– Андрію, ти не забув, ти мені обіцяв двері встановити, – звернулася Зоя Павлівна до зятя. – Не забув. Зроблю, – відповів він. У неділю він встав раніше і поїхав до тещі. Андрій переодягся і одразу взявся до справи. У цей час у двері подзвонили. Зоя пішла відчиняти. Прийшла сусідка. Андрій, випадково, почув їхню розмову. Від почутого у нього аж очі округлилися

– Андрію, а що це у ванній лампочка не світить, зовсім не стежиш за квартирою, – обурено сказала Зоя Павлівна.

– Забуваю купити, що ж ви через таку дрібницю, починаєть, – відповів Андрій.

– Дрібниця тут, дрібниця там і накопичується велика проблема, – відповіла теща з діловим виглядом.

Андрій був одружений з Мариною вже три роки, і його теща Зоя Павлівна періодично навідувалася до них і ніби весь час шукала до чого причепитися. Їй завжди щось не подобалося. Андрію було від цього трохи прикро.

– А ще на кухні дверцята біля кухонного гарнітура розбовталися, скоро взагалі відпаде, – знову вставила теща.

– Ну, Зоя Павлівно, хватить, скільки можна, це ж справжня нісенітниця, так Марино?

Чоловік подивився на дружину, сподіваючись, що вона його підтримає, адже Андрій, справді старався, підтримував квартиру в порядку, просто останнім часом, були якісь непередбачувані справи, та й на роботі завал. І коли він приходив додому, то хотілося просто полежати на дивані та подивитися телевізор.

– Ну, Андрію, мамо права, ця лампочка вже місяць тому перегоріла, а ти ніяк не можеш її поміняти, – відповіла Марина.

– У ванній у нас шість точкових світильників і від того, що один не горить, я не бачу жодної глобальної проблеми.

Марина готувала на кухні обід і все чула. Загалом Андрій любив свою дружину і до тещі ставився нормально. Але останнім часом його все більше дратували причіпки жінки. Чоловік пішов до коридору і почав одягатися.

– Андрію, ти куди? – здивовано спитала Марина.

– За лампочками, – невдоволено буркнув чоловік і відчинив двері до під’їзду.

– Андрію, ти не забудь, ти мені завтра обіцяв двері встановити міжкімнатні, – крикнула йому навздогін Зоя Павлівна.

– Не забуду, – сказав він і зачинив за собою двері.

Так, що ж це, як мені все набридло, думав він і все більше дратувався. Адже вже двадцять сім років, а всі намагаються вчити та контролювати, як маленького. Андрій тихенько йшов вулицею, прохолодний вітер дмухав у обличчя і чоловік трохи заспокоївся. Коли він повернувся з крамниці, тещі вже не було. Марина сиділа на дивані, читала книгу та не звертала уваги на чоловіка.

– Пішла Зоя Павлівна? – спитав він.

– Так, пішла, іди, пообідай, доки не охололо, – сказала вона.

– Скільки можна твоїй мамі, кожен вихідний до нас ходити і все перевіряти, Марино, мені це набридло.

– Андрію, ну що ти, мамі просто сумно одній, вона як краще хоче, не ображайся на неї. Та й вона начальником була довгий час, все любить тримати під контролем, – сказала Марина, ненадовго відірвавшись від книги, а потім знову почала читати.

Чоловік невдоволено пирхнув і пішов на кухню.

У неділю Андрій встав раніше і поїхав до тещі, взявши з собою необхідні інструменти. Все-таки йому треба було встановити двоє міжкімнатних дверей, попередньо демонтувавши старі. Він мав усе зробити одним днем, на тижні він і так приходив пізно, і дуже втомлювався.

Зоя Павлівна вже чекала на нього і щось пекла на кухні, пахло дуже апетитно. Що що, а готувала вона чудово. Андрій переодягся і одразу взявся до справи. Старі двері він прибрав швидко, потім витяг сміття і сів на диван. У цей час пролунав дверний дзвінок. Зоя Павлівна пішла відчиняти двері.

– Привіт, сусідко, – почув чоловік жіночий голос.

– Привіт, – відповіла теща, – щось хотіла, я зараз трохи зайнята.

– Так хотіла подивитися, що це в тебе так шумно.

Мабуть, сусідка зайшла до квартири, бо далі він почув.

– Двері тобі встановлюють? Скільки установка коштує, мені б теж поміняти, старі зовсім нікуди не годяться.

– Мені двері зять встановлює, тож це безкоштовно, – гордо відповіла Зоя Павлівна.

– Ось тобі пощастило, а в мого зятя руки з одного місця ростуть, за що не візьметься тільки псує. Тож на будь-яку роботу доводиться наймати когось.

– А у мого зятя, руки просто золоті, він що завгодно може зробити. Він у мене просто чудовий. І сантехніку сам мені поміняв і плитку у ванній бачила ж, як наклеїв, просто диво. Моїй Маринці з ним пощастило, та й мені теж.

У Андрія від почутого просто щелепа відпала, він думав, що теща його недолюблює, а вона як його нахвалює. Такого він точно не очікував. У чоловіка ніби клацнуло щось у голові, що він справді нервується, ну сказали йому про лампочку, ну і що. Зате Зоя Павлівна завжди їм допомагала, на купівлю квартири, всю свою заначку віддала та ще й дачу продала, яку любила всією душею. Сказала тоді, що хоче, щоб вони жили в хорошій квартирі і без боргів.

– Піду я, мабуть, – почув він із коридору, – вам тут не до мене.

Андрій одразу продовжив свою роботу і вдав, що нічого не чув. Зараз він ніби подивився на свою тещу з іншого боку і подумав, що надалі треба йому бути розумнішим.

– Андрію, – покликала його Зоя Павлівна лагідним голосом, – ти не зголоднів? Я ж пиріг твій улюблений спекла.

Все ж таки любить мене теща, подумав чоловік і пішов на кухню пити чай.