сказав, ну пробач, і йшов обіймати.

У такій атмосфері минув ще рік. Оксана була вічно у поганому настрої, погано спала. Тільки її робота й рятувала. Так, заробляла вона менше за чоловіка, але в неї хоча б була робота. З першої ж зарплати вона завела окремий рахунок, куди складала частину грошей. На чорний день.

І, схоже, цей день наближався. Все частіше Віктор став ображати дружину, сміятися з її роботи, зовнішнім виглядом.

– Може, вже знайдеш нормальну роботу? Хоч виходити в люди станеш! А то все вдома: сидиш із гулькою на голові, ненафарбована…

І тут у дівчини увірвався терпець:

– Я знаю, що заробляю менше за тебе, і живу поки що у твоїй квартирі, але це не дає тобі жодного права говорити так зі мною! Скільки можна?! Ти ніби отримуєш задоволення, коли кажеш мені таке! Я так більше не можу! Я йду!

– Ну і куди ти зібралася? Ти навіть квартири так швидко не знайдеш! – з іронією сказав Віктор.

– У мене є подруга. Батьки, зрештою. Вони не залишать мене у біді! А ти шукай собі іншу, яка буде тобі дивитися в рот! А мені набридло!

– Ти пошкодуєш ще. Сама ж потім прийдеш вибачення просити!

– Не дочекаєшся!

Дівчина зібрала речі та переїхала до батьків. Потім знайшла квартиру та переїхала туди. Віктор явно сподівався, що дівчина не витримає й тижня. Але минув тиждень, другий, а вона не дзвонила, не писала. Після місяця Віктор активізувався: почав сам дзвонити, писати, скрізь шукати, випросив нову адресу, намагався помиритись. Та тільки дівчині вже нічого не треба було. Від поганого впливу чоловіка вона «відійшла» на подив швидко.

Зараз вона працює на колишній роботі та радіє життю. Чоловік їй більше не потрібен. Вона з ним розлучилася і вчиться знову любити себе.