Марина розглядала фото з свого весілля. – Коханий, а це хто? – раптом, сказала дівчина, вказавши пальцем на усміхнену жінку, що обнімала Сашка. Чоловік мовчав. – Ну скажи мені, що це за жінка на нашому весіллі? – Тобі краще не знати. – похмуро відповів Сашко. – А мама бачила фотографії? – Ні, – відповіла Марина. – Добре. Їй також краще не знати про це, – сказав Сашко, і швидко вийшов з кімнати

– Коханий, а це хто? Я її начебто не знаю? – Марина вказала пальчиком у натовп усміхнених людей на екрані ноутбука. Фотограф щойно надіслав їй на пошту фотографії з їх із Сашком весілля.

Молода дружина відразу влаштувалася на дивані з ноутбуком і почала розглядати фото. Помилувалась собою в білому вбранні, з розчуленням і гордістю перегорнула фото де вони разом із Сашком, а коли дійшла до фотографій з родичами та друзями, то почала придивлятися з подивом. На фото була жінка, яку Марина не знала.

Гостей на весіллі було більше сотні і багатьох із них Марина бачила вперше, запам’ятала не всіх. Не до цього було на весіллі, запам’ятовувати хто кому ким доводиться, тим більше що родичів у Сашка було дуже багато. Марині стало ніяково, вона гортала фотографії по колу.

Ось ця жінка стоїть прямо поруч із ними і з усмішкою дивиться на Сашка, ось стоїть за плечем і начебто обіймає його. На фото з батьками невідома жінка примудрилася протиснутися між Сашком та його мамою.

Ця жінка весь вечір була поруч із ними, але Марина ніяк не могла її згадати. Та хто вона така взагалі…

Жінка була молода, всього на пару років старша за саму Марину. У голові молодої дружини з’явилися неприємні підозри, вона вирішила запитати чоловіка. Він повинен знати хто це …

Побачивши фотографію, Сашко застиг і струснув головою, придивився, потім відібрав у дружини ноутбук і став швидко перегортати весільні фото. Марина терпляче чекала, а Сашко ставав похмурішим. Нарешті чоловік з тріском закрив ноутбук і видихнув.

 -Ну то хто це? Я серед запрошених її не пам’ятаю, – Запитала Марина.

Сашко мовчав.

– Ну скажи мені, що це за жінка на нашому весіллі?

– Тобі краще не знати. – похмуро відповів Сашко. – Мама бачила фотографії?

– Ні.

-Добре. Їй також краще не знати.

Скільки Марина не питала, як не намагалася довідатися про таємницю, Сашко наполегливо відмовчувався чи огризався. Через два дні Марина не витримала і напросилася в гості до свекрухи, розмову почала здалеку. Сказала, що на весіллі було стільки гостей, що вона не всіх запам’ятала, а з деякими навіть познайомитися не встигла.

Євгенія Михайлівна сама запропонувала їй розповісти, де чиї родичі і як кого звуть. Марина показала їй фотографію, де в центрі була сама Марина із Сашком під ручку, а з боків від молодят – батьки. З-за плеча Сашка виглядала та сама невідома жінка. Вона стояла між ним та його мамою трохи позаду. Євгенія Михайлівна глянула на фото, охнула та схопилася за cepце.

– Хто? Хто це? – Злякалася Мрина.

– Це мама Сашка.

– Я знаю, а поряд хто стоїть? Ось це? – Марина вказала пальцем в усміхнене обличчя на фотографії.

– Я ж кажу, мама.

Марина струсила головою і здивовано глянула на свекруху.

– А Ви тоді хто?

Заспокоївшись, Євгенія Михайлівна розповіла Марині, що Сашка вони усиновили. Його справжня мама жила по сусідству, вона сильно гуляла, Сашко часто блукав двором, голодний та втомлений.

-Ми з чоловіком спочатку допомагали чим могли. Жаль його було дуже. То одяг якийсь, то продукти, ну, ти розумієш … – говорила свекруха, розглядаючи килим під ногами, – А потім, коли її позбавили прав, Сашка в дитбудинок відправити хотіли, ну ми його до себе і забрали, адже він нам не чужий.

Марина ще раз пильно подивилася на фото. Жінка про яку говорила свекруха, гулящою зовсім не виглядала, та й молодша була років на п’ятнадцять-двадцять, ніж мала б бути.

– А як вона на весілля пробралася?

Євгенія Михайлівна перехрестилася і подивилася на стелю.

– Привітати, мабуть, приходила. Її не стало, коли Саші 7 років виповнилося. Це він вже потім, коли виріс, захотів її знайти і з’ясував. Немає її вже дуже давно, тільки фотокартка залишилася. Там вона приблизно так і виглядає.

Марина видихнула.

– Тобто це всього лише привид справжньої матері Сашка?!

-Ти як би рада, – здивувалася свекруха.

Марина посміхнулася і обняла свекруху, що витирала сльози.

– Ви ж не уявляєте, що я за ці два дні собі навигадувати встигла! А це лише мама прийшла сина з весіллям привітати.

Євгенія Михайлівна кивнула невпевнено.

– Я тільки одне зрозуміти не можу, – насупилася Марина, – чому Сашко мені одразу не сказав? Навіщо приховувати?

– Розумієш, ми з ним домовилися тобі не розповідати. Сашко дуже переживав як ти до мене ставитимешся, якщо дізнаєшся, що я… не рідна…

Марина здивовано скинула брови, задумавшись на мить.

– Знаєте, я, здається, ще більше Вас поважатиму. А мама Ви справжнісінька! І яка різниця, які тут поряд привиди ходять.