Скоро свята, а Марії Василівні було дуже сумно. Дочка з сім’єю давно живе в Італії. Приїде влітку на тиждень, а потім в них своє життя цілий рік… Марія знову подзвонила доньці і остаточно зрозуміла – на свята вона буде одна. Вона прибрала в будинку, прикрасила ялинку. Купила дочці, зятеві і внукам подарунки. – Нічого, – сумно думала вона. – Літом заберуть… А ввечері у двері раптом подзвонили

Наближався Новий рік. Останнім часом, будь-яке родинне свято навіювало сум на Марію Василівну.

Дочка з сім’єю давно живуть за кордоном в Італії. Зазвичай приїздять погостювати влітку, десь на тиждень. А потім в них своє життя…

А для Марії Василівни цей літній тиждень залишався найяскравішим спогадом на цілий рік.

В черговий раз зателефонувавши до дочки, Марія Василівна зрозуміла, що і ці Новорічні свята доведеться проводити наодинці.

За своїм характером, жінка була вольовою і сильною, тому не любила «розкисати». Для себе вирішила влаштувати просто маленьке свято.

Вона почепила в будинку гірлянди, прикрасила ялинку.

Надумала маленьке, але, як завжди, вишукане святкове меню. Купила подарунки дочці, зятеві, внукам.

І нічого, що заберуть вони їх літом…

Навіть до перукарні навідалася.

З самого ранку, тридцять першого грудня, пролунав дзвінок від найкращої подруги – Наді.

Їхня дружба роками була закріплена добрими стосунками, та довірою одна до одної.

-Маріє, люба, як там твоя дочка? Цього року її знову не буде?

-Ні, Надійко. Але я їх розумію. Молодь має своє життя. Добре, що хоча б літом бачу її та внуків.

-Тоді – це добре…

-Не розумію, що ти маєш на увазі?!

-Ну, моє «добре» – це те, що їх не буде…

-Так я заплуталася… Ти радієш, чи що?! – не могла второпати Марія Василівна суть розмови.

-Слухай, тут така справа. І відмовлятися вже немає коли. Одним словом, є такі сайти для знайомств. Навіть для таких, як ми. Тобто нашого віку, – якось не дуже зрозуміло почала пояснювати подруга.

-Так-так. Мені вже це не подобається. Пояснюй швидше.

-Одним словом, на тому тижні я нас зареєструвала, як тих, хто шукає компанію для проведення Нового року, – це прозвучало дуже смішно, наче першоквітневий жарт.

-Ти що вже зовсім. Я на це не піду, – добре знаючи свою подругу, Марія вже почала хвилюватися.

-Спокійно. Все там добре. Анкети грамотні. Інформація доступна. Ми ж не одні самотні жінки, ще не зовсім похилого віку. Можемо собі дозволити провести Новий рік в гарній компанії , – не зупиняючись тараторила Надя.

-Та ти що! Я не буду проводити Новий рік в компанії чоловіків, яких зовсім не знаю. Та й які чоловіки. Мені шістдесят п’ять…

-Отож бо, шістдесят п’ять, а не дев’яносто п’ять, – зупинила Надя свою подругу. – Ти гарна жінка. І як так нічого. Я знаю від своїх колежанок, що це досить хороша ідея. Там можна знайти досить пристойних самотніх чоловіків. Ну ж бо, погоджуйся. Тим більше, що два вже знайшлися. На фото дуже елегантні. Добрі очі…

-Ні, і ще раз ні! – категорично відповіла Марія.

-Нуу… Вже пізно відмовлятися… О шостій вечора вони будуть біля твоїх дверей. Я буду раніше. Готуйся, – так і не попрощавшись, Надя відключила телефон.

Марія Василівна, як була на одному місці, так і залишалася стояти, незворушно зі своїм телефоном.

Через хвилину, усвідомивши, що її чекає, вона спробувала набрати Надію ще раз, щоб категорично відмовитись від цієї авантюри. Та вона не відповідала.

Залишалося лише підготуватися. І чекати вечора…

Такого хвилювання, як того дня, вона вже давно не відчувала.
Думки плуталися між собою.

З одного боку, ну яке вже побачення з незнайомцями в її віці. Ще й у неї вдома.

А з іншого, жінка вона дійсно була ще дуже гарна. Завжди доглянута. А після того, як поховала свого чоловіка, не дозволила собі жодного побачення. Хоча бажаючі були. Усю себе присвятила доньці та роботі.

-Може й нічого, якщо одного разу дозволити собі такий вечір? – міркувала вона.

Надія приїхала, як і обіцяла, раніше шостої. Все вже було готове. Хоча, Марія Василівна все одно до кінця була проти цієї зустрічі, і намагалася відговорити свою подругу.

В двері подзвонили.

Коли вона відчинила їх, то на порозі стояли два елегантно вдягнених кавалери. І тут, Марія зрозуміла, що перед нею стоїть він! Її перше кохання, її однокласник Владислав… Вона аж ойкнула.

-Ну привіт, Маріє. Скільки ж років пройшло.

-Ти?! Як ти тут?! – ще не усвідомлюючи всього, що з нею сьогодні відбувається, запитала Марія.

-Я одразу впізнав тебе на фото. Вмовив свого друга на це побачення. Сподіваюся, ти не проти, якщо ми зустрінемо Новий рік у гарній компанії?

-Ну як я можу бути проти, – усміхнулася Марія, одразу розквітнувши в посмішці.

Вечір давав надію бути незабутнім.

Старі друзі мали про що поговорити. Згадати школу та юність. Своє захоплення одне одним. І, наче не було цих років між ними, так легко проходив новорічний час.

Подруга щиро раділа, що змогла це все організувати.

Біля дванадцятої, в двері знову подзвонили. Марія подумала, що можливо сусідка зайшла привітати.

Відчинивши двері, вдруге за сьогоднішній день, жінку очікував неймовірний сюрприз – на порозі стояли дочка, її чоловік та діти, і в один голос кричали:

-З наступаючим!

-Мамо, рідненька, знаєш, ми тут подумали, що всі ці закордонні поїздки та святкування ніколи не порівняються з теплом рідної домівки та твоїми обіймами. Ми вирішили приїхати…

-Діти, яке ж щастя, не вірила Марія Василівна. – Заходьте швидше. Але в мене ще є гості…

Цей вечір справді став особливим для всіх. І Марія Василівна ніколи його не забуде. Її дім був наповнений новорічним світлом, радісним сміхом, щастям і любов’ю…

Кажуть, як і з ким зустрінеш Новий рік, так і проведеш.

Здається, для Марії цей рік обіцяв бути дуже цікавим…