Надя прийшла з роботи, а Дмитро забув винести сміття. Надя побачила, що сміття ще стоїть у мішку, і одразу закричала своїм командним тоном: – Ти що уткнувся у свій телевізор, а сміття стоїть? Дмитро спокійно попросив: – Надю, винеси будь ласка, ти все одно ще не роздяглася, я забув…Але краще б він промовчав

Дмитро прожив із дружиною тридцять років у шлюбі, народили двох дітей, жили разом і в горі, і в радості, за вдачею він сім’янин, і завжди намагався бути дбайливим чоловіком та батьком.

І ось вже півтора роки, як він у розлученні, і не шкодує, що так вийшло, хоча одружився по любові на гарній студентці Наді.

Дмитро із Надією закінчували інститут, і буквально перед випуском одружилися. Жили добре, Надя була красунею, стежила завжди за собою, згодом з неї вийшла чудова господиня. Але в неї була така риса в характері, начебто вона чимось завжди незадоволена, вона хоче бути королевою у житті, а її недооцінюють, життя її обділяє. Але з юності Дмитро цього не помічав, він просто любив свою дружину, свою сім’ю.

Дмитро майже тридцять років пропрацював викладачем фізики, а Надя працювала на великій фірмі бухгалтером, але згодом обійняла посаду головного бухгалтера, і в підпорядкуванні вона мала десяток людей. Вона любила, щоб їй підкорялися і повністю підкорила собі свого чоловіка.

Главою сім’ї була Надя, і як Дмитро не намагався, він завжди був на другій ролі-подай і принеси. Принеси чай у спальню, подай капці, принеси халат, чому купив не ту ковбасу, не те печиво, яке було зазначено у списку, віднеси мої чоботи до майстерні, сходи за хлібом, винеси сміття, сходи на батьківські збори до школи.

І Дмитро все це робив із задоволенням, бо любив свою дружину, дітей. І взагалі, він же вибрав собі дружину раз і назавжди, тому вважав себе відповідальним за її життя та життя дітей, а як інакше, Дмитро ніколи не суперечив своїй Надії, що сказала, те й зробив. І так непомітно, дружина повністю підкорила чоловіка і ставилася до нього, як до своїх підлеглих на роботі.

Минали роки їхнього сімейного життя, Дмитро ставав старшим, набув якогось досвіду в сімейному житті, Надія теж не молоділа, і з віком ставала ще більш вимогливою, прискіпливою до чоловіка. Дмитро мовчки терпів її нескінченні причіпки, вічні невдоволення, доходило до смішного – поклав сорочку не на місце, скандал на весь вечір, не прибрав за собою чашку зі столу – знову скандал надовго, і бурчить і бурчить весь вечір, багато було таких нюансів у них життя.

З роками Дмитро почав задумуватися:

– Ну як я живу стільки років із такою злісною дружиною, діти вже дорослі, роз’їхалися. І сам себе заспокоював:

– Ну що вдієш, Надя моя не відразу була такою скандальною і буркотливою, це відбувалося поступово, я не звертав уваги, був молодий, а треба було відразу припиняти ці її скандали, сам винен.

Він часто згадував розмову зі своїм тестем, якось вони сиділи літнього вечора в альтанці за чаркою, і батько Наді поскаржився на свою дружину, маму Наді, що вона дуже скандальна, і живе він з нею просто за інерцією. Але Дмитро тоді не надав значення словами тестя, а він йому сказав:

– Є така прикмета, перш ніж одружуватися, подивися на майбутню тещу, адже дочки багато беруть від своїх матерів. Ось у випадку з Дмитроом все повторилося, його дружина стала копію своєї матері.

Сам Дмитро виріс у інтелігентній сім’ї, де не було жодних скандалів, усі були дружні, у них ніхто і ніколи не виявляв своєї переваги, стосунки у сім’ї були рівні. Ніхто й ніколи не обзивав, тим паче нецензурно, всі поважали одне одного.

Останньою краплею стало те, що дружина прийшла з роботи, а Дмитро забув винести сміття, він дивився телевізор, йшов футбол, грала його улюблена команда «Динамо». Надія побачила, що сміття ще стоїть у мішку, і одразу закричала своїм командним тоном:

– Ти що уткнувся у свій безглуздий футбол, а сміття стоїть? Дмитрові не хотілося відриватися від гри, і він спокійно попросив:

– Надю, винеси будь ласка, ти все одно ще не роздяглася, я забув.

Ось таку помилку зробив Дмитро, що він почув у відповідь, краще б він промовчав:

– Ах ти ледар, ще чого, сміття я виноситиму, не можеш підняти свій зад з крісла, вставай швидко, і бігом виносити сміття. Він ще мені доручатиме це, та пішов ти, і загорнула такий триповерховий…, і послала на три літери.

Дмитро, щоб не розвивати подальший скандал, і не вислуховувати всі претензії дружини, одягнувся, взяв сміття і пішов. Він довго тинявся навколо будинку, йому було не по собі від такої грубості дружини, та ще й послала далеко, йому не хотілося повертатися додому. Він побачив зараз її злісний вираз обличчя, і, якби він, напевно, їй сказав щось проти, ще невідомо чим би це обернулося. Йому стало зрозуміло, що це вже межа їхнього сімейного життя, більше він не зможе терпіти такого ставлення до себе.

На наступний день Дмитро зібрав речі, і поїхав до своїх батьків, вони вже старенькі, і живуть удвох, тримаються один за одного, і все-таки спокійно та шанобливо розмовляють. Дмитру стало добре та комфортно від цього спокою та тиші.

Надя зателефонувала через два дні, і тоном дворянки, яка нетерпить заперечень, заявила:

– Давай швидко додому, надовго ти там прижився у своїх старих? Якщо не повернешся сьогодні, я з тобою розлучуся.

Так Дмитро став вільним і щасливим, і став думав, що треба було раніше зважитися на це. Дмитроові п’ятдесят чотири роки, а за півроку після розлучення йому зустрілася п’ятдесятирічна, симпатична Ганна, він випадково зіткнувся з нею в парку на пробіжці вранці. Вона вигулювала свого собачку, і стояла спиною до нього, а Дмитро, треба ж такому трапитися саме на цьому місці, (не інакше-доля) спіткнувся, і рукою штовхнув її. Вона обернулася до Дмитроа, а він потонув у її очах.

– Заради Бога вибачте, вибачте, я не хотів, я спіткнувся, я випадково, я ненароком, – бурмотів Дмитро, а сам не міг відвести погляду від її гарних очей.

Ганна прийшла до тями, і розсміялася:

– Прощаю, прощаю, розумію, буває. Вони весело балакали, стоячи на парковій доріжці, і Дмитро схаменувся:

– А як вас звуть, я Дмитро. – А моє ім’я, Ганна. – Дуже приємно Ганно, далеко ви живете? – Ні, он у тому гарному будинку через дорогу. – То ми сусіди, а я у наступному.

Так Дмитро вже рік спілкується із прекрасною та доброю жінкою, на ім’я Ганна. Вона теж у розлученні, і в неї світосприйняття зовсім протилежне з його колишньою дружиною, на це він при першій зустрічі відразу ж звернув увагу, тепер мимоволі він всіх порівнює зі своєю злісною, і вічно незадоволеною колишньою дружиною, все-таки ще не багато пройшло часу з їх розлучення.

Ганна розуміє його з півслова і дбає про нього, живуть вони разом у Ганни, разом ходять вигулювати собаку, разом ходять у магазин, разом миють машину, і Дмитро весь час думає:

– Яке це щастя, мати не просто дружину, а дбайливу та люблячу дружину. Дмитро кілька разів пропонував Ганні заміж і офіційно оформити їхні стосунки, але Ганна не поспішає:

– Ну, давай ще поживемо трохи так, щоб вже переконатися, що ми точно підходимо один одному, щоб потім не жалкувати. А Дмитро згоден, він чекатиме скільки завгодно, аби поряд з Ганною.