Тетяна поралася на кухні. У каструлі варився борщ, на сковорідці смажилося м’ясо. А готувала вона для свого коханого Василя. Чоловік приїхав з друзями. – Тетяно, швиденько там на стіл нам накрий. Вони сіли за стіл. Василь недбало махнув рукою. – Йди, йди! Тетяна, пішла назад і раптом почула: – Що це за така стара у тебе хатня робітниця? Повільно все робить

Тетяна господарювала на великій затишній кухні. І все в неї так добре виходило!

У великій каструлі кипів ароматний борщ, поруч на сковорідці смажилося м’ясо, у маленькій каструльці булькала запашна підлива. І картопля-пюре вже готова і пахне свіжим вершковим маслом…

А готувала все це Тетяна для свого коханого чоловіка. Він любить поїсти, а вона старається.

-Треба ще й капусту квашену дістати з льоху, і компотик холодненький, – думала жінка.

Тетяна вже жінка немолода, їй за п’ятдесят. Вона повненька і з коротким сивуватим волоссям.

Ще й трохи заслабла, останнім часом.

Жили вони вдвох із чоловіком Василем. Будинок у них багатий, ошатний.

Василь має хорошу посаді – шанована людина у їхньому містечку.

А вона давно не працює, домогосподарка… Діти їхні давно розʼїхалися – дочка і син.

Рано випурхнули з батьківського гніздечка, дзвонять рідко і ще рідше приїжджають… У них своє життя.

-Ну і слава Богу, значить, все добре! – думала Тетяна. – Якщо б погано було, повернулися б додому! А так батько гроші надсилає іноді, і все у них добре. Так і живуть.

Вона от крутиться по хазяйству, справ вистачає.

Скоро чоловік з роботи приїде, може і не один. Іноді й колеги заїжджають…

Тетяна присіла на хвилинку.

Чоловік дійсно приїхав з друзями, забіг на кухню.

-Тетяно, швиденько там на стіл нам накрий. Посидіти хочемо з колегами!

Тетяна підскочила, заметушилася. З чоловіком приїхали два незнайомі молоді чоловіки.

Вони про щось розмовляли в саду, поки вона накривала стіл на веранді.

Коли все було готове, вона покликала чоловіка.

Чоловіки пройшли до столу. Тетяна принесла до столу ігристе. Чоловік недбало махнув рукою.

-Йди йди!

Тетяна, вже йдучи назад на кухню, почула запитання до її чоловіка:

-Що це за така стара у тебе хатня робітниця? Повільно все робить?

Що відповів чоловік, вона не почула – не стояти ж, слухати!

Тетяну обурило це питання. Але що вона хотіла?

Вона і раніше не була красунею. А зараз зовсім ніколи за собою дивитися, з домашніми справами.

Так, вона почала помічати, що Василь ніби як її соромиться. Постаріла вона…

А друзі його приходять з дружинами-красунями, молодими і доглянутими.

А її він завжди на кухню відправляє.

Якось вона обурилася, так Василь розкричався:

-Мені ці люди потрібні, у нас спільні справи, це мої колеги! А ти що розумієш в цьому? Ще що скажеш не те! Сиди на кухні!

Пізно ввечері гості пішли. Тетяна прибрала зі столу, помила посуд.

А вечір такий теплий, пахне запашним бузком…

Тетяна постояла, вдихаючи солодкий аромат.

Колись, саме о такій порі, вони познайомилися з Васильком. Вона була зовсім молоденькою дівчиною, прийшла з подругою до її родичів.

Подружка їх і познайомила. Тоді він просто був студентом, симпатичним хлопцем…

А через тиждень вони вже жити не могли один без одного… А ще через рік вони одружилися…

Тетяні так захотілося притулитися до чоловіка, щоб він обійняв і поцілував її. Як раніше…

Вона зайшла в спальню. Чоловік спав. Вона лягла в ліжко і притулилася до нього. Чоловік ворухнувся і відсунув її.

-Ти що? Я так заснув був уже! Ну і спала б там у вітальні!

Він обернувся до стіни і знову заснув. А вона тихо схлипнула.

-Не любить він мене, – думала жінка. – Напевно і коханка є…

Якось він назвав її іншим ім’ям. Вона промовчала.

Згадала, як одного разу вона його приревнувала, влаштувала сцену.

Василь мовчки зібрав її речі і виставив на вулицю.

Вона сиділа на лавці до ранку. А куди їй іти?

Батьків давно не стало, дітям вона не хотіла заважати. У них молоді сім’ї, не до неї. Та й немає у неї ні роботи, ні грошей. Все життя віддала сім’ї. А тепер нікому не потрібна…

Вранці чоловік відчинив ворота, покликав її.

-Ти ще тут? Ніхто не підібрав? Ну так, таке добро… Іди готуй сніданок!

Тетяна мовчки потягнула валізу додому. Неприємно і прикро. І чому вона така?

Таня приготувала сніданок.

-Звик я до твоїх страв. А кава, ох і смачна у тебе! Жодна жінка так вранці мені каву не готує!

Тетяна схлипнула.

-Та жартую я, жартую! Пробач! Просто перестань ревнувати! Я мужик! Он у всіх вже дружини молоді, а я все з тобою тут!

Тетяна пішла у вітальню, лягла на ліжко. Так і заснула, згадуючи все, що наговорив їй чоловік.

Всю ніч снилися дивні сни… А потім чиясь тепла рука взяла її за руку і повела…

Вона покірно пішла. І їй стало так добре й спокійно…

Вранці Василь прокинувся, як завжди передчуваючи смачний сніданок і чудово зварену каву. Але, дивно, на кухні тихо, і нічим не пахне смачненьким.

-Що це, моя спить, чи що? Мало її вчив!

Він зайшов у вітальню. Дружина лежала на дивані.

-Спить вона! З вечора загравала, а зараз, бачите, спить, як дитина!

Тетяна, і справді, виглядала якось занадто умиротворено.

Він спробував розбудити її.

-Ох, ти ж… Ну ти ж що це? А як же?..

Чоловік розгубився. На мить йому стало її шкода. Все ж таки прожили довго, дітей народила йому ця жінка… А він як же?

Отак і не стало її…

Василь заспокоїв себе. Подзвонив куди треба.

-А, може, якби не він, нічого б не сталося, – міркував чоловік. – Але що вже тепер… Може так і треба було, щоб він став вільним…

Наступного дня приїхали діти. Дочка обняла батька. Заспокоювала. Знала б вона, які думки у нього!

Хоча діти завжди більше любили батька. А не тиху матір, яка намагалася вічно їх чимось повчати.

А батько завжди вирішить усі проблеми, і грошей дасть.

Син також не відходив від нього. З такою підтримкою йому було легше не чути свою совість.

Хоча дочка була дуже схожа на матір. Василь мимоволі згадував дружину молодою, і тоді ще коханою.

Після поминок син поїхав. Дочка залишилася допомогти батькові – не звик він без господині.

Що робити. Доньці ж треба теж їхати. Чоловік молодий, робота. Довелося зізнатися.

-Доню, як ти дивишся на те, що в домі буде інша жінка?..

-Татусю, я за, знайди собі помічницю!

-Пробач, доню, але вона не помічниця. Ну ми іноді зустрічалися, розумієш!

-Тато! У тебе була коханка? А мама знала? Може це ти винен?

-Ну що ти! Нічого вона не знала!

-Ти як хочеш, а я негайно їду!

Так у будинку Василя з’явилася Вікторія. Ім’я явно відповідало господині.

Молода, красива, впевнена в собі жінка. Вона завжди знала, що хоче.

Будинок Василя їй дуже сподобався, вона одразу відчула себе господинею.

Одразу ж усі речі Тетяни понесла на смітник! Все, що нагадувало про неї – все з дому.

Переставила, переробила. Будинок було не впізнати!

Василь, який звик, що все на своїх місцях, нічого не міг знайти.

Все питати треба у нової дружини. Їжі в будинку, крім піци, пельменів та яєчні для нього не було.

Та й дружина любителька поспати. Довелося вранці Василеві самому навчитися каву собі заварювати.

Якось він прийшов на обід, а на плиті пусто.

-Може досить нігті фарбувати, де обід?

Вікторія спокійно відповіла йому:

-Я дружина, я не служниця! Завари супчик швидкого приготування, там на полиці лежить.

Василь зварив вареників. З’їв мовчки. Молода дружина прийшла на кухню, стала ніжно воркувати.

-Ну пробач, не люблю я готувати, з роботи будеш їхати, то купуй що-небудь, щоб швидше приготувати. О, вареники! Так і я трохи з’їм, ти смачно готуєш!

Ну як тут сердитися на цю лисицю! Красива у нього дружина, нічого, що готувати не любить, зате ласкава і ніжна, завжди гарно одягнена і пахне чудово!

Він встав, обійняв її, вдихаючи запах її волосся!

Любить він її, і все пробачить!

Наступного дня, прийшовши з роботи, в будинку він побачив її подруг.

Вони довго гуляли, а потім Вікторія сказала:

-Все, я спати! Втомилася, а ти лягай сьогодні у вітальні!

Чоловік повертівся на новому незручному дивані.

Незабаром цей диван став постійним його спальним місцем. Незручно Вікторії спати вдвох, жарко їй.

Робити нічого – переїхав…

Щось подумалося про Тетяну. Нехай любов пішла, але вона дбала про нього, у своєму будинку було затишно і комфортно. Йому комфортно. А тепер! Друзі і в гості не хочуть ходити. Нема кому тепер смачно готувати!

-Щось став я часто згадувати її, не до добра це!

Василь обернувся, влігся зручніше… Вранці важко встав, поклав пакетик чаю в чашку.

На роботі відчував себе не дуже добре. Вирішив залишити справи і поїхати додому.

-Старію я, чи що?

Захотілося якнайшвидше приїхати додому, притулитися до коханої дружини, поплакатися їй, щоб стало легше. Дорогою він зупинився, купив торт і величезний букет квітів.

Василь чомусь дуже хвилювався, наче перед першим побаченням!

Він приїхав додому. Тихо. Спить, напевно, ще Віка. От соня!

Чоловік піднявся на другий поверх з квітами, відчинив двері у спальню.

Ніколи Василь не думав, що опиниться в такій ситуації. Анекдот якийсь…

Він повільно йшов коридором. Перед очима була розпатлана Вікторія, така бажана та красива, але тепер така чужа! Вона з іншим! У його ліжку! Побачила його і просто засміялася!

А він розвернувся і пішов… Але Вікторія засміялася…

Василь вийшов у сад, сів на лавку. Сльози потекли по щоках. Чоловіки не плачуть. Але він зараз просто самотній втомлений обманутий старий…

Раптом хтось погладив його по голові ніжною теплою рукою. Він розплющив очі і побачив її. Вона взяла його за руку і повела…

І Василь пішов. І одразу стало спокійно та добре. Адже поряд його жінка, справжня і віддана дружина Тетяна…

Вранці його побачила Вікторія.

Василя не стало.

Вікторія задоволено посміхнулася, а потім зробила скорботне обличчя і взяла телефон…