Марія стояла на кухні і дивилася у вікно, не включаючи світло. – Матуся наша, а ти чому в темряві стоїш? Марійко, – запитав чоловік. – Та – так, – сказала відчужено вона. Найважче, це зважитися…Зважитися сказати ці слова, ці жахливі слова: – Олег, я йду

Марія стояла на кухні і дивилася у вікно, не включаючи світло.

Вона так стояла вже давно, за вікном настали осінні сутінки, пішов дрібний, дрібний дощ, Марина так любила раніше таку погоду, а тепер …

А тепер вона навіть не помітила, вона взагалі нічого не помічала, просто стояла і дивилася у вікно.

Вона не помітила, що з вулиці прийшов промоклий і брудний син, чотирнадцятирічний Василь.

Він порвав нові кросівки, і сховав у найдальній кут шафи. Навшпиньки, не включаючи світла, він прокрався до себе в кімнату, включив лампу і сів за стіл. Якщо, що, він давно робить уроки, просто мама не помітила, він бачив її темний силует, мама дивилася у вікно і про щось думала …

Прийшла незадоволена чимось Полінка старша вісімнадцятирічна дочка, вона скинула брудні черевики, повісила мокрий плащ і хлюпотячи носом, пробігла до себе в кімнату, знову ніхто не чіпав Марію, не вивів її з цього дивного трансу.

У коридорі заухало, включилося світло, потім на кухні яскраво спалахнула лампочка

– Матуся наша, а ти чому в темряві стоїш? Марійко, –  запитав чоловік.

– Та – так, – сказала відчужено, – їстимеш?

І раптом згадала, що вона … вона нічого не приготувала …

– Ні, Марія, я до мами заїжджав, вона пиріжків з собою поклала, – ніяковіє, викладаючи обмотані газетою пиріжки, – ось з картоплею, з м’ясом і капустою, а тут, солодкі, з яблуком.

Марія з полегшенням зітхнула

На звуки батька з кімнати вийшов Васька

– О, тату, привіт. А це що? Пиріжки, мммм, – Васька схопив солодкий пиріжок, і прихопивши ще парочку втік в кімнату.

Раніше Марія навсварилася б на хлопчиська, є стіл, їдять на кухні, зараз же вона байдуже подивилася на сина і опустила голову.

– Марія, мама каже, треба їхати на дачу, закривати все, помідори там залишки зібрати, потім капусту прикрити, по снігу вже зрубаємо…

Марія подивилася на чоловіка і відвернулася, закрила очі.

На кухню зайшла Полінка.

-Доча привіт, чоловік її ніби соромиться, виросла дочки, ніби ось тільки була маленька, каталася на татові верхом, любила згорнувшись калачиком лежати біля тата, коли він читає або дивиться телевізор.

А тепер, вона якась доросла стала, не ділиться з татом своїми таємницями і секретами.

Дивиться на всіх зверхньо, ​​закочує очі і здається їй, що вона знає все на світі, всі таємниці світу, і весь цей світ у її, колись, маленьких ніг …

-Доча? Ти що?

-Нічого – буркнула злісно і грубо і відкривши холодильник,так само і зачинила його.

-Доча, ось … пиріжки … бабуся …

-Тату! Ну які пиріжки подивися на мене, я і так набрала зайвого, – Марія розуміла, всі сльози розраховані на неї, вона, як мама, повинна пошкодувати, поспівчувати, втішити …

Але Марія дивилася у вікно відчужено, думками вона була десь далеко …

-Марія ..

-Гаа …, – жінка повернула голову, – ой, ви напевно їсти хочете, – і вона знову сіла на стілець …

-Марія ти заслабла?

-Ні вона хитнула головою, – ні, ні, ні ….

Господи, як важко щось.

Якби чоловік гуляв, був ледарем, їй було б легше, їм обом було б легше, але він ідеальний.

Навіть занадто ідеальний.

Вони всі люблять її.

Чоловік, його мама, його брати і їх дружини, вони всі … всі люблять її.

У них велика, позитивна сім’я. У них все весело і дружно, ось треба їхати, вкривати капусту і збирати помідори ….

А ще … ще, у неї діти. Треба перевірити у Васьки щоденник, запитати у Полінка, що з нею коється, Марія знову відвернулася до вікна.

Їй було вісімнадцять, стільки, скільки зараз Поліні, її дочці, коли вона переступила поріг великої і дружної сім’ї.

-Іди, сказали мама з бабусею – будеш як у Христа за пазухою.

-Я ж не люблю його …

Нічого, стерпиться, злюбиться, – сказала баба, – Зате, вон..як у Христа …

Так і жила …

Подруги заздрили, красивий, розумний, надійний. Сім’я хороша, живе, як у Христа …

Найважче, це зважитися …

Зважитися сказати ці слова, ці жахливі слова …

-Олег, я йду …

-Що Марія?

Вона замовкла, втиснулася голову в плечі, ще є час сказати, що пожартувала, розреготатися і все …

Все піде по-старому, і вона поїде спокійно збирати помідори і вкривати капусту … Ще можна все переграти, все все, і буде, як завжди …

Ні! Вона не хоче, вона не може як завжди …

-Я йду

-Так? І коли повернешся?

-Ти не зрозумів, Олег. Я йду від тебе….

-Куди? Марія …

Вона знизала плечима, вона дійсно не знала куди …

-Не стерпілося, не злюбилося, вибач …

-Що? Марія..Це..це..такий дурний жарт? Так?

І знову їй давався шанс, шанс сказати “Так”, і все стало б на свої місця …

Але вона вперто мовчала, а потім сказала незвично грубо

-НІ

Він похитнувся, так грубо прозвучало це «Ні», так холодно, ніби хтось чужий, не рідна і тепла Марійка, а чиясь чужа, холодна жінка … хто вона?

Де його тепла, мягкая, затишна Марійка …

-Марійко

-Я йду, Олег, – тепер слова давалися їй без зусиль, вона відчула небувале полегшення, таке було з нею, коли в сімнадцять років закінчила школу і поїхала вступати до Києва, одна …

Вона поступила, але заслабла бабуся і мама вмовила Марійку перевестися до рідного міста …

А в вісімнадцять, Марійку віддали заміж, за надійного, за того самого, у якого, як у Христа за пазухою.

І весілля було, і лебеді на капоті машини, і плаття біле, повітряне, все було, як у людей.

І баба, та сама, яка заслабла, танцювала на весіллі.

-Я йду, вибач, – каже і трохи посміхається, не може не посміхатися.

-Марія, я чимось образив тебе? Якщо ти дізналася про Олену, так там нічого особливого, так пофліртував … Я ж чоловік, Марія … Я не зраджував тобі, чесно, ти не думай … ми навіть не цілувалися …

А ми цілувалися, думає Марина і червоніє.

Цілувалися, цілувалися, цілувалися, мстиво думає Марія, цілувалися. І їй подобалося це, і вона літала.

Це вам не стерпиться – злюбиться, це інше.

-Марія, я не розумію, що не так?

Здається Олег зрозумів, що вона не жартує

-Все так, милий, – вона погладила його по щоці, – все так …

-Скажи, ось якщо я скажу тобі, а давай завтра рвонемо в гори або поїдемо на рибалку, а давай на вихідні підемо в ліс, і будемо там цілий день шукати осінні, маленькі опеньки?

Якби він сказав «поїхали» … підхопив би її Марійку на руки, закружляв б і сказав, що готовий з нею хоч куди …Тоді ще можна було б зупинити цей маховик цей неймовірний, що розгойдується маятник … Але цього не сталося …

– Марія … ну ти ж знаєш … ми поїдемо на дачу, це не обговорюється … Риболовля, треба ж … придумала теж.

-А що ти там казав про Олену? Вона напевно мріє збирати останні помідори і вкривати капусту, ти запроси її … А я втомилася … Я йду Олег …

-Мама, – на кухні стояла Поліна і дивилася на матір широко відкритими очима, – мама, в чому справа?

-Ось, – сказав батько – вона йде

-В сенсі? Куди йдеш? Ти чого? Тату, скажи їй

-Не знаю дочко, – голос у Олега тремтить, -не знаю, напевно мама знайшла іншого чоловіка, – сказав він, і ображено стиснув губи

-Що? Якого чоловіка, ти що, вона..вона … вона ж стара ..

-Ах ось як, стара кажеш, ну дякую, доню, дякую.

Марія раптом, відчула якусь – звірячу міць. Це як старий лев в прайді, сперечається з молодим, так і зараз Марія відчула свою силу, вона встала і з посмішкою дивилася на дочку.

Та встала в позу, висунула вперед підборіддя.

-Стара кажеш? Ну-ну, значить, ти вже доросла дочко. Ось і подивимося, як ти будеш справлятися …

-Мама, – Васька заплакав і кинувся до матері, – матуся не йди

-Мій маленький, я не кину вас, – вона обняла його і подивилася на дочку, – я ніколи не кину вас, ти що? Просто зараз, тобі потрібно залишитися вдома, з татом і сестрою.

-Я з тобою, я з тобою мій хлопчик. Почекай трохи, я обов’язково заберу тебе, вір мені.

-Ма-ма, ма-маааа, – заревіла Полінка і обняла матір з братом, – вибач матуся

-Все добре, дитинко. Все добре, я з вами.

-Марія, це … куди ти..ніч на дворі … Давай вранці вирішимо …

-Добре, так…

Вранці, чоловік з дітьми, як ні в чому не бувало, жартували, сміялися, хіба тільки трохи награно.

І тільки Вася крадькома поглядав на маму ніби боячись, що вона пропаде, зникне.

Йдучи, Олег хотів поцілувати її в лоб, як завжди, але вона відмахнулася …

Вона збиралася на роботу в піднесеному настрої … Так добре на душі у Марії не було ніколи.

Він чекав її біля арки, ніжно поцілував, попросив вислухати.

-Запізнююся, – сміється Марія

– Нічого, зачекай..нам потрібно поговорити … Марія …

-Так? – стоїть, посміхається, в осінньому ранковому багрянці, красива, молода, ніби сама осінь …

-Марія, розумієш … Я … Я не можу ..зараз залишити дружину, розумієш … я поговорив, чесно … але вона …

-Вона напевно заслабла, так? Чи ні, вона вагітна? Я вгадала?

-Марія …

-Бувай, – крикнула Марія і попрямувала в бік автобусної зупинки

-Марія …

-Забудь про мене, прощай, йди до своєї вічно вагітної дружини, – вона раптом розвернулася і швидко кинулася до нього, – а знаєш що?

– Тобі ніколи, ніколи не бути з такою жінкою, як я, зрозумів? Тобі нічого не світить, зрозумів? Ні з ким, а те що ми цілувалися, ннуууу за це дякую ..Не фонтан звичайно, але все ж різноманітність, все бувай милий …

І Марія пішла, не поспішаючи, а так хотілося втекти …

Вона їхала в автобусі і плакала, беззвучно, просто плакала.

Якась маленька, сиділа у мами на руках, вона сповзла з колін матері підійшла і простягла їй пупсика, маленького голяка, яким в дитинстві гралася Марія

-На, візьми, не пьячь. Не треба

Марина підняла голову і подивилася на маму дівчинки.

-Візьміть, Марійка просто так ні з чим не расстає, ви їй сподобалися

-Дякую. Тебе звати Марійка?

-Тяк

-Мене теж

-Ого, – дівчинка зробив губки літерою О, – ого, Маійка? Мама, тітка тозе Маійка …

Марія ввечері довго не хотіла заходити додому, в результаті зважилася.

Вона обмірковувала своє життя, думала, що вона буде робити, вирішила йти, сил так жити більше не було … І справа не в тому, любить чи не любить вона Олега, Марія втомилася бути крупинкою, частинкою тієї великої родини.

Вона хотіла окремо відпочивати, не ділиться ні з ким планами, робити те, що їй подобається.

За весь час, за всі ці роки, вони не були з Олегом удвох ніде …

Запитає дітей, Вася точно піде з нею, а Поліна? А ось Поліна …

І з Олегом потрібно чесно поступити, навіщо йому така дружина? Хай он, з Оленкою …

А вона, вона буде працювати, і хоч по десять гривень, але відкладати на мрію …

Вона поїде в Ісландію, і побачить китів …

Марія тихенько пройшла на кухню.

Не включаючи світло, поставила чайник

-Мамо, там котлетки, ми з Поліною посмажили і картопля

-Дякую, синку. А де Поліна?

-У неї побачення

-Серйoзно?

-Ага

-Поїсиш зі мною?

-Давай

-Ви чого в темряві? -Зайшов Олег, включив світло, – ви що? У темряві тріскаєте котлети? Ну ви даєте.

-Тату, ти шо так довго?

-Справи були, синку

-Родичі, я вдома, – прийшла весела і щаслива Поліна, – Матусю, як котлетки? Це ми з Васильком самі зробили …

Матусю, Василько, та вона сто років так не говорила.

Марія дивилася на свою сім’ю, так шкода…Вона все зруйнувала…Своїми руками…

Вже нічого не можна повернути, і бути такою, як раніше, жити тим життям, вона вже не могла …

Діти повечерявши, розійшлися по кімнатах, вони були веселі і щасливі або вдавали, що нічого не сталося.

Олег повільно їв, потім вони пили чай розмовляючи ні про що …

Коли сидіти довше не було вже сенсу Марія встала.

-Ну … я піду еее, помиюся

-Ага

Треба почати розмову, думає вона, треба, треба. Навіщо продовжувати цю огонію, навіщо давати надію. Вона вийшла з ванної він далі сидів на кухні

-Марія ..

-Так

-Знаєш, я тут подумав … Ну її цю дачу, з її помідорами і капустою … Поїдемо в ліс, за осінніми опеньками, а ще … я з колегою домовився, ми на риболовлю поїдемо, він з дружиною завжди їздить , так розповідає, ммм. Вони нас запрошують. Треба з ними подружитися, хороші вони, веселі.

Марія помовчала

-І взагалі, нам пора вже жити своєю сім’єю, як ти думаєш?

Ми ніколи одні не відпочивали, завжди всі разом… І знаєш, я тут подумав, треба напевно починати збирати на китів.

-На яких китів?

-Ну цих, які в Ісландії

***

-Олег, Олег, дивись …

-Ого, який же він … величезний

-Ага

-Не замерзла?

-Ні, давай ще постоїмо …

Давай звичайно, ми для цього сюди і прилетіли, в твою Ісландію.

Іноді так легко все зруйнувати, правда? Але і струс теж іноді буває необхідний.