Іра поверталася додому. Дівчина піднімалася сходами, і наблизившись до квартири вона почула, що там хтось плаче. Іра відчинила двері і побачила заплакану жінку. Та неприязно подивилася на неї і майже прошипіла: – Донесла все-таки батькові. Батько стояв біля шафи і викидав сукні Оксани на підлогу. Іра не могла зрозуміти, що тут відбувається

Сьогодні у школі Іра була розсіяна і майже не чула вчителів. Вчора вона застала дружину свого батька з іншим чоловіком. Тато був у відрядженні, а в Ірини скасували два уроки літератури, бо вчителька занедужала.

Прийшовши додому вона застала неприємну картину. І ось тепер вона не знала, як далі їй із цим жити. Розповісти все татові? Але він любить Оксану, та так, що вірить їй беззастережно.

Ірина давно вже відчувала, що з Оксану щось не так, але не хотіла навіть припускати думки, що Оксана може дурити тата. Оксана була молодша за батька на 15 років. Він одружився з нею три роки тому, через два роки після того, як не стало мами. Ірині своє одруження він пояснив тим, що в неї починається такий вік, коли присутність жінки потрібна.

Батько Ірини обіймав досить високу посаду, заробляв пристойно. Ірина навчалася у добрій платній школі з посиленим вивченням англійської мови. Оксана не працювала, і в будинку для створення затишку не докладала жодних зусиль. Всю необхідну роботу вдома робила домогосподарка.

Після школи Ірина пішла до місцевого парку. Йти додому їй не хотілося. Сівши на лавочку вона почала розглядати людей, що проходять повз. Від нудьги вона намагалася вгадати у перехожих ті чи інші риси.

Ось у цієї вираз обличчя втомлений і злий, напевно працює багато, не те, що Оксана. А у цієї сукня ошатна, мабуть на свято кудись іде. А ось у цього кросівки, як у Андрія однокласника. Чомусь вони зупинилися біля неї. Вона підвела очі і побачила, що це Андрій і є.

-О, Андрій, ти чого тут?

-Та ось, ходив у спортзал, йду назад, бачу ти сидиш, вся розгублена якась. Сталося що?

-Так, ні, все нормально.

-А раз нормально, що додому не йдеш. Вже 4 години, як уроки закінчилися, а ти й вдома не була.

-З чого ти взяв, що не була? – Спробувала заперечити Ірина. – Я просто пішла прогулятись.

-Ну, так, і рюкзак із підручниками теж із собою погуляти взяла?

Ірина зрозуміла, що Андрій не відчепиться і опустивши голову відповіла:

-Не хочу я додому, бачити цю Оксану не можу.

-Та що трапилося?

-Чоловіка вона собі нового завела, – злісно промовила Ірина. -Завтра тато приїжджає, і я не знаю, розповісти йому чи ні.

Андрій свиснув, – ось це діло. Тут і справді не знаєш як поводитися. Почекай, Іро, та ти ж напевно голодна, раз ти вдома не була. Тут поруч кафе, підемо поїмо?

Ірина справді хотіла їсти.

-Пішли, поїмо.

***

Додому Ірина вже прийшла ввечері. Оксана її зустріла із незадоволеним виглядом.

-Ну і де тебе носило? – Запитала Оксана.

-Не твоя справа, – огризнулася Ірина. -Хахаля свого контролюй, а не мене.

-А Ти мене не вчи, – зірвалася на крик Оксана. -Не доросла ще.

-Зате ти доросла до того, щоб батька обманювати.

-А це вже не твоя справа, чи ти мені вказуватимеш що і як робити?

-Бачити тебе не можу, – злісно сказала Ірина і пішла в кімнату.

-Не вздумай батькові говорити, – сказала Оксана. – Тобі ж гірше буде. Віктор мені повірить, а не тобі. Він давно зауважує, що я тобі не подобаюсь.

***

Ірині не спалося. Вона не знала як поводитися завтра з батьком. Вона б хотіла йому все розповісти, але в той же час вона бачила, як батько переживав коли не стало мами, і як він ожив, коли з’явилася Оксана. Видно було, що він її кохає. Він буквально порошинки з неї здував. Нарешті, їй вдалося заснути. Але сон був дуже тривожним і коли пролунав дзвінок будильника, Ірина ледве встала, щоб зібратися до школи.

***

У школі помітили стан Ірини. Класний керівник запросила її на бесіду та постаралася з’ясувати причину поганого самопочуття Ірини. Але Ірина не готова була ділитися із класним керівником своєю проблемою. Вона сказала, що мабуть перевтомилася, готується до іспитів. Поставивши ще пару контрольних питань, класний керівник із почуттям виконаного обов’язку відпустила Ірину додому.

***

Піднімаючись сходами і підійшовши до дверей Ірина почула плач Оксани. Вона відчинила двері і побачила заплакану дівчину. Та неприязно подивилася на неї і майже прошипіла: – Донесла все-таки батькові.

Батько стояв біля шафи і викидав сукні Оксани на підлогу.

-Вітя, – ходила навколо нього Оксана,- ну заспокойся, ну з чого ти вирішив, що те, що наговорило тобі це дівчисько, правда? Я тебе люблю і ніколи не обманювала.

Віктор обернувся до неї.

-По-перше, це, як ти говориш, дівчисько, моя дочка. По-друге, вона мені нічого не говорила, а по-третє, збирай свої речі і щоб духу твого тут не було.

-Ну, а з чого ти тоді взяв, що я тобі зраджую?

Батько перестав викидати сукні, сів на стілець і подивився на Оксану.

-Хто сказав? А коханець твій і сказав. Він мені ще вчора зателефонував і відео відправив як ви з ним весело проводите час. Сказав, що ти його любиш і хочеш залишитися з ним. От і збирайся, тільки швидше, а то я з дороги відпочити хочу.

Оксана хотіла ще щось заперечити, а потім взяла свою сумку і вийшла за двері.

Батько вмить якось знітився. Завжди підтягнута, енергійна людина, зараз він більше був схожий на старого. Він сидів на стільці з опущеною головою і старанно ховав від Ірини сльози.

-Татку, рідненький, не треба, – Ірина обійняла батька.

Він обійняв її у відповідь.

-Нічого донечко, впораємося. Життя має продовжуватися. Впораємося.