Катя прийшла додому засмучена. Вона зняла пальто і почепила в шафу. – Ой, Катруся прийшла, – вийшла з кухні мама. – Чого ти сумна? – Олег одружується, – сказала Катя. – А я тобі казала, не надійний він. Іди вечеряти. – Не хочу. Піду полежу. Катя, лягла, як раптом задзвонив телефон. Вона взяла слухавку. – Катя, це твій тато! Вона аж стрепенулася – батька вона не бачила купу років

Катя йшла додому. Їй було дуже сумно. Сьогодні Олег оголосив, що незабаром одружується. А ще рік тому він залицявся до неї… А потім раптом різко щось змінилося.

Вона прийшла додому, зняла пальто і почепила в шафу в коридорі.

-Ой, Катруся прийшла, – вийшла з кухні мама, витираючи руки. – А я вечерю приготувала. А ти чого така сумна?

-Олег одружується, – Катя це сказала максимально байдуже.

-А я тобі говорила, не надійний він. Не потрібна ти йому, йому твоя квартира потрібна. Нікому ти, крім мене, не потрібна. Іди вечеряти.

-Дякую, але я не хочу. Я трохи полежу. Втомилася.

Катя пройшла до своєї кімнати. Вона нікому не була потрібна. Спочатку батько залишив її й матір, бо йому не потрібна була дочка і він, бачте, хотів сина…

Потім подружки почали її зраджувати, перестаючи спілкуватися.

Коли на неї стали звертати увагу хлопці, мама дуже часто говорила Каті, що вона їм не потрібна, у них лише думки погані в голові. А Катю вони залишать, щойно отримають своє…

Тільки мамі вона була потрібна. Вона завжди пошкодує, обігріє, заспокоїть…

Раптом задзвонив телефон. Катя взяла слухавку.

-Катя, це твій тато. Нам треба поговорити.

Катя аж стрепенулася від несподіванки.

-Нам нема про що говорити, ти від нас пішов, – нарешті сказала вона і поклала слухавку.

За кілька хвилин зателефонували знову, але вже з іншого номера.

-Катерина Віталіївна не кладіть слухавку. Я лікар вашого батька, він дуже заслаб. Будь ласка, вислухайте мене.

-Навіщо ви мені брешете? Я ж знаю, що він здоровий.

-Був здоровий. Нині ні. Він хоче вас побачити та поговорити. Будь-ласка приїзджайте. Я надішлю вам адресу.

Катя два дні ходила і не знала, що робити. Матері вона боялася сказати, адже вона не любила батька і будь-яка розмова Каті про батька закінчувалася сваркою.

Зі всіх подруг у неї залишилася одна Поліна, вони сиділи за однією партою і якось так вийшло, що після школи стали добре спілкуватися, коли в одному інституті опинилися.

Саме з нею Катя поділилася своїми сумнівами.

-Катя, з’їздиш, подивишся що і як. Що тут такого.

-А що я мамі скажу?

-Скажи у відрядження їдеш на один день.

-Так мене ніколи ж не відправляли.

-Ну скажи, що хочуть тебе підвищити, а для цього в Київ відправляють. У вас же головний офіс у Києві. Переконаєшся, що твій батько так собі татко і спокійно повернешся додому.

-Напевно так і зроблю.

Мама дуже переживала, що Катя поїде сама у Київ, але підвищення доньки – це підвищення зарплати.

У приватній лікарні, куди приїхала Катя, на неї дуже чекали. Батько лежав у окремій палаті з усіма зручностями. Вона його впізнала, надто вона на нього була схожа.

-Катрусю, – він усміхнувся.

-Я приїхала. Що ти хотів від мене?

-Поговорити… Щоб ти пробачила мене…

-Мені тебе пробачати нема за що. Ти сам нас залишив.
-Катя, не залишав я вас. Мене твоя мати виставила…

-Ага, як мама могла тебе виставити? – Катя не вірила цій людині.

Якби він хотів, то знайшов би спосіб.

-Вона мені такого наговорила, що я просто не міг ніяк вчинити інакше. Це стосувалося тебе…

Від цих слів у Каті очі округлилися.

-Я тебе ніколи не ображав. А твоя мати сказала, що всім такого наговорить, нібито так це й було… Я не знав, як вчинити інакше.

-Ну і що.

-Вона одного разу за тобою не вгледіла маленькою… Так я її вдома насварив, сказав, що якщо вона за тобою не дивиться, то я тебе заберу і моя мама за тобою дивитися буде.

Так вона мені сказала, щоб я йшов із вашого будинку, а якщо я не піду, вона заяву напише, що нібито це я за тобою не вгледів…

-Не вірю. Мама не могла так вчинити.

-Ще як могла. Вона з мене гроші постійно тягла, казала, що життя мені не буде. Я коли поїхав до Києва, то бізнесом зайнявся. Уявляєш, як у мене було б з репутацією, якби вона всім почала таке про мене говорити?

-Ну а зараз що тобі від мене треба?

-Я хотів попередити, що я тобі все своє майно залишу. Я знаю, що вже нічого не повернути, але моїх грошей достатньо, щоб твоє життя зробити кращим. Я знаю, де ти працюєш і скільки отримуєш. З матір’ю живеш, у квартирі, яку я вам залишив. Тобі життя своє будувати треба. Заміж вийти, діток народжувати, а твоя мати тобі цього зробити не дозволить.

-Ти на матір не намовляй! Вона все життя підтримувала мене.

-Ага, підтримувала, – батько змінився в голосі. – Виростила слухняну дочку. Туди не ходи, сюди не ходи, з цим не дружи, з тим не спілкуйся. Катя, тобі треба жити! – батько постарався трохи підвестися, але сил не було. – Так, я не маю виправдвння, що так вчинив, але зараз ще можна все виправити.

-Я все одно нікому не потрібна.

Катя вибігла з палати.

В коридорі Катя зустріла лікаря.

-Дякую, що приїхали. Віталій Олександрович дуже слабкий, – сказав він.

Вони зайшли в ліфт, що під’їхав.
-Зовсім все так серйозно? – запитала Катя.

-Так.

Катя їхала додому і не знала, що й думати. Мати чекала на неї з гарячою вечерею.

-Ну як з’їздила? Розповідай.

-Та ніяк. Не ясно. Такі питання за день не вирішуються.

Катя колупалася в тарілці з гречкою. Вона не любила гречку.

-А що їси так погано? Мабуть, незрозуміло що в дорозі їла? Я скільки разів говорила, їжа має бути домашньою.

-Втомилася. От і не хочу їсти.

-А ти їж. Їсти треба! – мама говорила це своїм повчальним тоном.

Катя почала жувати гречку.

-От і розумниця. Яка в мене слухняна донька, всі знайомі заздрять, – задоволена мати підвелася з-за столу, щоб налити чай.

Від цих слів Катя застигла. «Слухняна”.

-Мамо, а ти не пам’ятаєш, звідки у мене цей слід на руці? – Катя підняла рукав. – Зовсім його не пам’ятаю

-А чого ти згадала-то? – мати здивувалася. – Ти ще маленька була, – мати відмахнулася. – Ми подругою заговорилися, а ти… Не вгледіла я за тобою, одним словом.

-Ясно. Я у ванну і відпочивати. Втомилася.

-Йди, йди…

На роботі Катя несподівано підійшла до Олега.

-Олеже, можна я тобі поставлю одне питання. Тільки дай відповідь мені на нього чесно.

-Добре, – Олег трохи напружився.

-Я ж тобі подобалася. Чому ти припинив наші стосунки?

Олег змінився на лиці і зам’явся.

-Ну розумієш, – він не знав, як сказати. – Ти, дівчина чудова. Гарна. Але твоя мати. Розумієш, з нею ні один нормальний зять не вживеться. Вона мені зателефонувала, такого наговорила.

Я зрозумів, що тебе вона просто так не відпустить. Шкода, звичайно, що ти цього не бачиш. Але ти живеш не своїм життям, а її, – Олег виглядав розгублено винним. – Пробач. Я знаю, що ти її любиш. Але твоя мати тобою керує все життя, – говорячи це, він чекав від Каті якоїсь негативної реакції.

Вона дуже любила маму. Але такого він не очікував.

-Спасибі, – Катя розвернулась і пішла.

Увечері Катя прийшла додому. Вона була спокійна. Було зрозуміло, що треба з цим щось робити.

-Мамо, я в суботу з Поліною до Києва поїду.

-Навіщо? – жінка напружилася.

-У її родички проблеми. Вона попросила з’їздити її підтримати. А за одно по магазинах пройдуся. Хочу собі на весну сукню нову.

-А мого по магазинах ходити? Я тобі й так її куплю.

-Мамо, – Катя запитливо подивилася на маму. – Ну погуляти хочеться. Така маленька жіноча забаганка.

-Забаганка, – сказала мати невдоволено. – Щоб удома не пізно були!

Катя приїхала до батька.

-Тату, я згодна змінити своє життя.

-Я дуже радий. Це буде складно, але я допоможу тобі. Звільняйся з роботи, переїжджай у мою квартиру. Почнеш працювати у мене в компанії, а коли освоїшся – очолиш. Олександр Васильович, мій друг і заступник, тобі допоможе, коли мене не стане, – батько посміхався.

-А що робити з мамою? Вона мене не відпустить.

-Не знаю. Скажи, що до Києва працювати взяли. Відправляй їй більше грошей. У тебе все буде добре.

Пізніше під’їхав той самий Олександр Васильович, друг батька. Він був дуже радий, що Катя буде поряд у ці останні дні.

А вдома була дуже складна розмова. Мама казала, що Катя погана дочка, що залишає її одну, потім плакала, що Катя у цьому великому місті буде нікому не потрібна.

-Мамо, ти не переживай. Я вже велика, впораюся.

-Але як же так? Катрусю, ну хто про тебе подбає? Там люди чужі.

-Мамо, я не одна там буду. Мені квартиру дадуть.

Про квартиру це вони з Поліною придумали.

-Разом зі мною ще одна співробітниця житиме.

-Тим більше! Вона ж тебе обов’язково обмане.

-Мамо, не переживай. Ну ти подумай, я більше зароблятиму. Тобі грошей висилатиму. Ти ні в чому не потребуватимеш.

-Але дай мені слово, що тільки-но облаштуєшся, то мене одразу забереш.
-Добре, – Катя готова була пообіцяти матері все, аби вона її відпустила.

На щастя для Каті, батько прожив ще півроку. Він дуже підтримував її в такій важкій справі, як переїзд від матері.

Мама щодня дзвонила Каті, скаржилася, що без неї їй складно, нікому ходити в магазин, нема з ким поговорити ввечері, ніхто про неї не дбає.

Постійно нагадувала, що, крім неї, Катю ніхто не любить і нікому вона не потрібна.

Тільки Катя знала, що це не так.

Коли мама усвідомила, що дочка вийшла з-під її контролю, то вже було пізно.

Ні дзвінки, ні приїзди, ні сварки не могли повернути Катю до мами.

Вона стала самостійною жінкою, у якої нарешті налагодилося особисте життя…