Андрій з Оленою вечеряли на кухні. Чоловік захотів відкрити маринованих огірків до вечері. Він вийшов на балкон і дістав банку. Раптом, Андрій побачив якийсь пакет, він зазирнув у нього і застиг. Чоловік мовчки пішов до шафи і почав збирати речі Олени. – Андрій, що ти робиш? – здивувалася Олена. Андрій мовчав і продовжував викидати речі. Олена не розуміла, що відбувається

– Андрій, де ти взяв такий некрасивий плед? Викинь вже його! Знаєш, я чула, що час від часу потрібно позбавлятися мотлоху, щоб очистити будинок і голову заодно. Почнемо з нього? – Запропонувала Олена своєму хлопцеві.

Вони з’їхалися буквально кілька тижнів тому. Майже кожен день вона влаштовувала міні скандали з різних приводів. Намагалася грати у господиню.

Андрія це трохи дратувало, але йому здавалося, що незабаром вона вгамується. Адже раніше була нормальною. Вони зустрічалися вже півроку.

Олена минулого року закінчила інститут. Зараз працювала в одній будівельній компанії. Сиділа в кабінеті, поралася з папірцями, напрацьовувала досвід. Платили поки що трохи, але що робити? Треба ж із чогось починати!

Була у Олени пристрасть до всього нового. Їй подобалося купувати різні речі. Коли вона переїжджала до Андрія, він навіть здивувався, як багато у неї всього. Щоправда, половину барахла він пропонував залишити на її старій орендованій квартирі, але вона відмовилася. Мовляв, усе це дуже потрібне.

Вже вдруге вона чіплялася до цього нещасного пледу. Вперше начебто акуратно натякнула, але цього разу вже явно перегинала палицю.

Раніше плед зберігався в валізці на антресолі в спальні, але довелося звільняти місце для речей Олени, тому Андрій його дістав і вирішив тепер застеляти ним ліжко. Вона обурилася, але не дуже. Потерпіла якийсь час, але потім зрозуміла, що надто сильно він її дратує.

Насправді плед виглядав зовсім непогано. Він був в’язаний вручну. Смужки різних кольорів з однаковим візерунком зшили між собою. Така собі хаотична гармонія барв. Жоден відтінок не повторювався двічі.

Олені здавалося, що це цілковитий несмак, тому вона так і обурювалася, а Андрій поки не готовий був поставити її на місце, адже цей плед йому був дуже дорогий як пам’ять.

Молоді люди хоч і зустрічалися досить довго, але зблизитися встигли більше фізично, ніж духовно. Були моменти, які їх об’єднували. І спільні захоплення були, але от задушевні розмови траплялися нечасто.

Андрій був досить закритою людиною. Ні, Олена бачила, що він добрий, дбайливий і ніжний, але все одно не знала, що діється в його голові. Деколи намагалася в неї проникнути, але він старанно не пускав. Наче ховав там щось від усіх.

Олена для Андрія теж була якоюсь загадкою. Мила і лагідна дівчина. Майже завжди у гарному настрої. Стільки в ній було енергії, що часом могли позаздрити ті, хто її знав. Ось тільки часом йому здавалося, що вона надто вітряна чи ненадійна.

Не встиг він ще розкусити цей горішок. Думав, що треба трохи більше часу, щоб дізнатися людину якнайкраще, тому й запропонував їй переїхати до неї.

Андрій жив у двокімнатній квартирі. Обстановка там була не найсвіжіша, ремонт начебто і був потрібний, але й почекати ще міг кілька років або трохи довше.

Олена була в його квартирі і не раз. Іноді залишалася ночувати. Їй подобалося в нього, тому вона погодилася з’їхатися без довгих роздумів. Була впевнена, що під її чуйним керівництвом його житло стане ще затишнішим для них обох, тільки ось Андрій чинив опір, ніби відсував її на другий план. Доводилося діяти рішучіше.

– Олено, ми не викидатимемо його. Я скажу один раз і більше не повторюватиму. Це мій плед. Він мені подобається. Він залишиться.

– Чим він може подобатися? Купив його на якійсь барахолці чи що? Зараз вже такі ніхто не тримає вдома. Йому місце на смітнику, ніяк інакше! – Наполягала вона.

– Олено, ще раз повторюю. Забудь про цей плед. Я з ним не розлучуся. Не хочеш заправляти ним ліжко? Гаразд, я заберу його в інше місце.

Він стягнув з ліжка свій плед, акуратно його склав і відніс до коридору, поклав на верхню полицю, де раніше лежали його теплі светри.

У коридорі стояла велика шафа купе. Її дверцята майже завжди були відчинені, бо їх забували зачиняти. Щоразу, проходячи повз ту поличку, де лежав плед, Олена його бачила і подумки сварилася. Як же він її почав дратувати з часом. Вона просто не могла заспокоїтись.

Чи це тому, що Андрій відмовився її підтримати? Вона сама не могла зрозуміти свої справжні мотиви.

Минуло кілька тижнів. Наближалася зима. Олена вирішила розібрати свої зимові речі, які весь цей час ще були акуратно запаковані в кілька пакетів і зберігалися в дальньому кутку кімнати. Їй не не було коли ними зайнятися.

Вона почала розкладати речі по поличках, але виявилося, що їх так багато, що місця не вистачало. Тоді вона й згадала, що є ще одна велика полиця, яку майже повністю займає той в’язаний плед.

Олена витягла його, склала в один із пакетів від своїх речей і виставила на лоджію. На поличці якраз вистачило місця для теплих кофт, що залишилися. Вона пішла готувати вечерю і зовсім забула про все це.

Андрій повернувся з роботи в гарному настрої. Вони разом повечеряли, помили посуд, а потім він вийшов на лоджію, щоб подихати повітрям. Він, як завжди, висунувся у вікно, розглядаючи вулицю. Вигляд був дуже гарний і ніколи не набридав. Повертаючись до кімнати, він випадково зачепив ногою той пакет, він упав а бік і з нього визирнув шматочок пледу.

Андрій забрав пакет з балкона, дістав з нього плед, а потім одним рухом руки скинув усі речі Оленим з тієї полички і дбайливо поклав його назад. Він так розлютився на неї.

Олена не одразу зрозуміла, в чому річ. Вона вийшла з туалету та побачила гору своїх речей на підлозі біля шафи. Підняла очі нагору і подивилася на поличку. Там знову лежав той плед.

– Андрій, ти серйозно? – голосно запитала вона дорогою до вітальні. – Тобі ця ганчірка дорожча за мене?

По його погляду вона вже зрозуміла, що щось зробила неправильно, але відступати не збиралася.

– Олено, невже не можна мене почути. Я попросив його не чіпати, отже, він для мене важливий!

– Чим важливий? Може, це подарунок твоєї колишньої подружки?

– А інші варіанти не можеш вигадати? Спробуй хоч іноді мислити логічно? – уже спокійніше попросив він.

– Яка тут логіка? Ти викинув мої речі заради якоїсь ганчірки!

– Олено, це не просто ганчірка. Це гарний в’язаний плед ручної роботи! Чим він тобі так неподобається?

– Він негарний і нестильний! Його треба викинути, і я вже тобі про це говорила! – вже майже кричала дівчина.

Андрій стиснув губи. Йому було неприємно це слухати. Він не любив говорити про своє минуле чи про свою сім’ю, але розумів, що якщо зараз промовчить, то нічим добрим це не закінчиться.

– Олено, цей плед мені зв’язала мама, коли я ще навчався у одинадцятому класі. Вона поралася з ним більше місяця, а коли закінчила, принесла його мені і сказала, що в’язала його з усім своїм материнським коханням, що він мене захищатиме і оберігатиме від усього. Я розумів, що це звучало безглуздо, але вона говорила це з такою ніжністю, що я перейнявся. І навіть згодом став вважати його красивим. Моєї матері немає вже більше трьох років. Я її дуже любив. Цей плед – найдорожчий спогад про неї. І повір, якщо мені доведеться вибирати – він чи ти, то я виберу його!

Олена слухала його, не моргаючи, але коли він закінчив вона сіла на диван, закрила руками обличчя і розплакалася. Для Олени це було так несподівано.

– Ну ти чого? Заспокойся! – спокійно сказав він і торкнувся її плеча. – Олено, ну не плач!

– Не можу! Мені тепер так соромно! Вибач. Потрібно було одразу сказати! Я стільки злилася через цей плед. Звідки я могла знати!? Думала, у тебе просто любов до бабусиних речей зашкалює.

– Олено, я просто не люблю про все це говорити.

– Тому що тобі досі тяжко? Андрію, але про це можна і треба говорити. Адже я нічого не знаю толком про тебе і твою родину. Ти начебто закрита книга!

– Все, що треба знати про мене, ти знаєш. А моя сім’я вже вся на цвинтарі, веселих історій у мене немає.

– На твою думку, я можу тільки веселі історії слухати?

– Я не це хотів сказати. А ось, просто я не люблю всі ці розмови. Я досі не можу звикнути, що мами більше немає. Іноді здається, що мені все це наснилося. Що вранці я прокинуся від запаху сирників, а вона стоятиме на кухні у своєму фартушку. Просто лиши, будь ласка, плед у спокої. Гаразд?

– Добре, – тільки й сказала Олена.

Того вечора вони просто лягли спати. Розмов вистачило обом. Для її речей знайшлося інше місце в шафі, а плед залишився ночувати на тій самій поличці.

Вранці вони пішли на роботу. Зазвичай Олена поверталася на годину раніше за Андрія, встигала приготувати щось на вечерю або хоча б забігти в магазин. Він завідував виключно сніданками, адже Олена любила поспати довше.

Повернувшись із роботи, Андрій виявив, що пледом знову застелено їхнє ліжко. Щоправда, виглядати він став трохи інакше.

– Що ти з ним зробила? – поцікавився він із посмішкою.

– Нічого особливого, просто відпарила гарненько. Так набагато краще, правда?

– Правда! – погодився Андрій, поцілував її в щічку і обняв міцніше.