Катя поверталася додому сумна. Вона всю дорогу думала, де взяти грошей на компʼютер синові. Їм ледь на продукти вистачало, а тут ще це. Раптом біля під’їзду вона побачила машину, в яку сусід складав якісь речі. – Привіт, Катю! Переїжджаю я. Все вже завантажили, а що з компʼютером робити не знаю. Ти могла б його викинути, чи комусь віддати? Катя не могла повірити в те, що відбувається

Катерина поверталася додому з роботи, несучи важкі сумки з продуктами. Нарешті вона отримала зарплату та змогла купити їжі.

У продуктовому магазині, в якому вона працювала, постійно затримували виплати, але кращого місця жінка поки знайти не могла.

А ще ж треба заплатити за орендовану квартиру! Якби ж вона хоча б власне житло мала, таких би проблем не було, але звідки?

Батьків давно не стало, а своєї квартири в них також не було, все життя переїжджали. Інших родичів вона не мала, допомоги чекати було ні від кого.

Єдиною надією й втіхою був синок Павло, але водночас із ним було дуже важко. Батька в хлопця не було, він зник ще до його народження, залишивши Катерину. А вона ж так його любила, думала, що одружаться. Та де там…

У хлопця й думки такої не було, тому як тільки він дізнався, що вона чекає дитину, то одразу зник. Нічого не пояснив, просто пішов.

Усі знайомі вмовляли Катю не народжувати, але вона й чути цього не хотіла. Народила й була щасливою матір’ю, наскільки це було можливо, будучи самотньою.

А зараз Павликові вже 15 років. Як же летить час! Тільки тепер забезпечувати його стало набагато важче, ніж коли був маленьким.

Раніше Катя купить йому якийсь одяг у секонд-хенді або хтось із знайомих після своїх дітей віддасть, а тепер уже йому соромно в таких обносках ходити, однокласники ж бо всі в новому.

Раніше йому не потрібні були жодні телефони, чи комп’ютери, а тепер треба, бо сучасні діти зовсім не такі, якими були їхні батьки в тому ж віці.

Катя з горем навпіл купила йому мобільний телефон, довелося взяти в кредит, хоча в самої був старенький кнопочний. Але тепер синові знадобився комп’ютер…

Жінка знала, що він потрібен, перш за все, для навчання, адже хлопцеві доводилося постійно ходити, чи до друзів, а це було незручно й соромно, чи до комп’ютерного клубу, щоб чи реферат підготувати, чи презентацію зробити.

Треба сказати, що Павло був хлопцем дуже розумним, навчався на відмінно, а найбільше любив англійську мову та інформатику.

Катя дуже раділа за сина й пишалася ним, адже ці два шкільні предмети, на її думку, зможуть в майбутньому забезпечити його гарною професією. Жінка дуже сподівалася, що хлопець не залишиться, як його мати, без освіти, а піде вчитися й заробить на шматок хліба собі та їй на старості років.

Катерина зайшла до квартири і, як завжди, застала Павла за підручниками.

-Привіт, синку, все навчаєшся? — вона підійшла ззаду та обійняла його.

-Так, мамо. — Відповів хлопець. — Готуюся до інформатики. А ще, знаєш, я сьогодні побачив рекламу комп’ютерних курсів і так захопився ідеєю на них потрапити! — поділився він з ноткою суму в голосі, адже розумів, що для матері таке не по кишені.

Катерина відчула його настрій. Вона напружилася, адже не хотіла відмовити синові, бо такі курси — справа надзвичайно перспективна. Але хіба ж вона могла їх собі дозволити?

-А скільки вони коштують? — запитала вона, а всередині все стиснулося в очікуванні непідйомної для неї суми.

Павло витягнув із портфеля рекламний буклет і простягнув матері. Жінка уважно прочитала інформацію і з подивом виявила, що ціна не така вже й захмарна.

-Ми щось придумаємо, синку. — Пообіцяла вона.
Розкладаючи покупки в холодильник, Катя все розмірковувала про курси.

Сума була не такою й великою, але ж вони й так ледь-ледь виживали. А ще ж треба буде купити комп’ютер, бо як же Павло виконуватиме домашні завдання? Та й взагалі, він давно вже йому потрібен, як не крути.

Катя готувала вечерю й сумно зітхала. Вона навіть продукти якісні купити не могла, завжди брала все тільки зі знижкою, за акцією… Сама б вона якось прогодувалася, але ж син росте, вже майже чоловік, йому треба харчуватися нормально…

І тут випадково Катерині в голову прийшла ідея. У їхньому магазині саме звільнилося місце прибиральниці й шукали нову, тож жінка вирішила запропонувати свою кандидатуру.

Звісно, вона втомлювалася на роботі й без того, цілий день на ногах, але що робити, коли треба заплатити за курси? Попрацює так три місяці, поки вони тривають, а потім звільниться. Як вона вирішила, так і зробила — стала прибирати в магазині рано-вранці й увечері, коли людей ще не було.

Павлові про це нічого не сказала, адже знала, що він почуватиметься незручно й відмовиться від курсів.

І ось заняття розпочалися. Яким же щасливим був Павло, що потрапив туди! І якою гордою й радісною була Катерина, що змогла здійснити мрію сина.

Учитель з першого ж дня дуже хвалив Павла за успіхи в навчанні, і чим далі воно продовжувалося, тим більше.

-У вашого сина — талант! Не побоюся цього слова, саме талант!— сказав якось вчитель Катерині. — З усіх студентів у нього виходить найкраще, а він ще ж англійську чудово знає, тож розуміє всі терміни. Вам потрібно обов’язково дати йому можливість продовжувати навчання за цим фахом в університеті. Але зараз найперше, що треба зробити — це придбати комп’ютер, — вчитель завершив розмову словами, які Катя боялася почути більше всього…
Вона поверталася додому й усе розмірковувала над словами вчителя…

-Що ж мені робити, де взяти той комп’ютер?

Аж раптом неначе сам Бог почув її і допоміг здійснити мрію.

Біля свого під’їзду Катя побачила вантажівку, в яку чоловіки складали меблі, одяг, побутову техніку та інші речі. Жінка побачила сусіда й зрозуміла, що той переїжджає. Вона зупинилася, щоб попрощатися.

-Так, Катю, переїжджаю в інше місто. Ось всі речі вже поклали в машину, час їхати. — Він озирнувся навкруги. — А, ще ж комп’ютер! — вигукнув він і, оглянувши вантажівку, зрозумів, що місця більше не залишилося. Що ж робити… — він трохи подумав, а потім сказав. — Хоча взагалі-то він уже такий старий, ще й величезний, на півстола, а я якраз купив новий ноутбук, то нащо я тягнутиму з собою цей мотлох?

Чоловік знову задумався.

-Машина чекає, ви скоро? — крикнув хтось з вікна вантажівки.

-Катю, не знаю, що з ним і робити… Машина вже має їхати… Слухай, ти могла б його викинути, чи комусь віддати? Уже не встигаю нічого придумати. Він іще робочий, то може комусь віддаси?

Катя не могла повірити в те, що відбувається. Від радості вона застигла.

-Я думаю, мій Павло дуже зрадіє. — Посміхнулася жінка, стараючись приховати своє хвилювання.

-Точно! У тебе ж парубок росте! Ну й чудово! Бувай, Катю!

Сусід сів у машину й вони поїхали, а Катерина так і стояла у дворі біля комп’ютера, не знаючи, як до нього й приступитися від радощів.
Павло такий подарунок долі оцінив з усією вдячністю. У хлопця аж сльози на очах виступили! І, хоча комп’ютер був стареньким, це було неважливо. Для початку йому точно вистачить!

Після закінчення навчання Павло отримав сертифікат про успішне проходження курсів. Вони якось розговорилися з учителем і хлопець випадково сказав, що в нього немає батька, а отриманням цього сертифікату він завдячує лише мамі.

Учитель розчулився цією інформацією і, трохи поміркувавши, запропонував йому підробіток у своєму клубі!

Тепер щовечора хлопець допомагав проводити заняття. Вчитель ставив Павла в приклад підростаючому поколінню, розповідаючи, яких висот можна досягнути, якщо старанно навчатися.

А пізно ввечері, прийшовши з клубу, Павло знову сідав за комп’ютер, але тепер уже для того, щоб зробити перші кроки в програмуванні.

Він шукав інформацію та відеоуроки в інтернеті і поступово, крок за кроком став писати доволі складні програми.

За кілька місяців зовсім юний хлопчина став отримувати гроші за свої програми, а з клубу довелося піти через брак часу.

Катерина так пишалася своїм розумним і наполегливим хлопчиком! Вона перестала працювати прибиральницею, тому що син почав отримувати такі ж гроші, як вона в магазині.

Разом вони назбирали необхідну для навчання в університеті суму, щоб сплатити за перший рік, але Павло пройшов конкурс і потрапив на безкоштовне навчання, ще й отримував стипендію!

До кінця навчання в університеті син Катерини вже був досить успішним програмістом, у той час як його однокурсники ще тільки починали свій шлях.

Кожного дня Катерина дякувала Богові за чудового й люблячого сина, а також сусіда, якого зустріла в потрібний час і в потрібному місці…