Олег мовчки зайшов на кухню і сів за стіл. – Оленко, я хочу тобі зізнатися, – сказав він дружині. – Ну, що там у тебе? Кажи, – запитала вона перевертаючи котлети на сковорідці. – Я йду від тебе. До іншої жінки. Ми з нею любимо один одного. Олена вимкнула плиту, і сіла на стільчик. – Фух, дякую, що ти мені розповів! – раптом сказала вона. Олег не розумів, що відбувається

Олегу було нудно. Ну що це за життя?!

Сніданок, робота, обід, робота, дім, вечеря, телевізор, інтернет, спати…

З дружиною вони майже не розмовляли – нема про що…

Син теж особливо не спілкувався з батьком. Весь час з навушниками у телефоні.

З друзями він бачився рідко, тільки на великі ювілеї, десь у ресторані.

Дружина Олена була колись красива, легка, дзвінка…

А зараз може тільки буркнути щось про шкарпетки, які розкидані, або розказати, що сьогодні треба купити.

Відпочивати вони давно не їздили, то відпустка не співпадала, то грошей нема.

Колись їздили на південь, їли абрикоси з гілок і радісно спостерігали за синочком-малюком, як він будує пісочні замки на пляжі.

Життя ж минає безповоротно… Треба щось міняти. Он Микола з роботи, завів собі жінку на стороні, щасливий такий ходить. Ніби і в сім’ї він, і радість якась є…

-Ні, не зможу. Недобре це, – думав Олег. – Та й грошей де стільки взяти? Рибалкою захопитися, чи що? Весна на дворі, саме час… О, сьогодні ж 1 квітня. Треба пожартувати з Оленки, – нарешті вирішив він.

Олег мовчки зайшов на кухню, сів за стіл.

-Оленко… Я тут зізнатися тобі хотів, – звернувся він до дружини.

Олена смажила котлети, водночас дивлячись якийсь серіал на телефоні.

-Ну, що там у тебе? Кажи! Зарплату витратив, чи що? – запитала Олена перевертаючи котлети на сковорідці.

-Та ні, тут інше… Я йду від тебе. До іншої жінки. Ми з нею давно любимо один одного…

Олена повільно обернулася до Олега. Чоловік застиг.

Олена вимкнула плиту, і мовчки сіла на стільчик.

-Це правда, Олеже? І давно ти з нею? – тихо запитала вона.

-Ну, років зо два вже… Випадково познайомилися, і понеслося… Вирішив от тобі зізнаться.

-І що тепер, жити до неї підеш? Коли на розлучення подаси?

-У неї своя квартира, спадщина від бабусі. Там ми зустрічалися. Наша квартира тобі із сином залишиться, я тільки речі свої заберу. Що ж я, зовсім вже, що квартиру ділитиму?

-Фух, Олег, дякую, що ти розповів мені про це, – несподівано сказала Олена.

-Як це, дякую?! – здивувався Олег. – Олено, ти що, рада цьому?!

-Рада. Тепер все стане на свої місця. Розумієш, у мене також є чоловік. Ми з ним близько року разом, любимо один одного. З тобою у нас, як бачиш, шлюб не складається. Просто я переживала, як воно буде, коли ти дізнаєшся…

А тепер все чудово складається. Ми розлучаємося мирно, без жодних претензій, квартира мені, а ти йдеш до своєї пасії.

Олеже, дякую, сьогодні свято прямо мені влаштував! Піду своєму подзвоню, порадую. Він сюди до мене переїде, ну потім, коли ти з’їдеш. До речі, коли ти плануєш переїжджати?

Олена побігла у спальню, а Олег стояв, не розуміючи, що відбувається.

У дружини є інший, люблять один одного, житимуть тут… Ось це новина… Оце він пожартував… І що тепер робити?

-Олено, сьогодні 1 квітня, я пожартував, сподіваюся, ти теж? Нема в мене нікого! – сказав Олег, зайшовши в кімнату.

-Та які тут жарти. Все, як є сказала. Нічого, знайдеш собі жінку до душі. А жити можеш у батьків, у них велика квартира, місця всім вистачить. Так, значить завтра підемо на розлучення подавати. Андрійчику не терпиться вже переїхати до мене.

-Андрійчик?! Так його звуть?! Що ж у нього свого кута немає, може через квартиру він з тобою?

-Ти що, Андрій не такий, він любить мене, просто йому не пощастило в житті.

-Ну, зрозуміло з ним. Значить так. На розлучення я подам, але квартиру Андрійчику не віддам, живіть де хочете. У нас ще син, не забувай, квартира йому залишиться. Я в батьків поки що поживу. Ех, Олено, Олено… Як ти могла?..

Олег поїхав до батьків. Ті були в санаторії, ключі віддали йому, щоб доглядав квартиру. Добре, що нічого не доводилося пояснювати. Весь вечір Олег думав про Олену.

Вона перша підійшла з ним знайомитись на дискотеці. Сподобалася, почали зустрічатись. Далі все, як по маслу. Весілля, дитина, побут. З роками вони віддалилися один від одного. Як же так вийшло? В них же була любов…

Олег уявив Олену з іншим чоловіком. Йому стало ніяково. Його Оленку обійматиме якийсь там Андрійчик. Тьху. Де вона його знайшла. Олег зрозумів, що ревнує дружину. Йому стало прикро за себе, за неї. От було ж усе добре, і що тепер, сім’я розвалилася. З 1 квітня тебе, Олеже!

Наступного дня Олег не знаходив собі місця. У голові пропливали різні картини, в головних ролях Олена і Андрійчик. Ні, так не піде. Не отримає цей Андрійчик Оленку!

-Алло, Олено, привіт. Значить так, нікуди я не з’їду. Ти моя і крапка!

-Олеже, ти що, ревнуєш?

У трубці почулося хихотіння.

-Тобі смішно, так? Ти моя дружина. І нікому тебе я не віддам. А твій Андрійчик у мене ще потанцює!

-Олеже… Та немає ніякого Андрійчика… Пожартувала я. Вірніше, я спочатку злякалася, що в тебе і справді кохання на стороні, а потім вирішила отак тобі «віддячити». У мене теж міг би бути чоловік, на мене багато хто заглядається, але я не дозволяю собі такого.

Хоч ти і черствий став, неуважний, та я тебе все одно люблю!

-Правда, Оленочко? Ну ти й артистка… А я ж і справді повірив!

-Ти забув, що в юності я в театральний гурток ходила? До речі, в кіно щось так хочеться сходити…

-Та хоч куди завгодно! Оленочко моя, я виправлюся, і шкарпетки розкидати не буду, і в кіно будемо ходити, і квіти купувати, тільки не йди! Я зрозумів, що не зможу без тебе! Які ж ми були нерозумні з тобою, стільки років втратили!

З цього дня, 1 квітня, вважалося другим днем народження їхньої родини.

А Олег більше так не жартував, від гріха подалі…