Таня не могла натішитися чоловіком. Він їй завзято допомагав – чистив овочі, оселедці, натирав сир. – Ну нарешті у нас буде нормальне свято, – раділа дружина. Та Сашку раптом подзвонили. Він довго говорив по телефону, майже пошепки. А потім сказав: – Мені треба по роботі ненадовго піти… Минула година, друга, третя. Біля сьомої вечора Таня не витримала і пішла шукати чоловіка

-Ні і ще раз ні! Цього року ніяких підробітків. І не потрібні нам ці гроші, без них обійдемося, – казала Таня до чоловіка.

-Ну, кохана, стільки ж замовлень… Усі вже звикли, що я в ролі Діда Мороза ходжу з привітаннями, – благав її Сашко.

-Господи, ти ходиш, людей веселиш, а про нашу сім’ю ти подумав. Ми з донькою знову вдвох святкувати маємо? – відповіла Таня.

-Ну, я ж приходжу, – заперечив Сашко.

-А й не сперечаюся, що приходиш. Але в якому вигляді? Пам’ятаєш позаминулого року, що було? Коли у нас мої батьки в гостях були? – запитала Таня.

Сашко сумно опустив голову.

Таня тоді з мамою накрили розкішний стіл. Сашко пішов на свій підробіток.

Батько Тані ходив без діла і тільки й скаржився:

-Ну, коли він прийде? Скоро вже дванадцята, а я нудьгую.

-Тату, Сашко скоро буде, потерпи, – кричала Таня з кухні.

Батько далі бурчав:

-Аякже. Поки прийде, у мене весь настрій закінчиться.

Рівно о пів на дванадцяту з’явився Сашко.

Він відкрив двері, зайшов у коридор і сказав:

-Здрастуйте дівчатка та хлопчики. Приніс я вам подарунки. Ішов я лісом, йшов горами… – почав він.

Таня швидко пішла до нього.

-Сашко, заспокойся ти вже вдома. Роздягайся і ходімо за стіл. Ми вже з батьками тебе зачекалися.

Він глянув на присутніх, махнув родичам родичам рукою і пішов перевдягатися.

Таня сіла за стіл і награно усміхнулася.

-Він зараз…

Мама підібгала губи.

-Яка неповага до нас. Не привітав, нічого!

Батько заявив:

-За нормального мужика треба було виходити, а не за цього гуляку, – і демонстративно збільшив гучність на телевізорі.

Минуло десять хвилин. Таня пішла й у спальню. Сашко спав посеред ліжка, навіть не знявши костюм…

-А минулого року? – запитала Таня.

Сашко почервонів. Поки дворічна донька розповідала віршик, він просто заснув прямо за столом.

-Ще продовжувати? – запитала Таня.

-Не треба, – махнув рукою чоловік. – Але розумієш цього року, з нами кореспондент ходитиме. У газету про нас напише.

-Мені все одно. Незамінних немає. Одягніть, наприклад, Михайла, нехай він ходить з привітаннями. А ти вдома будеш. Ми сім’я чи ні, в решті решт? А Новий рік свято сімейне, – поставила крапку у розмові Тетяна.

Настало тридцять перше. Таня не могла натішитися на чоловіка. Він їй завзято допомагав.

Чистив овочі, оселедці, натирав сир.

-Ну нарешті у нас буде нормальне свято, – раділа дружина.

Але рано вона розслабилася. Сашку раптом подзвонили.

Він довго говорив по телефону, майже пошепки. Потім сказав:

-Добре, – і подивився на Таню.

-Ну і що ти хочеш сказати? Що збираєшся піти? Іди, але врахуй, коли повернешся, нас з Олею вже тут не буде!

Сашко заметушився.

-Та ні. Нічого такого. Просто в мене борода вдома, треба її Михайлу віддати. А то без бороди ніяк.

Таня з недовірою сказала:

-Ну віддай. Тільки дивись мені. Точно розлучуся, якщо що!

Сашко пішов. А Таня готуючи салати, згадала, яка вона була горда, коли виходила заміж за Олександра.

Високий, гарний, а співає як. Університет культури закінчив. Мав непогану роботу. І вибрав її, звичайну дівчину.

Співати вона не вміла, танцювати теж. Книги ось була її пристрасть.

Сашко, на подив, виявився таким самим. На цьому й зійшлися.

Як їй усі заздрили… І жили вони дружно.

От тільки ці свята… Він днями і ночами сидів на репетиціях. А вона ревнувала.

Там стільки самотніх та гарних дівчат. До того ж минулого року він ходив із новою Снігуронькою.

Стара Ірина Михайлівна сказала, що з неї вистачить. А ця Сніжана – вертихвістка. Бачила Таня, яким поглядом вона дивиться на її чоловіка…

Минула година, друга, третя вже пішла. Таня розізлилася, що знову чоловік обманув її.

Біля сьомої години вона не витримала. Відправила доньку до сусідки і вирішила йти шукати Сашка.

Адреси постійних клієнтів вона знала. І насамперед вирушила до одного спільного знайомого.

Там було весело. Багато гостей, шашлик на подвір’ї.

Таня зайшла і до неї одразу підійшли купа знайомих.

-Тетянко, ти в гості вирішила зайти? Роздягайся і ходімо за стіл!

Таня стала відмовлятися, але господиня, Ганна Степанівна крикнула:

-Тільки ніяких відмовок. Скоро Дід Мороз зі Снігуронькою прийдуть, вітатимуть!

Таня подумала:

-Ну все, Сашко, тримайся. Вже точно не відвертишся.

І вона сіла за стіл. Дістали ігристе. Наїдки. Таня і не помітила, як час минув.

Рівно об одинадцятій хтось крикнув:

-А ось і Дід Мороз!

Таня зібралася, хоч у голові вже шуміло. Всі розсілися і почалося:

-Йшов я лісом, йшов горами… – і зайшов Дід Мороз. До нього з усмішкою притискалася Снігуронька-Сніжана.

Таню встала, як на пружині.

-Ти ж мені обіцяв! Клявся! Все розлучення! – вона підбігла до Діда Мороза і Снігуроньки:

-Не лізь до мого чоловіка, вертихвістка, – і забрала в Діда Мороза бороду.

Всі затихли. На неї з подивом дивився Михайло…

-Вибачте, вибачте, – залепетала вона і побігла в коридор.

Знайшла свій одяг і бігом додому. На свіжому повітрі її трохи розвезло.

Сашко з Олею сиділи за столом і чекали на маму.

Пролунав шум у коридорі і на порозі з’явилася Таня – розпатлана і з розмазаним макіяжем.

-А ось і ваша мама – Снігуронька прийшла!

Сашко підняв брови.

Всі родичі сиділи в повній тиші, повідкривавши роти.

Раптом на всю квартиру пролунав дружній сміх.

Сашко аж плакав від сміху. Донька теж реготала.

А Таня тихо хихотіла біля порога…

Такого Нового року у їхній родині ще не було.