Степан з Інною вирішили зібрати сім’ї своїх дітей. У них було дві доньки. Обидві вони з чоловіками і в обох по дві дитини. Ніби, все у них добре. Навіть по квартирі трикімнатній є. Чоловіки добре заробляють, та й жінки також. Живуть, не бідують! І ось батьки оголосили про свої плани. Надумали вони свою квартиру продати і переїхати до моря жити! Сестри раптом замовкли… Чоловіки теж. – А навіщо вам це? – раптом запитала донька. Степан застиг від здивування

Степан з Інною раптом вирішили зібрати сім’ї своїх дітей.

У них було дві доньки. Обидві вони з чоловіками і в обох по дві дитини – пʼяти, дванадцяти, восьми і чотирнадцяти років.

Ніби, все у них добре. Навіть по квартирі трикімнатній є. Чоловіки добре заробляють, та й жінки також. Живуть, не бідують, їздять не відпочинок…

І ось батьки оголосили про свої плани. Надумали вони свою квартиру продати і переїхати до моря, у вже наявний там будиночок.

Вирішили батьки на старості років пожити для себе. На літо онуків можуть забирати, а в інший час подорожувати.

Бо поки діти росли, поки вони їм допомагали, ні де не були, не бачили нічого. А у світі стільки цікавого! Планів багато, бажань ще більше. Покупця на квартиру знайшли вже.

Онуки зраділи, вони й раніше їздили до того будиночка біля моря, але тільки з батьками, та й то на недовго. А тут можуть усе літо у бабусі з дідом жити.

Сестри мовчали, чоловіки їх теж.

-Ну, що скажете? – запитав батько.

-А навіщо вам це? – раптом запитала донька.

-Що це? – Степан застиг від здивування.

-Подорожувати.

-Ми так хочемо, адже ви їздите відпочивати скрізь, до Туреччини, на Кіпр, ну і…

-Так у вас і закордонного паспорта немає. Навіщо вам це?

-А нам і не треба. Ми по Україні подорожуватимемо.

-Навіщо? Ви вже старі. Краще нам допомогли б.

-Допомагати не старі, а мандрувати старі, – розізлився батько.

-Ну, не так висловилися. Просто вихопилось…

-Просто? – сказав батько. – Ми вам і так допомогли кожній сім’ї, освіту вам оплатили, з квартирами допомогли на перші внески. Може маємо ми право для себе пожити?!

-Звичайно, маєте. Але це просто нісенітниця стільки грошей спустити на себе!

-Гроші наші!

-Але ж могли б і нам щось дати…

-Ви працюєте, ось і працюйте. Наші гроші не рахуйте. А ми вирішили.

-А навіщо квартиру продавати? Нехай вона стоїть.

-Ми в ній жити не будемо, ми їдемо.

-Нам би потім лишилася.

-У нас покупець уже є. Чи хтось хоче купити з вас?

-Звідки у нас гроші?

-Все! Ми просто вам сказали, що їдемо. Чекаємо в гості. Куди їхати ви знаєте. Телефонуйте, пишіть. Нині є інтернет. Завжди будемо на зв’язку із будь-якого куточка.

Батьки продали квартиру і поїхали. Живуть у будиночку біля моря. Дуже багато мандрують. А що ще треба пенсіонерам, у яких нарешті збулася їхня мрія.

Їхні доньки досі дивуються, навіщо на старості років продати квартиру і просто пустити гроші на вітер. Могли б і їм залишити, а вони подорожують.

-Ну що, гроші ще не скінчилися? – щоразу питають вони при зустрічі батьків.

-Нам вистачить. У вас не просимо.

Це їхні гроші, і це була їхня квартира – мають право витрачати, як захочуть…

Кожен свою вигоду шукає, і має свою думку…