Андрій відкрив шафу й уважно розглядав свої сорочки. Він дуже хвилювався, бо його наречена Валя вирішила взяти його на день народження бабусі. А там збереться вся рідня і треба буде з ними знайомитися. – Андрію, ти тільки не звертай уваги на те, що там відбуватиметься, – раптом підійшла до нього Валя. – Щоб ти не побачив, чи не почув – мовчи! Андрій здивовано дивився на Валентину

Андрій відкрив шафу й уважно дивився на свої сорочки. Він дуже хвилювався, за те, як його зустріне сімʼя Валентини.

Валя вирішила взяти його з собою на день народження бабусі.

У них весілля через місяць, тому вже можна його офіційно зі всіма познайомити.

День народження проходив у заміському будинку, де бабуся мешкала вже кілька років.

-Андрію, ти тільки не звертай увагу на те, що там відбуватиметься. Щоб ти не побачив, чи почув – мовчи!

Андрій здивовано дивився на наречену.

-А що ж там таке? Я ж перший раз до твоїх їду. А мама чого не поїхала?

-Ну їй там нічого робити. Ти не забувай, що бабуся була мачухою мого тата. У мене там із прямої рідні тільки молодший татовий брат та його діти.

-Ну так… Ти щось казала таке мені.

-От. Коли вони побралися у бабусі, було двоє дітей, а у діда – мій батько. Пів року йому було.

Потім дядько Вася з’явився. У бабусі з майна тільки будинок і залишився. Дім так собі, а от земля там – золота. Тож буде на що подивитись.

-Нагадай, а чому тільки будинок? Твій дід же ж був серйозною людиною.

-Оо, дід не тільки серйозний. Але й жартівник, – Валя засміялася. – Він колись був заслаб і наговорив бабусі, що не хоче, щоб діти через його спадок сварилися.

Продав він все своє майно і поділив, бо вважав за потрібне, – Валя засміялася. – Він же бабиних дітей усиновив. І між ними довелося б ділити все. А так він роздав усім все на власний розсуд. А бабусю в цей будинок перевіз. Нібито це її частка.

-Чому мені здається, що саме через будинок у вас у сім’ї не все добре?

-Все побачиш, – Валя сиділа задоволеною. – Підігравай мені.

Вони приїхали в дуже багате селища. Будиночок бабусі Валі відрізнявся від тих особняків, що там стояли. Валя взяла із заднього сидіння букет, а Андрій узяв подарунок.

Стіл був накритий у дворі. Погода була чудова і можна було спокійно розміститися на вулиці. Сім’я була великою.

Андрій це оцінив одразу і зрадів тому, що Валя наполягла на малій кількості гостей на весіллі.

-Бабусю, з днем ​​народження, – Валя зробила обличчі вдавану усмішку і пішла зі старенькою.

Андрій добре знав свою наречену. Ця посмішка була явно награна.
Сидячи за святковим столом, Андрій спостерігав щасливе сімейство. Стільки добрих слів на чиюсь адресу Андрій чув тільки на великих святкових заходах, куди ходив із батьком. Йому здавалося, що він потрапив в ідеальну родину.

Але перший етап святкування пройшов і гості почали розходитися по групах, обговорюючи свої особисті справи.

Валя взяла Андрія і повела в альтанку, на дальньому кінці саду. Там був таємний куточок. Між стіною альтанки та чагарниками дикого винограду. Саме там Валя і вмовила посидіти Андрія. В тиші…

Тільки тиша була якась не дуже тиха.

-Знову Валька приїхала. Тепер зі своїм коханцем, – по голосу це був чоловік тітки Валі.

Він розмовляв з братом своєї дружини, який був і братом батька Валі.

-Невже вона думає, що мати їй щось залишить? – чоловіки вважали, що їх ніхто не чує.

Валя з усмішкою дивилася на Андрія і знаком показувала, щоб не видавав себе.

-Це точно. То Толіка з Клавою старий усиновив. А Федька бабуся не всиновлювала. – По тону було схоже, що він усміхається. – Так що Валька нехай не розраховує частку від будинку отримати.
-Ми з матір’ю розмовляли. Вона сказала, що наступного тижня заповіт складатиме.

-А мені Клава казала, що вже склала, – чоловіки вже з недовірою обговорювали питання спадщини.

-Головне, щоб правильно склала.

Почулися ще голоси, й чоловіки припинили свою розмову і пішли.

Валя тільки посміхалася. Нові відвідувачі альтанки не змусили на себе довго чекати. А ще повіяло димом, від чого Валя скривилася.

-Набридло вже! – це була одна із двоюрідних сестер Валі. – Минулого тижня притягла бабці сумку продуктів, а вона невдоволена, що ковбасу не ту привезла.

-Як це минулого тижня? Я в середу приїжджала, і мені вона скаржилася, що ніхто до неї не приїжджає, а їй по продукти важко їздити. Тільки сусіди допомагають, хліба свіжого приносять, – обурювалася друга сестра. – Замовила мені такий список. Я собі навіть таке не купую, а вона хоче!

-Ну нічого, коли спадщину отримаємо, то всі свої витрати окупимо…

Поки вони там сиділи, хто тільки не підходив, побалакати в тиші. Пару разів там була сама бабуся. І скрізь були схожі слова, мовляв, «який ти в мене дбайливий, не залишаєш стареньку на самоті, а за це я тобі своє майно відпишу».

Довго ховатися вже не можна було, бо шукати б почали. Тому Валі та Андрію довелося вилізти зі свого «таємного місця». Андрій ледве стримував своє здивування. Він розумів, що Валя потім пояснить йому все, що відбувається.

-Бабуся, нам додому пора, – Валя взяла Андрія і підвела до бабусі. – Ти вибач, що на весілля не кличемо. Ми розпишемося і поїдемо у відпустку.

-Так. Я розумію. Тільки потім до мене приїжджайте частіше. Ти ж мені як рідна. Я ж Федька, батька твого, з дитинства виховувала, – бабуся говорила це з такою турботою та увагою, що якби не все, що Андрій почув раніше, він би в це може й повірив. – Він мені як син.

-Добре. Приїдемо, – Валя обійняла бабусю.

Коли вони трохи від’їхали від селища, то Валя нарешті розслабилася.

-Валю, а що це там відбувалося?

-Розумієш, бабуся всім окремо співає, що залишить будинок, чи комусь одному, чи сім’ї. Дітям співає, що на дітей рідних тільки будинок відпише.

Внукам окремо, що відпише тільки на їхніх батьків. Кожному своє. І всім каже, щоб іншим не говорили, що тільки на них буде будинок, щоб не сварилися.

Навіть мені цю пісню співає. А скільки вона несправжніх заповітів склала. Вже й не порахувати. Домовилася з нотаріусом, що він оформляє заповіт, у присутності того, на кого цей заповіт. Але по факту він не дійсний.

-А ти звідки знаєш?

-У мене однокласник працює помічником нотаріуса. Я сама бабусю до нього непомітно, якби, направила. Ось він і розказує мені, що бабуся вкотре його начальницю викликала у гості.

-І чим тебе це все радує?

-Так розумієш, вони всі перед нею вислужуються. Купують, що вона просить, пакети дорогих продуктів привозять. Усі її забаганки виконують. А насправді нічого у відповідь не отримають.

-А будинок? – Андрій здивувався.

-А будинок же ж мій! Це будинок батьків моєї рідної бабусі. Батько з дідом там домовились. Дід переконав бабусю, що це її власність і вона зможе розпоряджатися нею на свій розсуд після того, як його не стане. Пожартував так. Батько був не проти.

А я коли спадок оформила, то не стала розказувати про це всім. Мені подобається спостерігати за їхньою поведінкою. А що потім буде… – Валя це сказала з якимось передчуттям.
-Розумієш. Родина у мене дуже жадібна і заздрісна. Це я ще в дитинстві зрозуміла, коли батько бізнес став свій розвивати. Мені поки що будинок не потрібен.

Тим більше, його все одно доведеться перебудовувати. Так що наречений, збирай гроші на майбутнє будівництво, – Валя підморгнула Андрію.

Валя була права. Коли з’ясувалося, що багатої спадщини немає, вся рідня пересварилася.

Всі вони вдавали з себе, що вони дружня і дбайлива сім’я, тільки заради отримання цієї спадщини.

А її більше немає і приховувати своє справжнє обличчя не було сенсу…