Ліда не любила мачуху. Батько часто їздив у відрядження і тоді Ліда йшла ночувати до сусідів. А мачуха, схоже, була рада цьому і батькові не розповідала. Якось, коли батько мав приїхати з відрядження, Ліда взяла у сусідів чоловічі парфуми і шкарпетки. Вона набризкала подушку батька парфумами, шкарпетки поклала біля ліжка і стала чекати

У Ліди народився внук в іншому місті, тому вона поспішала на поїзд. Квиток їй дістався останній, на верхній полиці.

-Нічого, – думала Ліда. – Їхати вісімнадцять годин. Залізу нагору і висплюсь.

Вона зайшла в купе і зрозуміла, що виспатися не вдасться – там уже розкладали речі сім’я з двома дітьми.

Один хлопчик – зовсім немовля, а старша дівчинка років одинадцяти, чи дванадцяти.

-Доброго дня, у мене верхня полиця. Допоможіть мою сумку покласти під вашу нижню поличку, – звернулася Ліда до чоловіка.

Речі були розкладені, супутники познайомилися.

Раптом старша дівчинка запитала, не звертаючись ні до кого:

-А де я спатиму?

Відчувалося якесь напруження.

-На нижній полиці, – відповів батько.

-Я хочу на верхній.
-Ну гаразд, на нижню ляжу я.

-Ні, я хочу, щоб і ти спав на верхній, – наполегливо промовила дівчинка.

-Але наша лише одна верхня полиця…

Ліда поспішила сказати:

-Я можу вам поступитися верхньою полицею. Навіть буду рада помінятися.

-Вже будь ласка, – скривилася дівчинка.

Ліда пропустила цей тон:

-Яке моє діло до проблем виховання чужих дітей, – подумала вона,

Батько подякував Ліді та вибачився за поведінку доньки.

Потяг вирушив. Дівчинка залізла нагору, вечеряти відмовилася.

Попили чаю, побалакали трохи і всі лягли спати.

Ліда вже задрімала, коли заплакала маленька дитина.

Вона розплющила очі – мами поряд не було. Довелося підвестися, взяти дитину на руки і заколисувати, щоб хлопчик не розбудив весь вагон.

За кілька хвилин прийшла мама.

-Прокинувся? Вибачте, розбудив вас? Сподівалася, що встигну збігати в туалет, – усміхнулася мама. – Дякую вам за полицю. Ви нічого не подумайте про Марійку, вона хороша дівчинка.

Вона дочка мого чоловіка від першого шлюбу. Її мами не стало, от ми й їздили на поминки і по неї.

Не в дитбудинок її ж віддавати при рідному-то батькові…

-Ох, непросто ж вам доведеться. Терпіння вам.

-Нічого, впораємося, – мама поклала спляче немовля і лягла сама.

Ліді не спалося, нахлинули спогади.

Маму вона не знала, її не стало, коли Ліді не було й року.

До дванадцяти Лідиних років батько так і не одружився. А потім з’явилася мачуха зі своєю плаксивою п’ятирічною дочкою.

Вона одразу Ліді оголосили, що тепер це її сестра, і Ліда має про неї дбати.

-Не сестра вона мені, не сестра, – кричала тоді Ліда і почала робити всілякі капості.

Ліда пам’ятає, як кричала мати цієї дівчинки, звертаючись до батька:

-Та що це таке?! Зроби нарешті щось! Скільки ми будемо її витівки терпіти?!

Батько вкотре вмовляв Ліду полюбити мачуху та її дочку.

Найгірше було, коли батько їхав у відрядження. Тоді Ліда йшла ночувати до подружок, чи сусідів.

Мачуха, схоже, була рада, що Ліда не ночує вдома, тож не розповідала батькові про це.

В один із таких вечорів у сусідів Ліда почула розмову про те, як якийсь чоловік виставив дружину, бо застав її з іншим чоловіком. І тоді в Ліди зʼявився план.

У день, коли батько мав приїхати з відрядження, Ліда взяла у сусідів чоловічі шкарпетки і парфуми.

Вона набризкала парфумом подушку батька, шкарпетки поклала біля ліжка.

Увечері вони повечеряли і пішли спати. Ліда лежала, чекаючи сварки батька з мачухою:

-Цікаво, як вона виправдовуватиметься?

Але такого повороту не чекала навіть вона.

Батько, мабуть, знайшов шкарпетку і запитав:

-Що це?

-Любий, я зараз все поясню, – почала раптом виправдовуватися мачуха. – Ти сам винен, часто їздиш у відрядження…

Далі Ліда вже не слухала – вона тріумфувала. Вранці мачуха збирала речі…

Тепер, проживши півжиття, Ліда шкодувала про свій вчинок.

Батько так більше й не одружився. Навіть коли Ліда одружилася, батько так і жив сам.

Може, якби вона тоді не зробила цього, то Ліда і батько з мачухою й далі жили б разом…

Потяг мірно стукав колесами і Ліда заснула. А вранці, побажавши своїм попутникам щастя і терпіння, вона поспішила на зустріч з онуком…