– Мамо! Він старший за мене на 17 років! Я ж йому в дочки годжуся, – голосила Марічка. – Нічого, якраз! Чоловік, який відбувся, досяг всього, серйозний, багатий, ти як сир в маслі кататимешся. І донька твоя подивиться хоч, як це жити з батьком. Маша важко зітхнула. Що ж тепер робити

-Він старший за мене на 17 років, мамо! Я ж йому в дочки годжуся!

-Нічого, якраз! Чоловік, який відбувся, досяг всього, серйозний, багатий, ти як сир в маслі кататимешся! І Вероніка подивиться хоч, як це жити з батьком!

Маша важко зітхнула. Мати сватала її багатому дядькові. Саме “дядьками” здаються чоловіки 42 років для 25-ти літніх дівчат.

Маша не була одружена. Після школи вступила до університету, відучилася 3 роки та завагітніла. Батько дитини швидко “злився”, сказавши, що він тут ні до чого, нехай сама викручується. Маша була гордою дівчиною, і жодного разу не потурбувала горе-батька.

Мама Маші, як не дивно, спокійно прийняла новину про дитину. Батько радісно потирав вуса, чекаючи онука чи онучку.

Народилася Вероніка. Маша заочно закінчила навчання, батьки допомагали у всьому. І все було добре, доки мама не зустріла Ігоря Олександровича. Вона одразу зрозуміла, що саме такий зять їм потрібний.

Ігор був сином маминої знайомої. Не одружений, свій бізнес, окрема квартира в елітному будинку, дорога машина. Ось, за таких треба виходити заміж, і жити приспівуючи.

Мама взяла Машу із собою в гості до знайомої, куди було запрошено й Ігоря. Він був зачарований Машею, її природною красою та скромністю. Почав приїжджати, дзвонити, закохався одним словом.

Маші була приємна увага такого чоловіка, але метелики в животі категорично відмовлялися літати, не було жодних почуттів та симпатій до нього. Натомість мама літала на крилах, щаслива, все йшло за планом.

-Маша, вийдеш за нього заміж, і все, рахуй щасливе майбутнє у тебе в кишені. Та й у нас із батьком теж, сподіваюся, тещу з тестем він не обділить.

-Та не люблю я його, як жити-то з нелюбом?

-Ага, он любила ти одного, і де він зараз? Дитя зробив і змився. А Ігор візьме відповідальність за чужу дитину, дасть Бог, народиш йому ще кілька діточок, тоді вже точно будеш все життя безтурботно жити.

Маші не подобалася ця витівка. Ігор наполегливо запрошував на побачення, дарував подарунки, які Маша неохоче приймала. Вероніці дядько Ігор сподобався. Він подарував їй величезну ляльку, планшет, постійно цікавився як у неї справи. Дитині було достатньо, щоб зрозуміти, що дядько добрий і хороший.

-Мамо, Ігор зробив мені пропозицію. Ось що мені тепер робити?

-Як що робити? Погоджуватися, звісно. Стерпиться – злюбиться. Он раніше батьки обирали чоловіків і дружин дітям, і нічого, жили, дітей народжували, і дякували батькам. Ну що тебе чекає у житті? Вийдеш ти за хлопця, коханого – але бідного, і все життя то за іпотеку виплачуватимете, то за машину кредит.

І в результаті він загуляє і піде від тебе, он скільки випадків таких, а ти будеш з дітьми тягнути лямку. Тож не роздумуй, виходь за нього і живи спокійно.

-Ма, ну щастя не тільки в грошах. Ігор непоганий, звичайно, мене любить, і до доньки добре ставиться. Може й справді, вийти за нього, може полюблю.

Весілля було шикарне. Сукню для Маші привезли з самої Італії, мереживна та дуже дорога. Ігор сяяв поряд із такою гарною нареченою. Машина мама теж була щасливою. Дочка влаштувала в добрі руки. Тільки у нареченої були сумні очі.

-Машенько, ну яка робота. Тобі що, грошей не вистачає? Найкращі салони, магазини у твоєму розпорядженні. Хочеш, я тобі свій салон краси відкрию, будеш господаркою там?

-Ігоре, не можу я без діла сидіти. Салони ці, магазини мене не дуже цікавлять. Мені спілкування живого не вистачає, я окрім мами та тебе і не бачусь ні з ким. Подруг ти не дозволяєш до нас водити, до них їздити теж.

-Ну, знаєш, тобі гріх скаржитися на клітку. Я тобі машину купив, їзди куди хочеш, в салони наприклад.

-Та не хочу я в салони. Мені вистачає пари разів на місяць. Адже я за професією вихователь, мені подобається з дітками працювати.

-Не годиться моїй дружині працювати в садочку. Розмову закінчено.

Маша важко зітхнула. Ось воно, забезпечене життя, нудьга, та й годі. Їй не приносили радості ні подарунки Ігоря, ні гроші. Радувала її лише дочка. Батькам вона постійно возила повні сумки продуктів, мати приймала їх, як належне.

До Ігоря вона так і не перейнялася почуттям. Він почав викликати у ній тиху ненависть. Її дратувало, як він їв, спав, дивився телевізор. Виконання подружнього обов’язку викликало у неї огиду.

Через місяць Маша оголосила:

-Ігоре, я маю тобі дещо сказати… Я влаштувалася в гарний садок, там місце звільнилося. Виходжу з наступного тижня.

-Ось як означає… Не слухаєш чоловіка.

Полетіла тарілка. Ігор почервонів. Маша не бачила раніше його таким злим.

-Я ж тобі сказав, жодних садків! Ти сидітимеш удома, і слухатимеш мене! Нічого там хвостом виляти, роги надумала мені наставити, не вийде! Краще б задумалася про дитину, я хочу сина!

Маша була в ш*ці, сльози капали прямо в тарілку, з якої вона їла. Вона мовчки встала і пішла до спальні. Вероніки не було вдома, не бачила хоч цю потворну сцену.

-Мамо, я збираю речі, і переїжджаю з Веронікою до вас. Ігор кричав на мене, не дозволяє мені виходити на роботу, я не хочу так більше жити. Не стерпиться і не злюбиться. Я це точно зрозуміла вже, далі буде тільки гірше.

-Не роби дурниць, Машка! Живеш, як королева, і носом крутиш ще! Спасибі Ігореві маєш сказати, що одружився на дівчині з дитиною. І батьки його прийняли тебе як рідну. Дався тобі цей садок, чужим дітям соплі там витирати за копійки, от щастя. Сиди і не рипайся!

Маша заплакала. Навіщо вона матір тоді послухала і заміж вийшла. Навіщо їй жити з людиною, яку вона ніколи не полюбить, і життя з нею буде в тягар. Мамі добре говорити, прожила з батьком, за якого по любові вийшла.

Наступного дня Вероніка не пішла до дитячого садка, Маша спеціально не відвела її. Зібравши необхідні речі, Маша викликала таксі та поїхала з Веронікою на орендовану квартиру, яку знайшла та забронювала в інтернеті.

Чоловікові залишила записку, в якій написала, що не любить його і хоче розлучитися. Додому вона їхати не захотіла, тому що мама могла завернути її з порога, і відправити назад у “золоту клітку”.

Ігор дзвонив, і по поганому, і по-доброму просив повернутися, але Маша стояла на своєму. У результаті розлучення. З чим прийшла до нього, з тим пішла.

А пізніше, Маша закохалася, у простого хлопця – роботягу. Живуть разом, розписалися, платять іпотеку, і шалено щасливі. Незабаром народиться син. А її мама тихими вечорами сумує, що був такий шанс у доньки прожити безбідно, а вона його профукала.

А ви як вважаєте, у “золотій клітці” без кохання можна жити?

Часто чути зараз від молодих панянок, що спочатку треба шукати багатого та успішного чоловіка, а потім все інше… Сумно таке чути від молоді. Багатьом головне гроші, а не почуття…