Катя цілий день була на кухні. Вона зробила торт, приготувала олів’є та оселедець під шубою. Скоро ж Новий рік. Святкувати вони збиралися з Сашком тільки вдвох. Чоловік ще зранку поїхав у справах. І ось вже вечір а його нема! – Та що ж це таке, – схвильовано вигукнула Катя. Голос в телефоні знову сказав – «абонент недоступний». Несподівано Катя щось відчула

«Телефон абонента вимкнений, або знаходиться поза зоною дії мережі» – цю фразу Катя слухала вже, мабуть, всоте за сьогоднішній вечір.

Вона дуже хвилювалася. Чоловік Олександр вранці поїхав у сусіднє місто в справах, і вже повинен був давно повернутись.

Але його досі не було і на зв’язок він не виходив…

Катя дуже непокоїлася. Вона в думках прокручувала різні погані ситуації…

Ні, про найгірше думати не хотілося. Але вона дуже переживала.

Вранці, коли Сашко сказав Каті, що по роботі йому терміново треба з’їздити в місто, вона не відчула нічого незвичайного.

Треба так треба. Це його робота, яка їх годує. До п’ятої вечора він мав повернутися і допомогти дружині накрити святковий стіл.

Вдень Катя спокійно займалася своїми справами.

Чоловікові не дзвонила, щоб не відволікати його від дороги та від справ.

Вона зробила торт, приготувала олів’є та оселедець під шубою, замаринувала м’ясо.

Готувалася до зустрічі Нового року.

Святкувати вони збиралися із Сашком удвох. Точніше втрьох.

Катя була вже девʼятий місяць була в положенні.

Батьки і Каті, і Сашка запрошували молодих до себе на свято, але подружжя захотіло зустріти Новий рік вдома, тільки вдвох.

Для них 31 грудня було особливим днем. Саме цього дня п’ять років тому вони познайомились.

Катя тоді працювала в ювелірній крамниці, а Олександр прийшов купувати золотий браслет для своєї дівчини.

Катя допомогла йому з вибором і вже тоді подумала, як шкода, що цей симпатичний юнак має дівчину.

А через кілька днів Сашко знову прийшов у магазин і запитав у Каті, чи можна здати назад в магазин браслет.

-Вашій дівчині не сподобався подарунок? – здивувалася Катя.

-Ні, моїй уже колишній дівчині, схоже, не сподобався я… – сумно відповів хлопець. – Перед Новим роком вона заявила мені, що ми розлучаємося, бо зустріла іншого… Ось такий новорічний подарунок, – сумно посміхнувся Олександр.

-Дуже шкода, – сказала Катя. – Але браслет, на жаль, здати назад вже не можна. Хіба ви знайшли там якийсь недолік.

-Та ні, з браслетом все гаразд. Тоді, Катю, можна я подарую цей браслет вам?

-Ні, дякую, – відповіла Катя. – Я не можу прийняти такий дорогий подарунок від незнайомої людини.

-Тоді давайте знайомитися, – широко посміхнувся молодий чоловік. – Мене звати Саша. І насправді, я знаю, що ювелірні вироби належної якості не підлягають поверненню, але мені так захотілося побачити вас знову, що я знайшов привід прийти в магазин.

Подарунок ви прийняти не зможете, але від побачення зі мною, сподіваюся, не відмовитеся?

-Який ви наполегливий, Сашко, – суворо сказала Катя, хоча в душі була приємно здивована і зраділа такому повороту подій. – І куди ж ви хочете мене запросити?

-Пропоную вам самій це вирішити. Хочете, повечеряємо в ресторані або сходимо в кіно, чи там в театр… А можна просто повечеряти… Отже, вибір за вами.

-Мені подобається пропозиція з театром, я давно там не була, – відповіла дівчина.

-Чудово! Я, правда, той ще театрал, боюся, що візьму квитки не на ту виставу, яку хотілося б подивитися. Тому давайте одразу вирішимо, що дивитимемося.

-Потрібно подивитися репертуар театру найближчими днями, хоча найближчим часом квитків вже може і не бути.

-О, це не проблема! – вигукнув Олександр. – У мене тітка у театрі працює, з квитками допоможе. Давайте тоді зробимо так – ми з вами обміняємося телефонами, подивіться репертуар на сайті, виберете і подзвоніть мені.

-Домовилися! – усміхнулася Катя.

Молоді люди обмінялися номерами телефонів, і Сашко попрощався з Катею.

Дівчина була здивована, наскільки легко зараз їй було спілкуватися з цим незнайомим хлопцем. За своєю натурою вона була досить сором’язливою, а з Сашком їй було так комфортно, ніби вони знайомі цілу вічність.

-А може, це доля? – подумала Катя.

І це справді була доля. Після спільного походу до театру Сашко та Катя зрозуміли, що не хочуть розлучатися. І через півроку зіграли весілля.

Батьки допомогли молодій сім’ї купити квартиру, давши грошей на перший внесок. Саша та Катя взяли трикімнатну, вони одразу вирішили, що у них буде як мінімум двоє дітей, тому житло треба купувати просторе, щоб усім вистачило місця.

-Та що ж це таке, – сказала Катя в черговий раз прослухавши голос, який говорив, що “абонент недоступний».

Несподівано Катя щось відчула.

-Ні, тільки не це… – сказала вона.

Схоже, її малюк поспішав з’явитися на світ раніше.

Молода жінка сподівалася, що це так, через переживання, але незвичні відчуття продовжувалися і продовжувалися…

Катя зателефонувала мамі, і вже через півгодини батьки були в неї.

-Доню, ти не хвилюйся, – сказала мама. – Я впевнена, що з Сашком все гаразд. Він скоро повернеться. Правильно зробила, що нам зателефонувала. Зараз поїдемо в пологовий, у тебе сумка з речами зібрана?

-Ні, мамо, я ж раніше середини січня не збиралася…

-Ех, доню, жоден навіть найдосвідченіший спеціаліст не скаже тобі точний день, коли дитина з’явиться на світ. Тому потрібно бути готовою заздалегідь. Але нічого, зараз зберемо сумку, а якщо чогось не вистачатиме, ми тобі привеземо. Головне, не хвилюйся! На тобі лиця нема!
-Мамочко… Я так переживаю за Сашка… – Катя ледве стримувала сльози. – Ох, що ж це таке…

У цей момент задзвонив її мобільний. То був Сашко.

-Ти де? Що трапилося? – закричала Катя, відповівши на виклик.

-Катрусю, пробач, кохана! Машина на півдорозі зламалася, а телефон, як на зло розрядився. Добре, що хороші люди трапилися, дотягли мене в місто, найближчого автосервісу.

Тут мені зарядку дали, я одразу тобі й зателефонував.

Машину залишаю тут, беру таксі і додому! Вибач, що змусив тебе хвилюватися… Катрусю, ти що там? Плачеш? Все ж добре…

-Сашко, – схлипувала Катя. -Я, я… Здається у нас скоро буде дитина…

-Що? – вигукнув чоловік. – Тобі ж рано ще.

-Мабуть, уже якраз. Батьки приїхали, тато відвезе мене до пологового.

-Катрусю, я тоді теж їду туди! Я кохаю тебе…

За кілька годин Катя тримала на руках новонародженого сина. Її переповнювало щастя. На душі було так добре, що всі переживання позаду, чоловік повернувся додому, а поряд з нею зараз маленьке й довгоочікуване диво.

-Привіт, моє сонечко, – сказала Катя, з ніжністю дивлячись на малюка. – Хоча я й по-іншому уявляла цей Новий рік, але я так тобі рада!

Щасливі чоловік з дружиною сиділи обнявшись і з любовʼю дивлячись на своє несподіване новорічне диво…