Світлана лагала спати, як раптом пролунав дзвінок телефону. Жінка взяла слухавку і чоловік побачив, як вона змінилася на обличчі. Вона недовго поговорила і повернулася до чоловіка. – Андрію, завтра приїжджає твоя бабуся! – раптом сказалв дружина. – Світлано, тільки не це! Що нам робити? – засмутився чоловік

Пізно ввечері пролунав дзвінок телефону. Світлана взяла слухавку і чоловік побачив, як вона змінилася на обличчі. Вона недовго поговорила і повернулася до Андрія.

– Андрію, завтра приїжджає твоя бабуся!

– Світлана, тільки не це! Один вихідний! Що вона сказала? На скільки приїде?

– Сказала, що приїде не рано. Не хоче нас турбувати зранку.

– Добре хоч так, а то єдиний вихідний, я хотів би відіспатися!

Наступного дня рівно о 6:00 ранку подзвонили у двері. Світлана спросоння не могла зрозуміти, що дзвенить і де. Спочатку вона схопила телефон, але потім зрозуміла, що дзвонять у вхідні двері. Андрій невдоволено заворушився:

– Кого це там зранку принесло, так мріяв виспатися!

Світлана пішла відчиняти двері, хоч вона вже напевно знала, хто приїхав. Відчинивши двері, жінка побачила Зіну Петрівну, яка заносила до квартири дві величезні картаті сумки.

– Ну привіт, онучко, я дивлюся ви вже встали?

– Зінаїда Петрівна, 6:00 ранку, яке встали! Що ви так рано?

– У селі в цей час уже майже ніхто не спить, господарство, корову треба вигнати, курок годувати!

– Зінаїда Петрівна, тут не село, тут місто. Андрій вперше відпочиває за місяць, хотів виспатися, ви ж сказали, що рано не приїдете.

– Так я й так не рано, хіба ж це рано, вже день на дворі.

– Але це літо, а була б зима, шість ранку все одно, що ніч.

Зіна Петрівна вже не слухала Світлану, вона роззулася і по-господарськи пройшла на кухню. Із сумки стали з’являтися сільські гостинці – сало, солоні огірочки, мариновані гриби, навіть домашній хліб. Для свого віку Зінаїда Петрівна була дуже витривала бабуся, Світлана не уявляла, як вона могла донести такі важкі сумки!

– Так у наших сусідів онук гостював, він мене й довіз, я вирішила внучка привітати з днем ​​народження. Давно я у вас не була!

– Ну так звичайно! – Подумала Світлана. – двох місяців не минуло, як проводили.

З бабусею чоловіка у Світлани з самого початку не складалися стосунки, аж надто бабуся була жвава, любила невістці вказати на її недоліки. І готує вона не так жирно, онук напевно голодом сидить, і пере не руками, а машинкою, і вранці не встає за дві години до пробудження чоловіка, не готує йому смачний сніданок.

Світлана мовчала, але в ті дні, які бабуся гостювала у онука, жінка тільки й думала про те, коли бабуся поїде до рідних країв. Добре, що у селі господарство надовго не залишиш. Ось і зараз, бабуся тільки приїхала, а Світлана вже чекає, коли вона поїде.

Найбільше зараз їй хотілося повернутися під ковдру до чоловіка і заснути спокійним сном вихідного дня. Але не тут було! Зінаїда Петрівна розгорнула бурхливу діяльність і вже давала вказівки. Потрібно, щоб улюблений онук, прокинувшись, отримав смачний сніданок.

Онук сніданок отримав, а Світлана отримала головний бiль та зіпсований настрій на весь день. Через три дні бабуся виїжджала. Коли збиралися її проводжати, Андрій сказав:

– Світлано, я все розумію, але не роби таке радісне обличчя! Зроби хоча б вигляд, що ти засмучена швидким від’їздом бабусі.

Світлана “приміряла” на себе маску П’єрро, і чоловік тихо засміявся. У дверях з’явилася Зінаїда Петрівна і обличчя Андрія тут же набуло сумного виразу.

Бабусю проводили.

– Сподіваюся, що за кілька тижнів нам не доведеться її знову зустрічати!

– Люба, у будь-якому разі це моя бабуся, і я її люблю!

– Але ж не тобі доводиться вислуховувати її моралі! Я при ній вже у машинці боюся прати. “Онучку, ось я в молодості завжди рукаму прала, і чистіше, і економніше!”

Але бабуся не приїхала ні за місяць, ні за два.

– Світлано, треба їхати. Раптом щось трапилося. Я й дзвонив їй, не відповідає.

Як не дивно, але і Світлана відчувала невиразне занепокоєння. Їй чомусь стало бракувати бабусиних настанов і вона зрозуміла, що сумує.

У вихідний, рано-вранці Світлана та Андрій під’їжджали до будинку Зінаїди Петрівни. Вдома було тихо і лише годинник голосно тицяв у порожньому будинку. Андрій із дружиною побігли до сусідки.

– Андрійку, як добре, що ви приїхали! Бабуся твоя занедужала, лікар приходив, а я її до себе забрала. Ось і за господарством треба доглянути, і вдома, і Зіну не кинеш.

– То що вона мені не подзвонила? І я не можу додзвонитися!

– Так бабуся – що вчудила, якраз перед тим, як занедужати поклала кудись телефон, а як погана стала і згадати не може, куди!

Бабуся лежала під ситцевою ковдрою і важко дихала. Такою маленькою та блідою вона стала, що на очах у Світлани з’явилися сльози.

– Тітко Марія, ми бабусю заберемо додому, нехай вона у вас трохи побуде, я в будинку приберу і протоплю добре.

– Добре, йди, люба, нехай спить Зіна!

Світлана з Андрієм вичистили все у хаті! На очі жінки набігали сльози, так їй було шкода бабусю. Коли будинок блищав чистотою і був добре натоплений, вони пішли забирати бабусю. Зінаїда Петрівна вже прокинулася і тихо усміхалася своїм рідним. За допомогою сусідки вони потихеньку довели бабусю до хати.

– Як вдома добре! Дякую вам, рідні мої! Хоч і добре у Марії, а вдома краще.

Наступного дня Андрій поїхав у місто на роботу, а Світлана залишилася господарювати. Бабуся часто засинала, вона була дуже слабка. Коли Світлана підійшла до старенької, щоб нагодувати, Зіна розплющила очі і взяла Світлану за руку.

– Ти не ображайся на мене, онучко, що я тебе життя вчила, стара я, все одна, а до вас приїду, тебе вчу і ніби як потрібною себе почуваєш! Вибач мені, стару!

– Що ви, бабусю, я зовсім не ображаюся! Давайте не будемо про сумне, ось зараз ми вас підлікуємо і ви поїдете з нами до міста. Навчайте, скільки хочете, я не проти! А влітку приїдемо сюди, до села. Андрій буде звідси на роботу їздити, до міста недалеко, а ми з вами тут господарюватимемо. Ви більше не будете одна. Ви тільки одужуйте, і не засмучуйтеся, вам не можна.

Зіна заплющила очі, і по щоці її скотилася сльоза. Але це були сльози радості та полегшення, ті світлі сльози, які очищають та радують душу. Непомітно Зіна задрімала. Світлана дивилася на бабусю і в душі теж відчувала полегшення.

Чому так довго вона не могла порозумітися з бабусею, чому злилася на стару, самотню жінку, яка не бажала їй зла? Їй було дуже соромно за себе, і вона подумки давала собі слово, що бабуся більше не буде самотня.

А ще Світлана мала таємниця, яку вона відкриє всім разом, коли приїде чоловік. Бабуся скоро стане прабабусею, а Андрій татом!