Олена йшла додому, коли побачила подругу Ніну. – Нам треба поговорити, – сказала та. – Ну ходімо. Вони зайшли на кухню й Олена поставила каструлю на вареники. Діти поїли і вона переклала в контейнер, те що залишилось. – А нащо ти вареники забрала? – здивувалася Ніна. – Так це чоловіку. – А я? Мене що годувати не треба?! Олена аж застигла від здивування

В Олени день почався не дуже. Вранці вона виявила, що вночі перестав працювати холодильник.

На щастя, продуктів там було мало. Олена швидко нагодувала чоловіка та дітей тими продуктами, що найшвидше псуються.

За кілька годин у закритому холодильнику йогурти та сир навряд чи встигли б зіпсуватися, але невідомо на скільки сталася поломка.

Коли чоловік пішов і забрав дітей, щоб відвезти в садок, Олена почала терміново викладати наявні продукти.

Як добре, що це п’ятниця. У морозилці лише пачка вареників, що планувалася на вечір.

Так у них така традиція – вареники у п’ятницю на вечерю.

Було ще трохи заморожених овочів та ягід на компот.

Дивлячись на все це Олена дуже раділа тому, що вчора в неї не було часу з’їздити по м’ясо, а тато не привіз їм з дачі чергову партію заморозки цього тижня.

З морозилки Олена все терміново переклала в термосумку та віднесла на балкон.

Там плюс три мабуть, а в квартирі – двадцять три. Вареники до вечері може й не зіпсуються.

В обід вона тоді натушить собі овочі і з залишків ягід зварить пізніше компот.

З холодильником виявилося також простіше. Трохи олії, яйця, залишки ковбаси, фрукти та овочі.

Банки з маминими солоними огірками, соуси чоловіка та залишки молока теж переїхали на балкон.

Вже дев’ята ранку. Можна шукати майстри з ремонту холодильників.

Після четвертого дзвінка Олена знайшла майстра, який обіцяв приїхати сьогодні, але тільки після обіду, хоча вона вже готувалася викласти серйозну суму грошей на новий холодильник.

-Ех. Плакала її премія, – подумала вона.

-Ой, – Олена згадала, що забула зателефонувати до начальниці, що сьогодні вона буде вдома.

Майстер оглянув холодильник і зробив невтішні висновки.

-Ну що я можу сказати? – він витирав руки. – Якщо ви готові потерпіти до завтра без холодильника, то завтра вранці я приїду і полагоджу.

-Все так складно? – Олена все ще сподівалася, що можна полагодити сьогодні.

-Та річ в тому, що зламалася одна деталька, яка ламається ну дуже рідко. У нас їх навіть нема. Я зараз її зі складу замовлю, але приїде вона пізно. Тому завтра вранці до години десятої я приїду з нею і полагоджу.

-Якщо так, то я чекаю вас завтра. Холодильник все одно порожній. Не встигла сходити до магазину вчора.

-Щасливі ви, – чоловік повеселішав. – Я місяць тому на виклик їздив. Одна сім’я мала повний холодильник і поїхали на тиждень у відпустку. А у них через вимкнення світла в будинку і холодильник вимкнувся. Приїхали через тиждень, а там таке…

-Уявляю собі, – Олена уявила цю картину.

-Ну тоді до завтра. Чекайте о десятій.

Олена провела майстра і пішла за дітьми в садок.

Сьогодні можна і раніше забрати.

Дорогою вона написала чоловікові, що холодильник відремонтують лише завтра і щоб він нічого не планував на першу половину дня, бо після того, як його полагодять, вони поїдуть в магазин.

Чоловік попередив, що сьогодні затримається на роботі.

-Оленко, привіт. Гуляєте? – на лавочці, перед під’їздом сиділа Ніна, подруга Олени.

Ніна жила в кінці вулиці, але часто після роботи забігала до Олена побалакати. Ніна була самотня і їй не хотілося сидіти вечорами вдома одній, а чоловік Олени зазвичай приходив після восьмої і до цього часу Ніна йшла.

-Я до тебе на п’ять хвилин, побалакати.

-Ну ходімо. Тільки в мене безлад. Холодильник зламався.

Вони зайшли до під’їзду.

-Новий купувати будете

-Завтра обіцяли поремонтувати. Так що ми поки що без холодильника.

-Оце так!

Вони зайшли в квартиру. Діти швидко помили руки та пішли в кімнату. Олена і Ніна пройшли на кухню.

Холодильник стояв відчинений. Провітрювався.

-Ого. Серйозно.

-Так, – Олена зробила чай і поставила каструлю з водою для вареників.

Діти наминали свої вареники за обидві щоки. Вареники у їхній сім’ї любили. Навіть Олена, зі своїм правильним харчуванням дозволяла себе десяток зʼїсти в “вареничний” день.

Після того, як діти були нагодовані Олена взяла контейнер і переклала в нього вареники, що залишилися.

-Оленко, а ти чого вареники прибираєш? – Ніна запитливо подивилася на подругу. – А вечеряти?

-Діти повечеряли, а це Олексію. Він на роботі затримується. Прийде, нагодую.

-А я? Мене що годувати не треба? Я ж гостя.

-Ніно, ти чого? – Олена подивилася на подругу. – А Олексія я чим годувати буду? У мене ж холодильник не працює, я продукти я не купувала. Вибач Ніно, але годувати мені тебе нема чим. Чай ось тобі зробила. Та й ти сказала, що на п’ять хвилин, я не думала, що тебе годувати ще треба.

-Ну нічого собі у мене подруга. – Ніна обурено встала з-за столу. – Налила чай, навіть без печива і оце вся твоя гостинність? А я ж спеціально до тебе йшла в гості, щоб ти одна ввечері не сумувала, а ти ось як? Вареників пошкодувала? Добре б домашні хоч були, а то ж магазинні!

У магазин можна сходити та ще купити. А подруга голодна не залишиться!

-Ніно, ти чуєш, що говориш? Я тебе повинна нагодувати, потім залишити маленьких дітей удома одних і піти по вареники для чоловіка? – Олена була дуже здивована. – Могла б сама щось принести хоч раз до чаю, коли в гості йдеш.

-Ах он воно що? Їжею мені дорікаєш? – Ніна аж почервоніла. – Ноги моєї в тебе в гостях більше не буде. Ще подруга називається!

Ніна швидко вийшла з квартир. Олена зачинила за нею двері і не могла збагнути, що вона не так зробила.

Коли Олексій прийшов з роботи, вона все йому розповіла.

-Ну і добре. Хай не приходить. Повадилася в нас обідати та вечеряти.

-Олексій, ти що говориш? – обурилася Олена. – Вона ж моя подруга.

-От саме подруга, а не утриманка. Вона ж жодного разу нічого до чаю не принесла, а в гості до тебе їсти три-чотири рази на тиждень.

-Олексій, ну ти чого? У Ніни зарплата маленька. І тобі що, шкода тарілки супу?

-Олено, я не знаю яка зарплата у твоєї подруги, але на одяг новий у неї грошей вистачає. Давай не будемо про це. Це твоя подруга, я у ваші стосунки не лізу. Розбирайтеся самі.

Тільки от розбиратися вже не було з чим. Ніна на дзвінки не відповідала, а по знайомих пішла чутка, що Олена для кращої подруги тарілку вареників пожаліла.

Хтось підтримав Ніну, а хтось добре знав про її звичку їсти в гостях.

А холодильник їм полагодили. Майстер сказав, що він ще стільки ж пропрацює.