Ліза йшла з обіду повз кухню і раптом почула знайомі голоси. – Та це ж говорять про мене, – здивовано подумала вона. – Ой, Людо, а ти бачила, наша фантазерка сьогодні у новій кофтинці прийшла? – казала Марина. – Бачила. Дуже дорога і модна! – відповіла Люда. – З її розкішним життям вона на квартиру ніколи не заробить! – сказала Марина. Ліза прислухалась

Ліза йшла з обіду повз кухню і раптом почула знайомі голоси.

-Та це ж колеги по роботі говорять про мене, – здивовано подумала вона.

-Ой, Людо, а ти бачила, наша фантазерка сьогодні у новій кофтинці прийшла? – відома у їхньому колективі пліткарка Марина зверталася до своєї приятельки.

Ліза застигла і прислухалася.

-Так, бачила. Брендова кофта, модна. Я подивилася на сайті ціну – та я собі таке дозволити навіть уві сні не можу! – відповіла Люда.

А вранці ж Людмила захоплювалася Лізиною обновкою.

-От от. А все про свою квартиру мріє. Із її розкішним життям вона на квартиру ніколи не заробить! – сказала Марина. – Знову, на обід у кафе пішла. Каву щоранку купує. Та куди їй до своєї квартири із нашими зарплатами.

Ліза посміхнулася. Так, кофтинка нова. З секонд-хенду, як і весь її одяг. Після покупки, вона ці речі пере, а потім ще вони тиждень на балконі вивітрюються. Інший одяг Ліза собі дозволити не може…

Кафе, де вона нібито шикарно обідала, належить її знайомому з університетських часів. І щоб там отримувати найдешевший обід, Ліза на нього працює.

Працює за їжу. Допомагає з веденням сайту кафе і сторінки в соцмережах. Добре, що її основна робота дозволяє таку розкіш – робити невеликі перерви на особисті потреби. От в ці перерви вона і підпрацьовує на власника кафе.

А кава? Ах кава. Якби вони придивилися, то помітили б, що стаканчик не новий. Так, вона дозволяє собі раз на місяць купити справжню, смачну каву, а потім весь місяць ходить з ним вранці на роботу, наливаючи в неї звичайну розчинну каву. Добре, що живе поряд.

Іншого виходу у Лізи немає. Вона сама з маленького села, де зараз живуть її батьки.

Після школи вона вступила в інститут на державне і поїхала в місто. Живучи в гуртожитку, вона зажди десь підпрацьовувала. І ще встигала вчитися.

Ліза відкладала кожну копійку на свою квартиру з першого робочого дня. Інших варіантів не було.

Її мрія – перевезти до міста батьків, коли ті підуть на пенсію. Нині вони ще працювали – мама у сільській раді бухгалтером. Батько механіком. До нього з усього району привозили трактори і комбайни лагодити.

-А манікюр її бачила? Вона його змінює частіше, ніж я. А ти ж знаєш, я це люблю.

-Ну у тебе дорогий манікюр, а у неї так, простенький, – Люда вирішила підбадьорити подругу.

-Це все одно грошей коштує!
Ліза глянула на свої нігті. Їй пощастило – гарна шкіра і хороші нігті. Але вони працюють із людьми і треба виглядати гарно, та й начальство вимагає.

Тому Ліза одного разу купила собі все для манікюру, витратила новорічну премію і тепер її витрати на це діло суттєво скоротилися.

Та й косметика у неї дешева. І тут теж виходить заощаджувати.

Вся їхня робота – це ярмарок марнославства. Тут потрібно відповідати статусу компанії та відділу. Як не як з людьми працюють. Зовнішність співробітника – репутація компанії. Добре хоч не вимагають машини від неї купувати…

-Ні, не назбирає вона на свою квартиру. Ти бачила ціни на орендоване житло? – не вгамовувалася Марина.

-Ми якось до неї хотіли в гості напроситися після роботи, вона ж поряд живе. Так вона сказала, що хазяйка заборонила гостей водити. А вона двокімнатну знімає. Уявляєш?

-Ого, це ж скільки коштує, – Марина здивувалася.

Ліза пішла в кабінет. Час працювати. Вона посміхалась у душі. Адже її хазяйка була дуже хорошою людиною. І дуже дешево здавала їй кімнату в оренду.

Минуло півроку. У Лізи був день народження і вона несла на роботу величезний торт.

В обідню перерву всі зібралися привітати її і з’їсти по шматочку торта.

-Ну Ліза, бажаємо тобі цього року все ж таки купити свою квартиру, – Марина спеціально так сказала, адже вона була впевнена, що Ліза ніколи не придбає свою квартиру.

-Дякую Марино, але це мене більше не цікавить.

-Так? – здивувалася Марина. Вона кілька днів тому бачила, як Ліза вивчала сайти з ремонту квартир.

-Так, – Ліза посміхалася. – Я свою квартиру вже купила.

-Коли? – Марина так і застигла з тортом в руках.

-З останньої премії закрила іпотеку.

Ліза посміхалася. Вона свою квартиру заробила, відмовляючи багато років собі у всьому.

Але зараз вона виконала поставлене перед собою завдання. За це вона була вдячна батькам. Мамі, яка навчила її з грошима поводитися. Батьку, який навчив її йти до своєї мети…

Перше завдання виконане, тепер треба йти далі.

І нове підвищення, яке Ліза повинна ось ось отримати, сприятиме цьому…