Григорій прийшов додому. На кухні сиділа дружина з подругами. Усі веселилися, салати якісь на столі. – Ось і мій красень, – сказала Таня. Він привітався, але ніхто не відповів. Григорій усміхнувся і пішов у вітальню. – Хороший, – почув він за спиною і застиг. – Але Іван краще! – Та тихіше! – зашепотіла Таня. Григорій стояв і не знав, що робити

Григорій сидів на дивані з дітьми і дивився з ними мультики. Вони завжди так раділи його приходу і не відходили від нього ні на крок.

Денису п’ять років, Олесі скоро сім. З кухні долинав аромат борщу. Такий борщ могла готувати тільки Аня.

Сюди, у цю квартиру своєї колишньої сім’ї, він приходив не так часто, жив тепер далеко. Але зате з яким задоволенням!

Тут на нього завжди чекали діти, за якими він сумував, і Ганна з обідом у вихідні, або вечерею в будні.

Вона була не проти його приходів – дітям потрібен батько. І цим все сказано.

Григорій був вдячний за це своїй колишній. Деяких чоловіків дружини і на поріг не пускали. Пішов, значить пішов і все!

А в нього зовсім інша річ. Хороша таки жінка, Ганна. Добра, хазяйська. Тільки сама не дуже, ну зовні. За собою не стежить, і йому все старе вічно купувала, що взуття, що штани…

А зараз він у джинсовому костюмі, у кросівках. Пострижений за останньою модою. Сорочки фірмові, а не ці старомодні.

Тетяна, його теперішня жінка, сказала йому викинути всі його старі речі і сама обрала йому одяг.

Пощастило йому таки з нею. Красива, сучасна, займається спортом. І головне, розгледіла в ньому справжнього чоловіка, як вона сама сказала.

Такого йому ніхто ніколи не казав. А тепер він може пишатися собою, своєю зовнішністю та другою половинкою, красунею Танею.

Живе він поки що у неї. Вона сказала, що як власне житло придбає, то так і розпишуться.

Свою колишню квартиру він залишив дружині і дітям, зате у будь-який час може їх відвідувати. І смачно поїсти…

У Тані із цією справою не дуже. Готувати вона не любить і не вміє. Зовсім. Навіть яєчню вранці смажить він.

Вона їсть всілякі пластівці, мюслі і готує каву в машині, яку випросила в нього в подарунок.

Коштувала вона багато, зате вранці в будинку аромат, як у хорошому кафе, куди вони теж часто заглядають перекусити.

Таня працює тренером з фітнесу, тому фігуру береже і багато не їсть.

А Григорієві це не підходить.

І ось сидить він на дивані з діточками, а сам про тарілку борщу мріє. Коли вже Аня покличе їх до столу?
Ну нарешті! А тут ще й пиріжки із м’ясом. Наївся від душі. Дев’ята вже, пора додому.

Розцілував діточок, подякував Ганні, грошей дав, трохи, правда, але це так, на додачу до аліментів. І додому, до Тані. А то зачекалася, мабуть.

А вдома… Зібралася компанія Тетяниних подруг, усі веселяться, салати якісь на столі і промаслена коробка від піци. Невже вона їла піцу?

Таня взяла його за руку і привела на кухню.

-Ось, це мій красень, помилуйтеся, – сказала вона і посунула Григорія вперед на загальний огляд.

Він несміливо привітався, але на це ніхто особливої ​​уваги не звернув.

-Нічого так, скажи? – звернулася одна дівчина до іншої. – І молодий, головне, не те що мій.

-Зате твій багатенький, – відповіла друга. – А цей он, на двох роботах працює, щоб хоч якось Таню утримувати.

-Ну-ну, годі тут мого чоловіка обговорювати. Ти будеш їсти, любий? – звернулася вона до нього, потріпавши по волоссю.

Григорій відчув себе незручно. Його обговорили, оглядали і запропонували погодувати. Він відмовився, усміхнувся дамам, і пішов у вітальню.
-Хороший, – почув він за своєю спиною і зупинився за дверима. – Але Іван краще. Таня, не вигадуй. Навіщо тобі цей роботяга? Як не вдягай його, але…

-Та тихіше ти! – зашепотіла Таня. – Поки Іван на щось наважиться, я що повинна робити по-твоєму? – пошепки продовжила вона.

-Ну, діло твоє. Але я не розмінювалася б.

Григорій стояв і не знав, що робити.

Нарешті, він вдягнувся, тихо вийшов із квартири і побрів, куди очі дивляться. Він дізнався собі ціну, а головне, зрозумів хто така Таня.

Він-то наївно думав, що в них все серйозно, любов і таке інше…

Він порівнював її з Ганнусею, своєю «кухаркою», як назвала її Таня, побачивши одного разу випадково.

Порівнювати, звісно їх, ​​не можна було. І він пишався, що скоро у нього буде красуня-дружина, а Ганна виховуватиме його улюблених дітей.

-От же ж я собі вигадав… – раптом промайнула у нього думка.

Навіщо йому ця Таня? Яка тримає його, як запасного чоловіка, доки якийсь Іван не прийде до неї!

Додому він цієї ночі не повернувся, переночував у готелі, а наступного дня після роботи вирішив поїхати до Ганни і попросити пробачення за все, сказати, що він не може жити без дітей, без неї, зрештою. Потрібно все повернути назад…

Про це він думав цілий день, сидячи на роботі і відклавши всі свої справи. Зателефонував у таксі, скасував вечірню зміну, сказавши, що слабий.

На дзвінки Тані він не відповідав, але надіслав їй повідомлення:

-Повертаюся до дружини і дітей. Збери мої речі.

Надіслав спеціально, щоб не було відступів назад. Все сказав прямо!

Увечері він купив дітям гостинців, Ганні – квіти і без попередження з’явився.

Навіть у під’їзді пахло борщем та якоюсь здобью. Це значить, Ганна цьогодня щось спекла.

Він з надією натиснув кнопку дзвінка.

Двері відчинив якийсь чоловік у спортивному костюмі. Він подивився на нього зверху вниз і запитав:

-Григорій? Сьогодні начебто ж не ваш день, щоб з дітьми посидіти? Ганно, до тебе гості, – прокричав він у бік кухні і пропустив його у коридор.

Вийшла Ганна, руки і фартух у борошні, тут же вибігли діти і побігли до нього.

Але той чоловік покликав їх у кімнату, залишивши Григорія та Ганну наодинці.

Він простяг їй квіти, пакет з гостинцями і сказав:

-Я хотів повернутися. До тебе й дітей. А це хто? – кивнув він у бік кімнати.

-Чоловік це мій, ми розписалися того тижня, – просто відповіла Ганна і додала: – Пізно, Грицько. Та я б і так не погодилася. Не пара я тобі, ти геть який чепурун став, а я…

-Вибач, – зупинив її Григорій на півслові, повернувся і вийшов з квартири.

Він відчув якусь спустошеність і всередині себе, і довкола.

Він сів на лавочку і гірко заплакав, як плакав лише в дитинстві, коли втрачав щось цінне, дороге, чи дуже потрібне…