Віктор привіз Тетяну до себе в село. І зажили вони душа в душу, поки не настав час городами займатися. – Давай разом приберемо цибулю, ти висмикуй, а я відносити буду, – попросив Віктор нову дружину. – Ти що, Вітя, я не зможу, я піду краще прогуляюся берегом. Поступово Віктора почало дратувати, що не попросить, Тетяна нічого не вміє, і одного разу він не витримав

Віктор із дружиною майже одночасно вийшли на пенсію, багато вільного часу, живи, та радій!

Зазвичай у молодості працюємо, біжимо, поспішаємо, сім’я, чоловік, діти, і немає часу на нормальне, повноцінне спілкування з домашніми, якщо тільки у вихідні. А на вихідний ми плануємо переробити всі справи, і все одно не встигаємо. Так протікає життя, озирнулись, а вже пенсія.

Віктор із Надією так і жили, а потім пенсія, і він раптом почав по-іншому цінувати свою дружину. Постійно вдома, нікуди поспішати не треба, мають великий будинок у селі, в дітей  свої сім’ї. Щойно вийшли на пенсію, поїхали з міста, дуже хочеться тиші, у грядках копатися, свої огірочки, морква, зелень.

Раніше на вихідні приїжджали, все бігом, бігом, а тепер не поспішаючи, Надія не натішиться своїм урожаєм на грядках. Вона любить, щоб грядки були чисті, без бур’янів, постійно бореться з ними, прополює, а ця трава росте і росте. Віктор теж господарський чоловік, любить лад у всьому, за будинком дивиться, землю копає, готує грядки дружині. Віктор любить свою Надію, він вірний і надійний чоловік, завжди у всьому допомагає, завжди поряд із дружиною.

Ось і зараз на пенсії не натішиться, він збудував вільну альтанку на городі, вечорами сидять у ній, і п’ють чай на травах. Надія в цьому розуміється, завжди у неї свіжий чай з духмяним різнотрав’ям.

Все було б добре, але раптово Надії не стало. Не довелося Віктору з дружиною «піти в один день», як він думав раніше.

Дуже важко переносив відхід дружини Віктор, сумував,  все про дружину нагадує. Одному складно господарювати, пройшов рік, другий, діти приїжджають до нього в гості і бачать, що тужить один батько, пропонували йому в місто їхати, але Віктор не хоче:

– Та що ти, сину, коли працював, ледве дочекався, щоб поїхати жити сюди, мені тісно в місті, повітря не те, звичайно, одному сумно, і важко справлятися з грядками, але не можу я без них. Тягне мене в землі колупатися, доглядати, вирощувати, і вам добре, приїхали, забрали чисті овочі, все своє, не в магазині купувати.

Згодом син із дружиною помітили, що зовсім засумував Віктор:

– Тату, може тобі знайти жінку, разом житимете, ми не проти. Пам’ять про маму ми завжди зберігаємо в серці, та й ти теж, але ми бачимо, самотньо тобі. А якщо жінка буде до душі, одружуйся, ми зовсім не проти, аби тобі було добре.

Віктор задумався:

– Це ви добре придумали, але хто в такому віці зможе виїхати зі свого будинку, квартири, це складно, на старість вже характер не переробиш, це – важке завдання.

Він задумувався і сам іноді про це. У селі тут немає таких жінок, адже треба щоб і до душі була, подобалася. Сусіди поряд із Віктором добрі, іноді вечорами заходять до нього, і сусідка Ніна раптом сказала:

– Слухай, Вітя, у моїх дітей у місті поряд у квартирі живе сусідка Тетяна, я її бачила рази два, коли приїжджала до сина в гості, така гарна, охайна жінка, років шістдесяти трьох. Ось вони й запропонували цій Тетяні до тебе приїхати до села, оглянути, познайомитись, і ніби вона не проти, давно мріє пожити у селі, у тиші. А що, якщо не сподобаєтеся один одному – поїде.

Віктор подумав і погодився:

– Ну, будь, що буде, нехай приїжджає, я не проти.

Вже за тиждень син сусідки привіз Тетяну до Віктора, познайомилися, поспілкувалися, вона погостила три дні у нього, швидко порозумілися. Сподобалися одне одному, життя в селі їй сподобалося, була вже глибока осінь, повітря зовсім інше, гарний осінній ліс. Тетяна сказала:

– Жити тут на свіжому повітрі – одне задоволення. Я згодна, переїду сюди. Вона привезла із собою трохи теплих речей, попереду зима. У Віктора в будинку все є, меблі гарні, перед пенсією з дружиною всі замінили на нові, на підлозі килими, а то взимку підлога холодна. Жили вони і раділи, удвох веселіше, вечорами ходили морозом до лісу і назад.

Настала весна, настрій став веселішим, бадьорим. Разом із весною почалися роботи на городі, виявилося, що Тетяна зовсім не пристосована до цих робіт. Вона не любить грядки, не любить садити і полоти, ніколи не тримала лопату та граблі в руках, що робити – міська людина. Віктор копає, садить на городі один, а Тетяна гуляє по березі річки, на узліссі, дихає повітрям, потім приходить, і розповідає Віктору:

– Ти знаєш, як добре там на березі, а я ось зголодніла, ти випадково нічого не приготував? А Віктор тільки дивиться на неї, і знизує плечима:

– Тетяно, ти бачиш, я працюю, копаю, саджаю, хоч би ти чимось допомогла, в селі ніколи гуляти, роботи повно. Якщо не будеш полоти траву, грядки заростуть, нічого не виросте. та й поливати треба.

Він намагався залучити її хоча б до поливання зі шланга, але Тетяна не хотіла. Віктор так один і справлявся з городом, а від неї тільки й чув:

– У селі добре, на городі все своє – зірвав і додому заніс, і до магазину не треба ходити, краса.

А до Віктора ніяк не доходило, як це вона не розуміє, що легко на городі нічого не виросте, чи вигляд робить, що не розуміє?

Влітку побачила, що сільські до лісу ходять, їй теж захотілося. Віктор пішов з Тетяною в ліс, він думав, вона збиратиме гриби, ягоди. Він збирає гриби, де ягода трапляться, а Тетяна тільки відерце під ягоди тримає, і підставляє Віктору, щоб він туди складав ягоди, а сама все примовляє:

– Як добре в лісі, повітря свіже, лікувальне, як добре пташки співають.

А Віктор не витримав:

– Так, Тетяно, в селі одним повітрям лісовим ситий не будеш, дивись он гриби, збирай їх.

– Ой, а я не зможу відрізнити добрі від поганих, я в них зовсім не знаюся.

Так минуло літо, наближалася осінь, треба збирати врожай із грядок. Віктор попросив Тетяну допомогти цибулю висмикнути:

– Давай разом прибирати цибулю, ти висмикнуй, а я відносити буду під дах, нехай сохне, потім обріжу, і на зиму заберу в будинок.

– Ти що, Вітя, я не зможу, я піду краще прогуляюся берегом, повітрям подихаю.

Поступово Віктора почало дратувати, що не попросить, Тетяна нічого не вміє, і одного разу він не витримав:

– Тетяно, у селі треба займатися справами, а не тільки повітрям дихати, інакше взимку важко жити буде, якщо на зиму не запастись.

А Тетяна образилася:

– Тобі не дружина потрібна, а робітниця тут у селі, я не збираюся прислужувати тобі.

Віктор навіть розгубився:

– Яка робітниця? Боже борони, не потрібна мені жодна робітниця, а роботу треба робити для себе, адже нам жити зиму.

Тетяну було не зупинити:

– Все, я їду, більше не хочу тут залишатися.

Вона пішла збирати речі, а Віктор не став її затримувати. Так і закінчилося сільське життя Тетяни.

Віктор залишився один, і вирішив, що не треба йому більше нікого, він зрозумів, що міська людина не зможе ніколи жити в селі, як і сільському жителю складно пристосуватися до міста. Так вони й розлучилися. Тетяна поїхала, а Віктор залишився один, іноді довгими вечорами згадує та думає, який він був щасливий із дружиною:

– Щасливий чоловік живе до кінця життя з першою дружиною, і навіть якщо її вже немає в цьому житті, він все одно подумки з нею. Не вдалося дожити з дружиною до кінця життя, залишається тільки прийняти це і змиритися.

Не кожному вдається у віці створити другу сім’ю, не у кожного виходить, всі люди різні, зі своїми звичками, характерами, і притертися буває складно, а іноді і неможливо, ось так вийшло і у Віктора.