Андрій повернувся з роботи, голодний. Не встиг сьогодні пообідати. Всю обідню перерву він провів з Оксаною, новою секретаркою. – Тамара, я прийшов. Їсти хочу, – вигукнув чоловік. – Все готово. Мий руки, – відповіла дружина. Після вечері Андрій розташувався у кріслі перед телевізором. Раптом, пролунав телефонний дзвінок

Андрій Петрович повернувся із роботи. Вдома смачно пахло, він зголоднів. Не встиг сьогодні пообідати.

Усю обідню перерву він провів з Оксаною, новою секретаркою. Оксана лише місяць тому влаштувалась у його фірму. Молода, тоненька, як тростинка, з великими сірими очима. Вона одразу йому нагадала однокласницю, в яку він колись був закоханий. Давно було, з гаком тридцять років тому. І ось тут Оксана. Така ж молода та наївна.

Оксана щось наплутала в паперах і довелося використати свій обід, доки у всьому розібралися.

Оксана, швидше за все, спеціально все наплутала, щоб побути з начальником наодинці, пококетувати.

– Тамара, я прийшов. Їсти хочу.

– Все готово. Мий руки.

Вдома було чисто та затишно. Вони разом створювали цей затишок рік у рік. Жили по-різному, іноді копійки рахували, все пройшли разом. Тепер все добре, будинок повна чаша, син живе окремо. Невелика фірма, яка приносить добрий дохід.

Після вечері Андрій розташувався у своєму улюбленому кріслі перед телевізором. Новини він любив найбільше. Тамара сиділа в іншому кріслі та в’язала, до телевізора вона була байдужа. Що чоловік увімкне, те й дивиться. Так тихо та спокійно проводили вони вечори. А у вихідні їздили на рибалку, за грибами, до сина іноді.

Сумно не було. Завжди разом.

Увечері пролунав дзвінок від Оксани. Приховувати Андрію від дружини не було чого. Хоч як банально, але у Оксани зламався кран. Вона не знає, що робити, квартира орендована.

– Виклич господарів та сантехніка.

– Хазяїв немає у місті, а сантехнік лише завтра буде. Я ж усіх затоплю.

– Гаразд, я щось придумаю, кажи адресу.

Андрій Петрович, нарікаючи дружині на секретарку, зателефонував сантехніку Івану, який працював у їхній фірмі, а потім заїхав за ним і вони разом піднялися до Оксани.

Оксана відчинила двері і дуже здивувалася сантехніку.

– А це хто? Я думала…

– Що ти думала? Кран, де? – Запитав сантехнік.

Оксана думала, що Андрій Петрович приїде один. Вона накрила стіл, поставила свічки. Та й одягнена вона була у вечірню сукню з глибоким декольте. Який може бути кран? Дівчинка вирішила отримати собі багатого чоловіка. Старий – нічого, зате багатий.

– Андрію Петровичу, тут все добре. Жодних протікань, – сказав сантехнік.

– Дуже добре. Поїхали.

– Може, Андрію Петровичу, залишитеся. Я приготувала вечерю.

– Я тобі міг би Івана залишити, але він теж одружений і не погодиться. Краще дівчино пошукай собі молодшого, ми вже не такі молоді і безнадійно одружені. І більше так не роби.

Андрій Петрович та Іван пішли.

– Так! Ну й молодь пішла, – сказав Іван сівши в машину, – трохи тебе, Петровичу, не підставила.

– Добре, що я в сантехніці не розуміюся, – засміявся Андрій Петрович.

– Добре.

Андрій Петрович повернувся додому. За чаєм він розповів Тамарі. Вони завжди одне одному все розповідали. Разом посміялися.

А Андрій згадав про свого батька. Мама його вигнала за зраду, просто прийшла годину раніше з роботи. Іти він не хотів, просив вибачення. Але мама не вибачала. Пішов до коханки, але там довго не прожив. Сам пішов, бо тій потрібні були лише гроші. Якось він випросив у матері прощення. Прийшов неохайний, голодний, брудний. Простила заради дітей. Зате потім батько порошинки з матері здував. Все для сім’ї робив. Гріхи свої замальовував. А для Андрія це стало уроком. Тоді йому було 15 років, він усе вже розумів. Тоді для себе він твердо вирішив, що дружині зраджувати ніколи не буде.

Оксана звільнилася. Не того собі обрала, але в неї ще все попереду. Знайде собі ще одного.