Віктор закінчував вечеряти. – Смачно? – запитала дружина. – Картоплю погано посмажила, – відповів він. Це була остання крапля. Олена, із злістю, кинула ложку в мийку. – Ой, треба ж, які образи, – розсердився Віктор. – Кажеш, я не вмію готувати, то показав би приклад. Жив якось до мене холостяком, значить готувати вмієш. Від завтра нічого не буду робити, готуй сам, – Олена ображено пішла до кімнати

– І де були мої очі! Якби я знала, що так буде, ні за що, за тебе не вийшла, – Олена кинула з обуренням ложку в мийку. 

– Ой, треба ж, які образи. Та якби я знав, що ти така погана господиня, навіть не підійшов би до тебе, – розсердився Віктор. 

– Це ще я винна виявляється? А хто у цьому бардаку винен? Ви, Вікторе Сергійовичу. За три місяці спільного життя ти жодного разу мені не допоміг. Ти мій диван під себе продавив, між іншим. Кажеш, я не вмію готувати, то показав би приклад. Жив якось до мене холостяком, значить готувати вмієш. Від завтра нічого не буду робити, готуй сам, – Олена ображено пішла до кімнати.

Олені було сорок п’ять, коли її знайомі представили їй Віктора. Він старомодно їй вклонився і підніс їй мляву троянду. Олена почервоніла. Їй дарували квіти на роботі, але це було зазвичай до восьмого березня та дня народження. А тут чоловік, та який! У костюмі з метеликом, красива зачіска та приємна посмішка. А як він залицявся до неї за столом. І салатик запропонує і мандарин почистить. Щоправда, танцював погано, ноги потім тиждень боліли. Але він справив на Олену дуже позитивне враження.

Справа в тому, що Олені не щастило з чоловіками. Перше кохання було дуже болючим. Вона любила, а він їй це дозволяв. До того ж усе закінчилося дуже погано. Олена позбулася їхньої спільної дитини і на все життя відмовилася від дітей. Потім в тридцять вона збиралася заміж. Була куплена біла сукня, фата. Але наречений, до речі старший за неї на десять років, передумав. Повернувся до колишньої дружини. А Олені залишалося тільки плакати і скаржитися на долю.

Тож зустріч із Віктором підняла її самооцінку. Відразу захотілося красиво одягатися, зробити зачіску і нафарбувати губи червоною помадою. Але Віктор не поспішав. Вони цілий місяць, у вихідні, гуляли парком. Квітів більше не було, проте він читав їй вірші. Говорив, що вірші його. Вона чемно захоплювалася, але поклавши руку на серце, вони були жахливі. Але ж це не головне, вважала вона, аби все склалося. Ці гуляння набридли їй уже на третьому побаченні, і вона шукала привід запросити його до себе.

Того дня на її щастя почалася гроза. А оскільки вони були неподалік її квартири, вони побігли до неї. Вона тоді його нагодувала. І йому одразу все сподобалося. Віктор їв і нахвалював. 

– Ой як смачно. Одружуся, – сказав він жартівливо. 

– Одружуйся – серйозно погодилася вона. 

І вони пішли до РАГСу.

Ось тут і почалося “веселе” життя. Олена навіть не підозрювала, що чоловік у домі, не лише обійми та поцілунки. Виявляється, йому треба готувати тричі на день, збирати його брудні речі по всій квартирі. І не заходити в туалет, хоча б хвилин п’ятнадцять після його відвідин. Ще Віктор любив купатися. Та не просто так, а зі співом народних пісень. Але як і з віршами в нього це виходило жахливо.

Потім почалися причіпки до їжі. Картоплю погано посмажила, зварила, потовкла. Котлети пересмажені, борщ недосолений. Сорочки не так попрасовані, а шкарпетки всі рвані. 

Олену трусило від злості, але вона терпіла. Адже, як пишуть в інтернеті, це просто притирання. Але сьогодні її терпець урвався. І вона висловила Віктору все.

Сидячи в кімнаті, вона чекала. Що чоловік зараз зайде і вибачиться. Минуло десять хвилин, півгодини, годину, а його не було. Вона припудрила обличчя і з незалежним виглядом вийшла. І що вона побачила? Винуватого Віктора? Як би не так. Чоловік лежав в улюбленій позі, розкинувши ноги та руки. І хропів з інтервалом у дві хвилини. Олена зі зілістю витягла в нього з-під голови подушку. Покрутила її в руках і кинула до чоловіка.

Віктор схопився і закричав: – Де? Що? – Олена зареготала. Дуже вже смішно він виглядав. Кудлатий, сонний, він був схожий на пугало, яке щоліта її бабуся ставила на городі. 

Віктор образився. 

– Навіщо так будити? А якби мені стало погано? Я знав, що ти з чудинкою, але не з такою ж сильною.  

У Олени від обурення навіть око засмикнулося. 

– Що? Ти назвав мене дивною? Все, мій терпець урвався. Збирай свої ганчірки і провалюй з мого дому. 

Антон схопився: – Не дуже й хотілося, жити з тобою поряд. Говорили мені друзі, знайди молодшу. Ні, треба було мені тебе підібрати. Стара дівка з гонором. Та ти мені мусиш у пояс кланятися, за те що тебе заміж взяв. А то так би й жила сама!

Відповіддю йому була його валіза, якою Олена в нього запустила. 

– Ой, бо_яче, – верескнув по жіночому він, потираючи ногу. 

У відповідь він запустив у неї подушкою. Нарешті він упіймав її руки і загорлав їй в обличчя: – Заспокойся. Досить. 

Олена в мить прийшла до тями і з жахом озирнулася. Подушка порвалася і в кімнаті літало пір’я. У старенької валізки відвалилася кришка. Вона плюхнулася на диван. 

– Що це було? – Віктор сів поруч.

– Це називається, притирання закінчилося успішно, – І вони розсміялися.

З того часу Олена не соромлячись давала відсіч Віктору. А він став поглядати на неї з повагою. 

Так що дорогі жінки, бажаєте щастя в особистому житті? Зробіть так, щоб вас поважали і приймали вас з усіма перевагами і недоліками. А то бачиш, вони милість виявляють, коли одружуються. І взагалі, хочеш жити весело, вийди заміж!