Оля готувалася до святкування срібного весілля. Весь день жінка провела біля плити. І ось все вже готово.. Сім’я зібралася за столом. Оля встала з-за столу: – Сашко, я ось зараз подумала, що ми з тобою, мабуть, якась неправильна сім’я. – Чому? – здивувався чоловік. – Тому що ми з тобою ніколи не підходили один одному, – відповіла Ольга. Сашко обняв дружину, щось шепнув на вухо, і вийшов з-за столу

– Як добре, що у мене є ти, – сказав Олександр, обіймаючи дружину.

– А я щаслива, що ти зі мною! – відповіла Ольга.

– Ну а з ким же я маю бути? – засміявся чоловік. – Звісно, тільки з тобою. Бо ти моя доля. Ти найкраща жінка на світі.

Ольга нічого не відповіла, вона поцілувала чоловіка в щоку і поспішила на кухню діставати з духовки пиріг.

Сьогодні подружжя Микитенків святкувало срібне весілля. Відзначити вирішили скромно, у вузькому сімейному колі. Тільки вони та їхні діти. Дітей у Микитенків було двоє. Син Андрій, учень десятого класу та донька Оксана. Дівчина нещодавно закінчила університет, влаштувалася на роботу та почала жити окремо від батьків. Винаймала квартиру неподалік своєї роботи. І хоча Ольга відмовляла доньку, вдома всім місця вистачало, але Оксані хотілося жити самотужки.

– Навіщо тобі витрачатися на орендоване житло? – питала Ольга. – Тут у тебе є своя кімната, ми дружно живемо, чого тобі відділятися? Ось заміж збираєшся, тоді і з’їдеш від нас.

– Мамо, я дуже вас з татом люблю, і знаю, що ви мене не женете, але все ж таки хочу спробувати жити самостійно. І до того ж, мамо, ти тільки не ображайся, але ти так смачно готуєш і такі пироги печеш, що я боюся перетворитися на слоника. Це ти в мене худенька, їсиш і не набираєш, а я, на жаль, не в тебе пішла! Мені за фігурою слідкувати треба, а як я можу це робити, живучи з вами? Адже від твоїх ласощів відмовитися неможливо.

Ольга посміхнулася, дивлячись на дочку. Оксана зовні була на неї зовсім не схожа. Ольга була невисока і худенька, навіть щупленька. Її досі зі спини іноді вважали за дівчинку-підлітка. Зовнішність у неї була звичайнісінька. До того ж вона й не прагнула прикрасити себе. Майже не користувалася косметикою, волосся найчастіше збирала у хвостик, одягалася скромно. А Оксана була справжньою красунею, вона пішла в батька.

Олександр був помітним чоловіком. Високий, гарної статури. З віком трохи набрав зайвого, що було й не дивно, на Ольгиних пирогах. У молодості він був дуже гарний, та й зараз, у свої сорок вісім років, він залишався дуже цікавим чоловіком. Ольга знала, що на його тлі вона виглядала не показово. Вона давно звикла до шепоту за своєю спиною і не звертала на це жодної уваги, бо знала – для свого чоловіка вона найкраща жінка на світі. Найкрасивіша та найбажаніша.

***

Коли Ольга познайомилася з Олександром, їй було двадцять років, йому двадцять два.

Того вересневого дня студентка Оля йшла на день народження до своєї однокурсниці та подруги Віолетти. Подарунок вона приготувала наперед, а прямуючи до іменинниці, вирішила купити ще й невеликий букетик квітів.

У квітковому магазині, куди вона зайшла, з покупців був лише один юнак. Він вибирав букет квітів. Продавець, мила дівчина, пропонувала йому різні варіанти, поглядаючи на хлопця із явним інтересом. Ольга теж глянула на нього та зрозуміла інтерес дівчини. Хлопець був дуже гарний.

«З такою зовнішністю тільки у кіно зніматись, – подумала тоді Оля. – А може, він і є актор? Дуже гарний».

Тим часом молодик теж помітив Ольгу і звернувся до неї.

– Дівчина, а вам який букет більше подобається? Ось цей, з червоними трояндами, чи цей, з півонії?

Оля зніяковіла, вона ніяк не очікувала, що цей красень заговорить з нею, але все ж таки відповіла:

– Я б обрала півонії, хоча більшість дівчат люблять троянди.

– А вашій дівчині які квіти подобаються? – Запитала продавець.

– Моїй дівчині? – перепитав хлопець. – Ні, я беру квіти не для своєї дівчини, я взагалі не знаю ту, для якої купую букет.

– Ось як? – Здивувалася продавець, переглянувшись з Ольгою.

– Друг йде на день народження до своєї двоюрідної сестри і вмовив і мене піти з ним, – пояснив молодик, помітивши здивування на обличчях продавця та Ольги. – Не можу ж я з порожніми руками прийти, ось вирішив купити букет квітів. А тут такий вибір, що я розгубився.

– Якщо візьмете троянди, то точно не помилитеся, всі дівчата люблять троянди, – сказала Оля.

– Ви також любите? – навіщось запитав юнак.

Оля відчула, що червоніє. Вона опустила очі і відповіла:

– Я найбільше люблю польові квіти, але троянди теж. Їх, мабуть, усі люблять.

– Як цікаво, – сказав хлопець, – мені також подобаються польові квіти. Моя мама завжди, коли їде на дачу, привозить букетик, у нас там луг недалеко, що там тільки не росте. У польових кольорах є якась особлива краса. Начебто непомітні на перший погляд квіти, але якщо придивитися уважніше, то можна побачити наскільки вони дивовижні.

Молодий чоловік купив букет троянд і вийшов із магазину, посміхнувшись до Ольги.

– Який гарний хлопець, правда? – сказала продавець. – Одна посмішка чого варта! На артиста схожий.

– І мені так здалося, що на артиста схожий, – відповіла Оля.

Вона купила невеликий букетик хризантем і попрощавшись із продавцем вирушила вітати Віолетту.

Яке ж було здивування Олі, коли в гостях у подруги вона побачила цього усміхненого красеня з квіткового магазину. З’ясувалося, що звуть його Сашко, і він прийшов за компанію з другом Артемом, двоюрідним братом іменинниці.

Сашко теж був здивований, побачивши дівчину, з якою радився у квітковому магазині з приводу букета. Він увесь час кидав на неї погляди та посміхався. Оля теж зніяковіло посміхалася і відводила погляд. А в розпал вечора молодик підсів до неї, і вони розговорилися.

Про що вони тоді говорили, зараз, після багатьох років, Ольга і не пам’ятала. Сашко щось питав, вона відповідала, він щось розповідав, вона слухала… І їй було незрозуміло, навіщо він сидить поруч із нею, навіщо їй усміхається та приділяє увагу. Вона ловила на собі косий погляд Віолетти і бачила, що подруга чомусь злиться.

Коли зазвучала музика та гості почали танцювати, Віолетта підійшла до Сашка та запросила на танець. Він чомусь з провиною глянув на Олю і пішов танцювати з іменинницею. А потім знову повернувся до Олі. А коли дівчина зібралася додому, зголосився її проводжати.

Наступного дня, коли Оля прийшла до інституту на заняття та побачила Віолетту, та з нею навіть не привіталася, проігнорувавши Олін «Привіт».

Після лекцій Ольга знову підійшла до подруги та запитала її, що сталося, на що та ображається.

– А ти нічого не зрозуміла? – злісно блиснувши очима, запитала Віолетта.

– Що я повинна зрозуміти?

– А те, що Артем привів Сашка для мене! Він хотів нас познайомити. Я бачила Сашка на фотографіях у Артема, і він мені сподобався. Ось Артем і вирішив прийти з ним на день народження. А ти все зіпсувала! Весь вечір фліртувала з ним. І потім його за собою потягла … А ще прикидаєшся скромною!

– Я ні з ким не фліртувала, – засмутилася Оля. – Я взагалі не вмію фліртувати з хлопцями, у мене навіть у думках нічого такого не було. А проводжати мене він сам пішов. Я не просила.

– Ну так, не фліртувала вона… А то збоку не видно! І що він знайшов у тобі? – Віолетта пирхнула і пішла, залишивши Ольгу в повному здивуванні.

Дівчина відчула себе погано. Невже вона справді перейшла дорогу подрузі і відвела у неї хлопця? Виходить, що вона підступна розлучниця? Ні, це не може бути так. Вона, Оля, на яку хлопці взагалі не звертають уваги. Вона, з її найпересічнішою зовнішністю, змогла звернути на себе увагу такого красеня, як Сашко? Віолетта ідеально б йому підійшла, вона гарна, весела, яскрава. У неї стільки шанувальників! А вона, Оля, тиха, скромна. Ні, такий чоловік як Сашко не для неї. Подумаєш, розговорився з нею і провів додому. Просто він нікого майже не знав у тій компанії, ось і вирішив скоротати вечір у розмовах із дівчиною, яку вперше побачив у квітковому магазині.

Про все це думала Ольга, поки поверталася з інституту додому.

Вдома вона підійшла до дзеркала, подивилася на себе і сказала:

– Справді, і кому я така потрібна.

І в цей момент пролунав телефонний дзвінок. Ольга зняла слухавку та почула голос Сашка. Вчора, коли він попросив її номер телефону, вона була впевнена, що він ніколи не зателефонує та й не згадає про неї.

Вони домовилися зустрітись увечері на набережній. Коли Оля приїхала туди до призначеної години, Сашко вже чекав на неї з букетиком польових квітів. І посміхався так, що дівчина зрозуміла – вона закохалася.

Так почався роман Ольги та Олександра. Багато хто пророкував їм швидке розставання. Ніхто не вірив, що такий красень може всерйоз захопитися такою дівчиною, як Оля. Звичайно ж, багато хто заздрив і казав дівчині, що їхні стосунки приречені.

Тому що такий гарний хлопець, напевно, звик до жіночої уваги, а значить рано чи пізно почне дивитися на інших. А Сашко ні на кого не дивився, окрім своєї Олі. І незабаром дівчина повірила в його почуття і перестала звертати увагу на заздрісників та злостивців.

Через рік після знайомства Олександр та Ольга побралися. І не було ні дня, щоб чоловік не казав їй про те, що вона найкраща. І лише одного разу, років за десять після заміжжя, Ольга вирішила запитати в нього, чому він вибрав саме її.

– Ти міг би собі таку красуню відхопити, чому мене вибрав? Адже в мене немає нічого такого, що подобається чоловікам, я звичайнісінька.

Олександр щиро здивувався питанню дружини та відповів:

– Хіба можна пояснити, чому закохуєшся в людину? Але коли ти запитала, я спробую відповісти. Я закохався у твої очі, бо вони найкрасивіші, у них стільки доброти та щирості… Я закохався у твій голос, у твій запах, у твою душу. Для мене ти найкрасивіша жінка на світі… Адже недаремно ти так любиш польові квіти. Ти сама на них схожа. Твоя краса не кричить, її не кожен розгляне. А я розгледів і свою улюблену польову квітку не проміняю на жодну найшикарнішу троянду.

***

Сімейна вечеря на честь двадцятип’ятиліття сімейного життя пройшла у дуже затишній обстановці. Діти сказали своїм батькам багато добрих слів, і це було найкращим подарунком для Ольги та Олександра. А у центрі столу стояв ніжний букет польових квітів. Олександр завжди дарував їх дружині на день народження, який у Олі був у липні, та на річницю весілля.

– Сашко, – сказала Оля, коли вони лягли спати. – Я ось зараз подумала, що ми з тобою, мабуть, якась неправильна сім’я.

– Чому? – здивувався чоловік.

– Ми з тобою за двадцять п’ять років жодного разу не посварилися. Хіба так буває?

– А ти хочеш посваритися? – засміявся чоловік. – Ну давай посваримося!

І почав лоскотати дружину.

– Ні, ні, не хочу, – сміючись, закричала Оля, яка дуже боялася лоскоту.

– От і я не хочу з тобою сваритися, – сказав Сашко і поцілував дружину.