Вже третій день телефон мовчав. Іра не знаходила собі місця. І не могла зрозуміти, що це все означає? Він же може їй написати, хоча б кілька слів?! Все ж було так добре. Найгірше, що вона бачить його увесь цей час, а от навіть підійти та обійняти не може

Вже третій день телефон мовчав. Іра не знаходила собі місця. І не могла зрозуміти, що це все означає? Він же може її написати, хоча б кілька слів?! Все ж було так добре. Найгірше, що вона бачить його увесь цей час, а от навіть підійти та обійняти не може.

Ірина – заміжня жінка, і мати двох прекрасних донечок. Сімейне життя давно ввійшло у той квадрат, коли розумієш, що все зупинилося на поняттях: сім’я, діти, робота та іхні потреби. Потрібно повернутися щовечора додому. Щовечора приготувати вечерю , зустріти чоловіка з роботи. Та дівчаток зі школи. Подумати про секції для дівчат, встигнути записати іх. Не пропустити важливі події / концерти / спектаклі / класні фото / батьківські збори в школах.

А до того ж, кожна з дівчаток щовечора хотіла розказати, та поділитися з мамусею всіма важливими моментами, що відбувалися за день. Це були одні із найщасливіших та найхвилюючих частин кожного вечора. Іра намагалася не випустити з уваги жодної важливої деталі із життя своїх дітей.

Але вона настільки віддавала себе сім’ї, що зовсім не залишала часу на себе. Ні, вона не припинила слідкувати за собою. Але, її бажання, та вільний час просто для себе, відійшли десь зовсім на задній план. З одного боку медалі, в неї прекрасна сім’я, діти та люблячий чоловік. Хоча він їй не дуже багато допомагає та підтримує. А от інша сторона – іі майже не існувало для себе.

Тим часом, на роботі відбулися зміни. На фірмі був призначений новий директор. Молодий з неймовірно чорними очима. Всі трохи побоювалися його.

А от Ірі здалося, що він, наче зупиняє свій сталевий погляд на ній досить таки часто. Вона відганяла ці думки. Їй аж самій смішно було від цього.

Але, протягом одного року, між робочими кадрами, під керівництвом нового директора відбувся досить таки жорсткий відбір. Зачепило майже всіх. Хтось звільнився сам. Когось попросили. А хтось, навпаки, піднявся по кар’єрних сходинках. Не обійшли зміни й Ірину. У її випадку, зміни були дуже позитивними. Новий директор не тільки підвищив її до керуючої відділу, але досить часто запрошував до свого кабінету, щоб просто подякувати за її працю, або порадитись щодо нових ідей.

Ірині лестила така увага Ярослава Миколайовича. Але, водночас, вона не могла зрозуміти, що він цінує більше – її працьовитість?! Чи його цікавить щось інше?! Цього вона вже не хотіла допускати.

Новий кар’єрний ріст дружини, не особливо оцінив її чоловік Віталій. Йому не особливо подобалося, що його дружина просто фантастично почала змінюватися на очах. Змінила гардероб. Почала замовляти готову їжу на вечерю. Не так часто, але раніше ніколи такого не було. І найбільше його дратувало те, що вона все більше й більше залишала для нього якісь дрібні доручення: то дівчат десь там забрати, то вдома щось зробити. Раніше його дружина займалася всім сама. І всіх це влаштовувало. На його думку, влаштовувало.

З часом, Ірина все більше почала помічати погляди Ярослава Миколайовича. А, головне те, що вона почала думати про нього частіше, ніж просто в рамках робочих процесів.

Їй було дуже страшно від своїх думок. Але не думати про нього вона вже не могла.

І, коли одного разу, після чергового засідання, Ярослав Миколайович попросив Ірину затриматися, щоб дещо обговорити. Вона, наче знала, що це буде останній раз, коли вони розмовляли ще чужими …

Все, наче уві сні. Життя набуло нових надзвичайних фарб, та емоцій. Ірина не тямила себе від щастя. Вона відчувала, як живе лише ним… а їі чоловік опинився в дивній паралельності.

У ці дні для неї не існувало вже нікого. Ярослав став для неї всесвітом. Заради кого вона здатна була звернути гори.

На жаль, ейфорія не могла продовжуватися надто довго. Оскільки з-за кордону повернулася дружина Ярослава. І, за всіма ознаками, мала очолити сусідній відділ їхньої фірми.

Ярослав клявся, що все продовжиться. Що дружина – це лише формальність. Що жити без Іри не може. І, щоразу, як випаде нагода, буде телефонувати до неї.

Третій день її телефон мовчав. Жодного повідомлення. Іра не знаходила собі місця.

Вона бачила, як він приходив на роботу. Заходила до нього кілька разів, щоб обговорити робочі моменти, але щоразу там була присутня дружина. Ефектна блондинка, з шикарними ногами та фігурою.

Це були найболючіші моменти. Коли є небайдужа тобі людина, навіть більше, і ти не можеш просто її обійняти.

Після трьох днів, Ірина почала усвідомлювати, якої ж помилки вона допустила. Вона – заміжня жінка, піддалася впливу своїх емоцій та бажань. А Ярослав тим часом дбав про свою репутацію перед дружиною та робочим кріслом.

В п’ятницю мало відбутися святкування річниці існування їх фірми. Іра не дуже хотіла йти, оскільки колеги мали бути зі своїми парами. А бачити законну дружину Ярослава, та ще й будучи під ручку свого ж чоловіка зовсім не хотілося. Але протокол вимагав присутності.

Директор та його дружина виглядали шикарно. Вони зустрічали гостей. Як же боляче було Ірині бачити їх удвох. Таких щасливих та усміхнених. Чого вже не скажеш про їх сім’ю.

⁃ Дорогі колеги, друзі та запрошені. Перш, ніж розпочати свою промову щодо роботи нашої фірми, хочу поділиться з вами прекрасною новиною – в нашій родині очікується поповнення. – почав свою промову Ярослав.

Ірина стояла, наче вкопана. В голові шум. Келих ледь не випав з її рук. Вона взяла свого чоловіка під руку, і провела до виходу. Додому поверталися мовчки.

В той момент Ірина не могла раціонально мислити. Єдине питання крутилося в її голові – що ж це все було?! Той маленький всесвіт ілюзій просто розлетівся на друзки. Як же боляче було від них. Що далі?! Вона зрадила чоловіка, і, здається, він вже про все здогадався. Вона вже втратила роботу. Оскільки працювати надалі під керівництвом Ярослава вона б не змогла це точно.

Наступного ранку першим документом, що лежав на столі в директора була заява на звільнення від Ірини. Яку він мовчки підписав.

Іра нічого не пояснювала чоловікові. Місце ейфорії зайняла депресія. Діти, наче відчуваючи, вже не поспішали ділитися своїми радостями дня.

Так могло продовжуватися ще дуже довго. Але, однієї суботи, Ірина прокинулася від якогось шуму, наче в хаті було чоловік з десять. І всі щось носили. Коли вона вийшла з кімнати, то побачила, як кілька міцних чоловіків виносять іхні меблі та речі, і грузять у величезний фургон.

До неї підійшов чоловік, і мовчки вручив якусь папку. Потім сказав:

⁃ Ти ж завжди мріяла жити десь на березі теплого моря. От прийшла пора здійснення твоєї мрії. – Тут Ірина побачила фото затишного будиночку на пляжі.

⁃ Мене підвищили, кохана. Наша фірма знайшла компаньйонів в Іспанії. Наш виліт завтра. Впевнений, це піде на користь нашій сім’ї.