Микола лягав спати, як раптом на телефон дружини почали надходити смс. – Світлано! Ти комусь терміново знадобилася, – вигукнув він. – Подивися, що там, – відповіла вона. Микола з подивом глянув на повідомлення: “Добраніч мила, мрію про завтрашню зустріч”. – Хто там? – Запитала Світлана. – Помилилися номером. Світлана подивилася на телефон, і заявила: – Ні, не помилилися

Микола вже лягав спати, як раптом на телефон його дружини почали надходити повідомлення за повідомленням.

-Світлано! Тут ти комусь терміново знадобилася, – крикнув він.

-Я ж сказала, що пішла в душ. Подивися, що там, – почув він відповідь дружини.

Микола позіхнув, повільно потягнувся до телефону Світлани і з подивом дивився на повідомлення, що прийшли: «Добраніч мила, щасливих снів, мрію про завтрашню зустріч”.

-Хто там? – Запитала дружина, що підійшла.

Микола передав їй телефон і сказав:

-Напевно, помилилися номером.

Світлана подивилася і хоч і пирхнула, але Микола помітив, що трохи почервоніла.

-Ні, це Дімка з роботи. Він мій шанувальник.

-Хм …. а твій шанувальник хіба не знає, що ти одружена? – зауважив Микола.

-Знає звісно.

-І?

-Ну Як бачиш його це не зупинило. Але я тобі обіцяю, що завтра з ним поговорю.

-Добре, – усміхнувся Микола і поплескав Світлану по плечу. – Ти в мене – красуня і я знаю це. Недарма ж я тебе вибрав.

Світлана засоромилася.

……………………..

Микола та Світлана познайомилися роки 4 тому, на весіллі. Вона була свідком з боку нареченої, а він свідком з боку нареченого.

На весіллі Світлана спіймала букет нареченої і Микола пожартував: “Цікаво, і кому ж ти дістанешся?” 

Світлана тоді здалася йому холодною і пихатою, але потім вони випадково зустрілися на вулиці, розговорилися і закрутилося ….. 3 роки вони зустрічалися, а потім одружилися. Ось так і вийшло, що дісталася вона Миколі.

………………………

Йшов час. Микола і призабув про ці повідомлення від шанувальника. Та й більше Світлана не просила його подивитися хто їй написав, та й взагалі, виставляла телефон на беззвучний режим.

Микола припаркувався і йшов до під’їзду. Під’їхала машина і з неї випурхнула його Світлана. Трохи побалакала з водієм, помахала ручкою і попрямувала до будинку.

Микола відчув якусь напругу. Як тоді, із повідомленнями.

-Світлано, Світлано! – вигукнув він.

Світлана зупинилася, обернулася, побачила Миколу і пішла до нього назустріч.

-Привіт дорогий!

-Привіт! Це хто тебе підвозив? Знову шанувальник?

-Ну так, – спокійно сказала Світлана. 

Микола здивувався: невже це норма для неї? Навіть дивно. За всі 4 роки, що вони разом такого ніколи не було.

-Так ти ж мала з ним поговорити! Ти розмовляла?

-Це інший шанувальник.

-Ого! Ти користуєшся популярністю!

-Я не змогла його відшити, він їхав за мною і не давав пройти…

-Ясно. Може мені з ним поговорити?

-Ні, ні …. Я розберуся сама.

Микола знизав плечима:

-Як хочеш.

І вони разом пішли додому.

…………………

-Ну що, Світлано, як твій відреагував на те, що тебе підвезли?

-Навіть не знаю, Марино. Сказав, що я користуюсь популярністю і запропонував свою допомогу при розмові з шанувальником.

-І все? – Марина округлила очі.

-І все! – Розсміялася Світлана. – Мені здається, що дарма я це все затіяла.

-А от і не дарма. Він повинен зрозуміти, що ти дівчина гарна, на тебе звертають увагу, кажуть тобі компліменти.

-Марино, мені здається, що всі ці штучки тільки з твоїм чоловіком працюють. Ти йому тільки даси привід для ревнощів і він тут же за тобою бігати починає і подарунки дарувати і романтику влаштовувати. А мій не розуміє, що мені побут набрид і мені теж хочеться …. та хоч змінити обстановку хочеться, – розсердилася Світлана.

-Добре, подруго, зараз почекаємо трохи і спробуємо нічний дзвінок.

-Що це?

-Ну начебто шанувальник тобі вночі зателефонує.

-Слухай, Марино, а може мені просто сказати Миколі все як є і ми з ним разом придумаємо як із ситуації вийти.

-Світлано – Світлано…., просто вір мені. Це перевірений варіант.

……………………..

-Миколо, ти чому такий сумний? – Микола вибрався з другом на прогулянку.

-Та знаєш, не розумію, що відбувається у нас зі Світлою. Прихильники якісь …. Ні, ну якщо розлюбила мене, то візьми і скажи прямо.

-А може вона ревнувати тебе хоче заставити. Хоче, щоб ти більше слів ніжних говорив. Дівчата це люблять.

-Не знаю… просто я її знаю 4 роки і ніколи вона себе так не поводила. Ці історії ніяк не йдуть у мене з голови.

-Добре, все налагодиться. Ось побачиш!

…………………….

Минуло ще трохи часу. Було напередодні Нового Року. Усі були у передчутті свята.

-Миколо, а коли у вас корпоратив? – Запитала Світлана.

-Не знаю. А у тебе?

-29. Підеш зі мною?

-А ти запрошуєш?

-Звичайно!

Подружжя гуляло засніженими вулицями і раділо життю. Ішов сніг і віяв невеликий вітер. І цей вітер намагався заліпити сніжинками рот і навіть очі. Але це забавляло їх – все було, як раніше!

Якось опівночі Микола прокинувся від того, що чийсь телефон став вібрувати. Він кинув погляд – ну звичайно ж Світлани. Він струсив її за плече.

-Що трапилося?

-Телефон…..

-Так, – сонно сказала Світлана. – Не дзвони мені.

І кинула слухавку.

За мить телефон задзвонив знову і Світлана його просто відключила.

Сон у Миколи зняло як рукою. Він пішов на кухню та налив собі води. Потім прийшла Світлана.

-Ну і хто тобі дзвонив? – Запитав Микола. Насправді він міг би і не питати, він був певен, що вона почне говорити про шанувальника. Власне, так і було.

-Ти його кохаєш? – Запитав Микола.

-Не розумію ….. кого?

-Як я втомився! Ця невизначеність мені зовсім не подобається. Чому б не сказати мені прямо: Микола, я люблю іншого. Навіщо ти залишаєшся поряд зі мною?

-Миколо, ти якось реагуєш не правильно, – почала говорити Світлана, але Микола її зупинив.

-А як я маю реагувати? Ось якби мені телефонували жінки з роботи пізно вночі або надсилали б повідомлення з освідченнями в коханні, що б ти робила?

-Миколо, правда, це лише колеги…

-Добре, давай поговоримо завтра, – сказав Микола.

Але наступного дня Микола сказав, що він перестав довіряти Світлані і їм треба розійтися.

-Миколо, ти що? Та я ж тебе тільки люблю! Просто я хотіла трохи струсити наше рутинне життя. Та нема в мене жодних шанувальників! Це Маринка мені писала і дзвонила. Миколо!

-Вибач, Світлано. Але я не вірю тобі. Ми з тобою 4 роки разом. Невже ти за цей час не зрозуміла, що зі мною можна просто поговорити. Навіщо ці всі ігри?

Микола пішов. А Світлана залишилася напередодні Нового року одна. Вона дивилася надвір. Там величезними білими пластівцями валив сніг, але не бачила його через набігаючі на очі сльози.

Отака ду_на історія вийшла. І кожен із неї витягнув свій урок, особливо Світлана. Вона зрозуміла, що завжди треба говорити правду і нічого, крім правди.