З Євгеном Олена познайомилася в їдальні. – Можна присісти? – запитала вона? – Звичайно, – погодився Євген. Олена усміхнулася: – Ще б ти відмовився! – подумала вона. Вона ж чекала на цю зустріч. Чекала шалено довго і готувалася. А коли Женя одружився на Ліді два роки тому – вона була просто найщасливіша в світі! Тепер її план має спрацювати

Олена критично розглядала себе у дзеркалі. Невеликий животик, худі стегна, плечі…

Напевно, зовсім не те, що їй хотілося б бачити в дзеркалі.

В принципі, її 70 кг ваги Олену останні три роки цілком влаштовувало. У 32 то роки і після других пологів…

У вічній біганині, роботі, домашніх турботах. Але все змінюється. Тепер у Олени з’явилася ціль. Мета для досягнення якої Олена повинна була бути на висоті, в тому числі і зовні.

І ця ціль була забрати чужого чоловіка, за будь яку ціну!

-Мамо, а ти що там робиш? Підемо гуляти?

-Звичайно підемо. Ходімо любий. Я тільки переодягнуся зараз. Нам і в бібліотеку треба, Мишкові взяти книги зі шкільного списку.

Олена вийшла зі спальні.

-Міша збирайся. Йдемо гуляти

-Ну… Не хочу. Мамо, йдіть самі гуляйте, он Ігор хоче. Я в телефоні пограюсь краще.

-А я тебе, друже і не питаю. Збирайся.

Дорога до бібліотеки йшла через парк.
Раптом завібрував телефон. Олену пересмикнуло. Андрій… Дзвінки колишнього чоловіка ніколи не викликали радості.

-Я тебе слухаю.

-Привіт! Чи можу я заїхати за дітьми завтра? Не бачив їх цілий місяць, хочу погуляти десь звозити?

-Зимою??

-Ну… А куди?

-Куди, це ви вирішуйте самі. О котрій?

-Я години о другій, третій під’їду заберу їх.

-Ні, так не піде. Говори точний час, я вийду з ними на майданчик і забереш. У гостях ти мені не потрібний.

-Тобі вічно все не так, що тебе все не влаштовує? Я ж про них дбаю.

-Ти вже зробив усе для всіх. Тебе ніхто ні про що не просить. Хочеш їх забрати, будь ласка, тільки мені в гостях ти не потрібен!

-Я приїду о 14.00, якщо плани зміняться зателефоную.

Телефон вимкнувся.

Тато… Олена згадала колись кохане обличчя Андрія… Господи, чому розум приходить так пізно.

Діти були передані без жодних емоцій.

-Привезу до 9-ї вечора.

-Добре.

Рожева спортивна сумка з кросівками, формою та водою була зібрана за кілька хвилин.

Плани були години на 4 не менші.

-Бігова доріжка, потім групові заняття та йога. Із зали тільки повзти і ніяк інакше, – планувала собі Олена.

Олена за звичкою відкрила сторінку Ліди в Інстаграмі…

-Дивися, яка щаслива. Ну добре, добре… Твоє щастя дуже й дуже тимчасове. Подивимося як буде коли ти дізнаєшся про зраду, коли твоя дитина буде запитувати, де тато? Всьому свій час. Воно прийде. А поки що, займатися і просто чекати, – міркувала вона.

Із Женею Олена познайомилася у їдальні.

-Дозволите присісти? – запитала вона? – Сьогодні так багато народу, місць немає.

-Звичайно, – погодився Євген.

Олена усміхнулася, показавши ідеально білі зуби.

-Ще б ти відмовився, – промайнуло у неї в голові.

Коротка сукня, що ідеально сидить на фігурі. Минуло чотири роки… Довгих чотири роки. За цей час Олена зліпила свою фігуру заново, наче зі шматка безформної глини. Виправила прикус, ходила в салони краси, постійно стежила за манікюром та стрижкою. Вона чекала на цю зустріч. Чекала шалено довго.

Шаленою радістю стало коли Ліда вийшла заміж за Женю два роки тому. Купа весільних фотографій зʼявилися в інстаграм. Олена була щаслива більше за молодят. Ось він… Ось він Женя, чоловік якого вона чекала, ох… як же вона його чекала.

Олена не втрачала часу. Чоловік уже був. З’ясувати місце роботи, захоплення, хобі, коло знайомств усе це було швидше справою техніки.

Через якихось півроку, нове фото – дві смужки на тесті. Ще пізніше – щаслива бірка з вагою і зростом, і підпис «Наш хлопчик»…

-А наші хлопчики? Як вони колись плакали і, не спали ночами, коли Андрій пішов, просто пішов… Бо йому так захотілося. Про те скільки потім благав вибачення, надсилав квіти, приїжджав, про це чомусь не згадувалося, – думала Олена.

Згадувалося, як Мишко тоді сказав:

-Мамо, а що ми таке зробили, що тато пішов? За що він нас так?

Відповіді не було. Хотілося відповісти що він такий сякий… І все, але доводилося лише гладити його по голові і говорити, що діти тут ні до чого.

-Я Женя.

-А я – Олена.

-Женя, у вас одні овочі? Так рідко зустрінеш чоловіка, який їсть овочі. Знаєте, я теж така.

Вони балакали, більше години забувши про закінчення обідньої перерви.

Олена знала і про бабусю, яка виховувала Женю, і яку він шалено любив, і про любов до кішок, і в яких країнах він побував.

Вона знала про нього все. Вона була дуже добре підготовлена.

Вони обідали разом і наступного дня, і через день, і через тиждень. Незабаром стали проводити разом вечори, а після і ночі.

Минуло кілька місяців і Женя переїхав до Олени, залишивши дружину та однорічного сина. Він дарував їй купу подарунків і квітів.

Тільки все це було їй не потрібне, чужа зовсім чужа людина. Потрібна була лише купа фоток, де вони разом. І купа скріншотів листування. Ще б пак, Женьку ж так чекали.

Своїх дітей Олена на якийсь час відправила до бабусі, не більше ніж на пару місяців. Цього було достатньо.

Женька сам подав на розлучення. Ліді не дзвонив і не писав. Потім Олена зрозуміла, що награлася. Награлася вдосталь і отримала цілковите задоволення.

Вона помстилася Ліді. Помстилася тій жінці, яка влізла в її, колись ідеальну сім’ю. 11 років шлюбу, потім вона…

Сльози, розлучення. Андрій намагався повернутись. Вона не зрозуміла і не пробачила. У Андрія з його феєю не склалося, а ось сім’я розпалася назавжди.

Олена тоді вирішила помститися. Думки про це давали їй надію на краще життя.

Загалом понад п’ять років, мінус 10 кілограм, ідеальна фігура та зовнішність, мільйон упущених шансів на нові стосунки…. Але! Тепер Ліда плаче, і сидить у квартирі з дитиною на руках.

Вартувало воно цього??? Відповіді в Олени не було. Вона досягла мети.

Всі фотографії та листування були надіслані Ліді з різних номерів.

Олена не полінувалася. Женя був виставлений із валізою без пояснення причин.

Тому що розлюбила, вибач. Ясна річ він попре я до дружини підібгавши хвіст… Тільки вона ніколи, ніколи ні на мить не забуде про все те, що він зробив, навіть якщо пустить його на поріг…

Олена забрала дітей від бабусі. І видихнула… Стало так легко, так вільно. Жити можна було далі. Двері в минуле були зачинені.