Оксана помітила, що з чоловіком, щось відбувається. Віктор зробив модну зачіску, купив новий одяг. Жінка вирішила, порадитися з подругою, щодо дивних змін чоловіка. – Оксано, треба простежити за ним! – запропонувала Катя. – І тобі не завадило б, оновити гардероб. Оксана погодилася і пішла діставати гроші із заначки, але повернулася жінка з вкрай здивованим виглядом

Оксана дивилася на свого чоловіка і не впізнавала його. Віктор зробив модну стрижку, прикупив нових сорочок, пару молодіжних піджаків, дорогі черевики. І це її Вітя, якого в магазин одягу, навіть за винагороду не заведеш!

З ним явно щось відбувається. Напередодні свого сорокаріччя чоловік Оксани помітно змінився. Кожен ранку він починав з прийняття душу, голився особливо ретельно, парфумився і вирушав на роботу.

Ні, він не був директором підприємства, навіть начальником цеху не був. Його нещодавно призначили бригадиром у цеху, дали трьох підлеглих. Не перед ними ж він так марафетиця?

Оксана все списувала на кризу середнього віку, як-не-як чоловіку сорок років скоро виповниться.

Але коли вона взяла телефон чоловіка, щоб подивитися скільки часу то виявила там пароль, і вирішила серйозно поговорити з ним.

Цього вечора Віктор прийшов пізно, його затримали на роботі. Оксана чекала, не лягала спати.

– Вікторе, як справи на роботі? Усі питання вирішили?

– Так, все вирішили, але завтра доведеться вийти.

– Субота ж! Ми з тобою хотіли до батьків з’їздити…

– Нажаль не вийде, – з розумним виглядом відповів Віктор і пішов у душ.

Він так багато часу провів у ванні, що Оксана майже заснула. Віктор тихенько зайшов у кімнату, ліг на свою половину ліжка, відвернувшись від дружини.

– Вітя!

– Фух, Оксано, налякала! Я думав, ти вже давно спиш.

– Тобі дуже цього хотілося б, так? Вітя, що між нами відбувається?

– А що відбувається? Все як зазвичай.

– Мені здається, що ти якось віддалився. Де наші довгі розмови, прогулянки улюбленими місцями?

– Ти ж знаєш, що я втомлююся на роботі.

– Навіть язик так утомлюється, що говорити не можеш? – З сарказмом промовила Оксана.

– Ну, знаєш! – обурився Віктор, – я ж для нас стараюся!

– А модну стрижку ти також зробив для нас? А одяг новий для нас купив? – не витримала завжди спокійна Оксана.

– Так, я вирішив змінити імідж. Тобі не подобається? Могла б також змінити свій стиль.

– За які гроші, Вітя? Забув, що ми збираємо на перший внесок по іпотеці? Я кожну копієчку додому несу, заощаджую на всьому, а ти змінив імідж!

– Мені набридло так жити! Я хочу виглядати солідніше, я все ж таки начальство тепер.

– Над трьома робітниками начальство? Не сміши. А нічого, що я четвертий сезон в одних черевиках ходжу? Вони незабаром від старості порвуться!

– Купи нові. А зараз давай спати, мені завтра рано вставати.

Віктор швидко заснув і захропів. А Оксана лежала на своїй половині ліжка і дивилася в стелю. “Невже у Віктора з’явилася інша жінка?” – думала Оксана. Вона побоялася прямо поставити це питання чоловікові, бо ще не вирішила, чи хоче знати відповідь.

Наступного дня Оксана зателефонувала подрузі Каті та запросила її в гості.

За кружкою чаю дівчата розговорилися. Оксана розповіла про свої підозри та сумніви.

– Подруго, треба простежити за твоїм чоловіком! – запропонувала Катя.

– Детектива чи що найняти? – засміялася Оксана.

– Давай я за ним простежу, – Катя виявила ініціативу, – Віктор мене все одно не впізнає!

– До речі, так, ти шикарно виглядаєш, – заздрісно зітхнула Оксана. – Схудла, помолодшала!

– Тобі б теж не завадило взяти себе в руки! Змінити зачіску, придбати новий одяг…

Оксана подумала-подумала і пішла діставати гроші із заначки.

Повернулася вона дуже швидко з декількома купюрами і вкрай здивованим виглядом:

– Це все, що там лишилося! Він забрав гроші, які ми відкладали на перший внесок, – Оксана сіла на диван і заплакала.

– Отак живеш, віриш людині, а він… а він… Негідник! – крізь сльози вигукувала Оксана.

Катя сіла поруч і почала втішати подругу:

– Тобі обов’язково треба поговорити із чоловіком! А раптом все зовсім не так, як здається? Він же любить тебе, начебто…

– Отож бо, що начебто! – Оксана була в зла, вона побігла до дверей, щоб іти на роботу до чоловіка, і одразу все з’ясувати.

– Стій, Оксано! Ти куди? Ну, не можна так. Приляж, відпочинь. Віктор прийде і ви поговорите. Лягай, лягай, я посиджу з тобою.

Оксана прокинулася, коли за вікном вже стемніло. Вона вже майже встала з ліжка, як раптом почула тихі голоси, що лунали з кухні – свого чоловіка та подруги Каті.

– То що, давай обговоримо наші плани…, – раптом сказала Катя до Віктора.

– А що обговорювати? Про гроші вона знає, про нас – ні. Я з нею розлучуся та й усе! І одружуся з тобою, хочеш?

– Який же ти підступний тип, Вітя! Зраджуєш дружині з її близькою подругою! А щодо заміжжя я подумаю, – радісно сказала Катя.

– Ти теж ще та…! Іди ж до мене, поки Оксана спить ще, повеселимося!

Коханці, задоволені собою, сміялися і цілувалися на дивані в кухні.

Оксана притулилася до стіни, ноги раптом перестали її тримати. Як вона могла нічого не помічати? Чому раніше не помітила зраду двох найближчих людей?

Вона не могла вийти на кухню і викрити їх на брехні, на це потрібні були моральні сили, яких Оксана не мала. Вона сіла на підлогу і думала, що сама у всьому винна, не стежила за собою, дозволяла Віктору не зважати на свої бажання.

Оксана тихо плакала, звинувачуючи себе та цих двох на кухні. Її життя більше не мало сенсу.

Після розлучення з Віктором, Оксана поїхала до рідного міста. Вона вирішила, що знайде там роботу, а житиме з мамою.

– Мені твій Віктор ніколи не подобався, – бурчала мама, – якийсь слизький!

– Та що тепер говорити, мамо, – зітхала Оксана.

– Що ж робити далі?

– Жити, жити. Тільки про одне шкода, що не встигла народити дитину, – сльозинка крадькома сповзала по щоці Оксани, – була б ще одна душа поряд.

– Оксанко, у тебе все попереду, ти молода, красива! Не ховай себе раніше часу, – втішала мама.

– Мамо, як я зможу тепер довіритися чоловікові? Не знаю…

Мамі Оксани дуже хотілося поняньчити онуків, вона вже на пенсії, а справжньою бабусею досі не стала. Тому Валентина Ігорівна вирішила прискорити появу в їхній сім’ї дітей та познайомити доньку з достойним чоловіком. Саме навпроти жив самотній симпатичний Андрій.

Валентина Ігорівна іноді зверталася до нього за допомогою по-сусідськи: то болт вкрутити, то шафу посунути. Андрій ніколи не відмовляв, був ввічливий і милий із літньою жінкою. Звичайно, маму Валю бентежив той факт, що чоловік досі один. «Може гулящий який?” – думала Валентина.

Сусід Андрій не був гулящим, він був розлученим чоловіком сорока двох років, який часто їздив на заробітки – а що робити, якщо життя таке. Його дружина не витримала кочового життя, та пішла у пошуках кращої долі. Дітей у них не було, зараз Андрій навіть був радий цьому.

Він трохи займався програмуванням, його завжди цікавила ця сфера, і після розлучення, він досконально розібрався з цим. Працював Андрій із дому, того, що платили замовники, вистачало йому на життя.

Оксана наче трохи ожила в будинку матері, зігрілася. Вона знайшла роботу, і тепер її життя проходило за маршрутом: будинок – робота – будинок.

Валентина Ігорівна почала втілювати свій план.

У вихідний день вона вирішила побалувати доньку свіжоспеченими пиріжками, але почавши замішувати тісто, виявила, що в будинку закінчилася сіль.

– Оксано, доню, сходи до сусідів навпроти, попроси сіль!

– Мамо, а це зручно? Може, вони ще сплять, адже рано.

– Вони встають рано! Збігай!

Оксана пішла до сусідів, думаючи, що їй відчинить мила старенька, подруга матері. Як вона помилялася!

Андрій швидко відчинив двері і здивувався від несподіванки:

– Доброго дня, дівчино! Ви до мене?

Оксана і сама була здивована, ось вже не думала, що тут живе чоловік:

– Я, я… мені солі! – запинаючись, вимовила Оксана.

Чоловік пройшов в квартиру, але незабаром повернувся із сільничкою:

– Ось.

– Дякую. Я із двадцятої квартири, я поверну!

– Ааа, Ви у Валентини Ігорівни живете! Ви її квартирантка?

– Ні, дочка!

– Дуже приємно! А я Андрію!

– Ой, – зніяковіла Оксана, – мене Оксана звуть. Ми там пиріжки печемо, приходьте куштувати. І сільничку заберете.

– А я вже думав, як до вас у гості напроситися, – засміявся Андрій.

Через пару годин у двадцятій квартирі пролунав дзвінок у двері, це сусід прийшов на чай із пиріжками.

Андрій і жінки випили по кружці чаю, і тут Валентина Ігорівна встала з-за столу:

– Щось я втомилася, піду приляжу. А ви сидіть, сидіть, ще багато чаю!

Андрій та Оксана залишилися вдвох. Молодій жінці сподобався високий чоловік, але вона боялася сама собі в цьому зізнатися. І Андрієві сподобалася Оксана, хоча він давно вже перестав заглядатися на жінок.

Так і просиділи вони до вечора, підливаючи чай і говорячи ні про що.

Оксана сильно змінилася зовні, поки жила у мами, вона перестала підстригати волосся, не робила макіяж, і виглядала набагато молодшою ​​за свої роки. Вона, ніби скинула з плечей важкий вантаж, розпрямилася. Між її брів розгладилася вічна зморшка, яка додавала років і надавала похмурого вигляду Оксані.

Таку її і побачив Андрій, і зрозумів, що хоче сім’ю, дружину та дітей. Хоча вважав, що після відходу колишньої дружини ніколи і ні на кого вже не подивиться.

Увечері вони попрощалися, кожному з них було про що подумати цієї ночі.

Через кілька днів Валентина Ігорівна заявила, що в неї зламався комп’ютер, і вона піде просити сусіда про допомогу, “він же розуміється!”

У Оксани був вихідний. І коли прийшов Андрій, мама Валя швидко зібралася і пішла, сказавши, що має термінову справу.

Андрій полагодив комп’ютер, виявилося, що той зовсім і не був зламаний, просто штекер живлення хтось висмикнув. Оксана пішла проводжати чоловіка до дверей.

Отут і з’ясувалося найцікавіше! Валентина Ігорівна поспіхом замкнула квартиру зовні. Зсередини двері тепер відчинити можна було лише ключем. А ключі Оксани кудись випарувалися, як на зло!

– Як же ти тепер потрапиш додому? – переживала Оксана.

– Та мені й тут добре! Їжа є, приємна компанія – теж! – дражнив сусідку Андрій.

– Треба зателефонувати мамі і поквапити її, – вигадала вихід Оксана.

– А може не треба? – тихо спитав Андрій і взяв Оксану за руку.

Він заглянув їй у вічі, побачив там відображення блиску своїх очей і повільно поцілував її. Оксана вся стиснулася від дотику губ чоловіка, але не відштовхнула його.

– Ти вся тремтиш, – прошепотів Андрій, – не бійся, я тебе не скривджу. Ніколи. Обіцяю.

І Оксана, нарешті, розслабилася, дозволила собі насолоджуватися кожною секундою цього життя.

З того вечора Оксана та Андрій не розлучалися.

Валентина Ігорівна була щаслива і щоразу хитро посміхалася, дивлячись на “дітей”.

А ще за півроку мама Валя опинилася на сьомому небі від щастя, адже Оксана та Андрій повідомили, що в неї скоро з’явиться онук. Або онука.