– Олег, поїхали швидше до матері, там з нею щось трапилося, – пролунав у трубці, хлодний, голос дружини. – Їдь одна, мені ніколи, – як завжди відмовився Олег. – Ти не розумієш, там щось серйозне, – раптом сказала Олена. Довелося їхати. Увійшовши до квартири, Олег ахнув. Від тієї жінки, що він знав – не залишилося і сліду

Олег допив каву на балконі, вилаявся про себе і впевнено ступив у кімнату. Час із цим покінчити, твердо вирішив він.

Коли він вперше побачив Олену, серце застигло. – Не буває такої краси, – подумав молодий чоловік. Вона була ідеальною. Сяюча шкіра без жодної цятки, гарне правильне обличчя, довгі ноги, струнка, підтягнута постать. Жодної вади, а на додачу світле волосся, ясні світло-сині очі, рівні білі зуби. Одним словом – ідеал.

Він довго не міг зрозуміти, чому ж Олена погодилася стати його дружиною. Він щодня дивувався цьому, а коли вона народила йому двох синів, таких же блакитнооких блондинів, Олег Іванович взагалі загубився у цьому житті.

Хлопчики були у матір – світловолосі, високі і в них нічого не було від Олега. Він потай від дружини зробив тест, але діти були його. Тепер він відчував змішані почуття, коли йшов за ними десь у громадських місцях. Відбувалося це так – попереду впевнено йшла дружина, за нею двоє синів і позаду Олег. Він був гордий своєю красивою дружиною та дітьми. І в той же час він відчував збентеження, ніби був зайвим у цьому строю.

Водночас вони вже разом 10 років. Олег Іванович все робив для сім’ї. Він боявся собі зізнатися, що він обожнює свою дружину і трохи її побоюється.

Єдиною явною вадою в його ідеальній дружині були стосунки з її сестрою та їхньою матір’ю. З сім’єю сестри дружини вони зустрічалися за ці десять років щонайбільше 3 рази і то за крайньої необхідності. Чоловік Марини Вадим, – добродушний чоловік, тінь своєї дружини. Він у всьому її слухався і підтакував. За загальним столом сестри зазвичай починали з’ясовувати стосунки на підвищених тонах. Сперечалися, кому вже більше дісталося і кому дістанеться квартира матері.

Олег не впізнавав своєї дружини в ці хвилини. Бачачи її викривлений рот, він думав, що нічого не знає про Олену. Марина теж була гарна собою, тільки в іншому ключі. Дві гарні, добре одягнені жінки перетворювалися на базарних торгашок. А нескінченно сперечалися вони через те, що одній дісталася дача, а другий гараж, після того, як їхнього батька не стало. Ця суперечка у них тривала роками. Вони щоразу вираховували ціну за курсом валюти і пред’являли один одному претензії.

– Олено, ну що ти знову копійки рахуєш, тобі грошей не вистачає? Для чого нам цей гараж?

– Ти не розумієш, це справа принципу. Все життя так було, батько любив Марину, балувала її, а на мене не звертав уваги.

Олег розумів, що дружина бреше, але щось говорити їй побоювався.

Теща жила одна у трикімнатній квартирі у центрі міста. Олег боявся уявити, які чвари почнуться між сестрами, коли вони будуть ділити цю квартиру. Ольга Петрівна, ще міцна життєрадісна жінка, завжди підколювала своїх дочок, не соромлячись у висловлюваннях.

Олег був у тещі теж рази три, не було йому коли, та й не було чого. У Олени з Мариною була домовленість, скільки грошей вони дають матері на місяць. Олег вкрай здивувався, коли дізнався, що це лише 2 тисячі із кожної.

***

– Олеже, поїхали швидше до матері, там з нею щось трапилося, – пролунав у трубці холодний і байдужий голос дружини.

– Їдь одна, мені ніколи, – як завжди відмовився Олег.

– Ти не розумієш, там щось серйозне. Її з лікарні, виявляється, виписали.

Про жодну лікарню дружина раніше не говорила. Довелося їхати.

Увійшовши до квартири, Олег ахнув. У кріслі сиділа сухенька акуратна старенька з вицвілими розгубленими очима. Він намагався приховати своє здивування. Олег бачив Ольгу Петрівну рік тому, і тоді це була повна життєрадісна жінка. Ольга Петрівна, як йому здалося, злякано дивилася на своїх дочок. Вадим не приїхав.

– Ти розумієш, – Олена вивела Олега на кухню і зашепотіла йому, – матері потрібен постійний догляд. Ми не можемо її взяти до себе, вона виразно подивилася на Олега. – Ти повинен це зрозуміти і повторити за мною, коли я скажу. Марина теж відмовляється її брати. Їй потрібен цілодобовий догляд, доглядальницю на проживання в цю квартиру ми не хочемо пускати.

– І що ви пропонуєте, – здивовано запитав Олег.

– Нам здається, треба маму відвезти до будинуц для лінтіх людей . Я тут в інтернеті подивилася, кілька адрес.

– Тобто ти підготувалася наперед, знаючи, що ми її до себе не візьмемо. А чому ми її до себе не візьмемо, у нас велика квартира, всі помістимося, ти не працюєш, – він уже холодно дивився на дружину.

– Ти чогось не зрозумів. Олеже, я тобі ще раз повторюю. Ми її не можемо взяти і ти маєш це за мною повторити.

У кімнаті Олена та Марина почали з’ясовувати між собою, хто скільки платитиме за пансіонат. Бабуся втиснулася в крісло і заплющила очі. Олег вийшов на балкон. Настав час закінчувати цей балаган. Він уже давно ловив себе на думці, що хоче розлучитися з Оленою, він втомився від цієї постійної напруги. Вони дуже різні.

Олег набрав номер своєї матері.

– Мамо, тут сваха зовсім погана, доньки не хочуть її доглядати, хочуть у пансіонат здати. Що ти скажеш?

Його мама, жінка трохи молодша за Ольгу Петрівну, але ще повна сил, помовчала і впевнено сказала:

– Олеже, вези її до нас, місце знайдеться.

Батьки Олега мали трикімнатну квартиру, грошей у нього вистачало на всіх.

– Дякую тобі, мамо, дякую за все…