Віра з невісткою готувала вечерю на кухні. – А скільки тобі було, коли батьків не стало? – зважилася запитати Віра. – Тринадцять, – відповіла Оля. Від цих питань Оля розплакалася, і побігла у ванну. Раптом, телефон Олі почав безупинно дзвонити. Віра покликала Олю, але вона не чула. – Можливо, по роботі, – подумала жінка, і підняла слухавку. – Олю, доню, ти? – почувся жіночий голос. Віра застигла. – Це не можливо. Мами Олі давно не стало, – тільки й подумала жінка

Йшов сильний дощ, лило так, що за вікнами важко було щось розгледіти. Через потоки води по склу Віра все ж таки побачила таксі, що під’їжджало до будинку. З салону вийшов Максим і подав руку щупленькій дівчині.

– О, Максим все ж таки привіз додому свою Олю, зараз і познайомимося, – сказала вона чоловікові.

Двері відчинилися, першою увійшла Оля – тендітна, сором’язлива дівчина.

– Мамо, тату, привіт, це Оля, ми в мою кімнату – сушитися, – сказав Максим, і пара зникла за дверима кімнати сина.

Через якийсь час Максим вийшов і сказав матері:

– Дай якийсь свій халат, ми поки таксі чекали, промокли до нитки, Олі переодягтися нема в що.

– Максиме, але сам розумієш, у мене халати на три розміри більші!

– Ну, головне, щоб не менші, – усміхнувся син.

– На вечерю хоч до нас вийдете? – запитала Віра.

– Оля соромиться, там поїмо! – відповів Максим і пішов у кімнату.

Ну, що це за дівчина така? Речі їй свої дай, з кімнати вона не вийде! Цікава Катруся (молодша дочка) постійно намагалася пробратися до Максима в кімнату під приводом, що щось там забула, але Максим весь час її випроваджував. Надвечір син зайшов на кухню за тарілками – віднести вечерю до кімнати.

– Максиме, це все ж таки непристойно з її боку – прийшла в гості, виходити не хоче, тільки раз у туалет прошмигнула і все, – пояснювала Віра.

– Мамо, ну ж ти розумієш, що вона тут вперше, переживає! Нічого, якийсь час обживеться, звикне, потім навіть тобі допомагатиме, вона дуже акуратна, – раптом сказав Максим.

– Максиме, я не зрозуміла, вона що у нас жити збирається? За яким правом? А ти спитав нас? – посипала питаннями Віра.

– Ну мамо, вона тільки коледж закінчила, з гуртожитка з’їхала, подітися їй особливо нікуди. Ми незабаром заяву подамо, потім винаймемо квартиру, а потім я грошей підкоплю та іпотеку візьмемо. Оля теж працює, – поділився своїми планами син.

– Та ти ж з нею два місяці зустрічаєшся і вперше її привів до нас! Синку, яке одруження? А що кажуть її батьки? Чому вона до них не йде після гуртожитку? – здивувалася мама.

Максим зробив паузу, потім якось весь похмурнів і відповів:

– Мамо, вона не має батьків. Їх давно не стало. Ось тільки не питай у неї нічого, з цього приводу, вона і так переживає досі. Я в неї питаю, хочу подробиці дізнатися, а вона лише плаче.

Віра знизала плечима, а Максим підхопив тарілки і пішов у кімнату.

– Ні, Юра, ти чув, що наш син надумав? – сказала Віра чоловікові. – Оля у нас буде жити! Ось нам сюрприз!

– Ну якщо у неї нікого нема, то мала б квартиру від держави отримати, теж непогано, – відповів Юра.

– Та ні, Максим хоче іпотеку взяти, – відповіла Віра. – Дивна вона якась!

– А мені вона подобається, – сказала Катя. – Вона мені казала “заходь”, а Максим не дозволяв.

Наступного дня Максим перевіз речі Олі, поки та була на роботі. Поступово Оля стала виходити з кімнати та спілкуватися з батьками та з Катею. Видно було, що вона дуже соромиться, але намагається звикнути. Оля була справді дуже акуратною – ніколи крихти за собою не залишить, сама просить дати їй якусь роботу вдома, щоб не почуватися чужою. Так, поступово, вона стала своєю, і навіть порозумілася з Вірою. А ось Віра весь час думала – ну як би коректніше у Олі запитати про її минуле?! І все ж таки зважилася.

– Скажи, люба, а скільки було тобі років, коли батьків не стало? – чистивши картоплю, запитала Віра.

– Тринадцять років, – опустивши очі відповіла Оля.

– Ти в дитбyдинкy виховувалась?

– Ні, мене взяла тітка до себе – троюрідна сестра мами, але в неї мені було дуже не добре, тому я після школи одразу вирушила до коледжу та жила у гуртожитку.

Все, питати більше ні про що не треба, бо від цих питань у Олі потекли сльози. Вона гарна дівчина, господарська та на Катю позитивно впливає. Можливо потім сама все докладно розповість, коли вважатиме за потрібне. Так минуло три місяці і залишався ще місяць до весілля. У вихідний день, коли чоловіки поїхали на риболовлю, а жінки залишилися вдома, Оля пішла митись. Її телефон безупинно дзвонив, Олі гукали у ванну, але вона нічого не зрозуміла.

– Мамо, це якийсь «МІТ» дзвонить, – сказала Катя, дивлячись у телефон. – Може щось термінове по роботі?

– Нічого, передзвонять, не чіпай, – сказала їй мама, але цікава Катя все ж таки відповіла. – Алло!

– Олю, доню, ти? – почувся хрипкий жіночий голос. – Ти що, заміж виходиш?

Катя застигла і простягла мамі телефон – мовляв, відповідай.

– Алло хто це? Ти Оля? Чи хто? – Почула Віра.

– Це не Оля, вона у ванній. Що їй передати? – відповіла вона.

– Алло? Передайте – мама дзвонила! Вона, негідниця така, зовсім забула нас, заміж збирається, а нас з батьком не запросила! Та й хоч би копійкою поділилася, сама вже працює! А ти хто така?

– Я Олі передам, щоб вона вам передзвонила. До побачення! – відповіла Віра, і поклала слухавку.

Через 10 хвилин Оля, яка нічого не підозрювала, вийшла з ванни.

– Оля, пробач, – сказала Катя. – Тобі тут нескінченно дзвонили якийсь «МІТ», я слухавку взяла.

Оля застигла на місці, дивлячись на Віру. Та мовчки, без емоцій чекала пояснень.

– А хто це «МІТ»? – порушила тишу Катя.

– Мама і тато, – відповіла Оля. – Віра Миколаївно, вибачте мені, будь ласка, я вам зараз все поясню.

Переживаючи, Оля розповіла, що з мамою і батьком все добре, але вони гуляють день і ніч. Спочатку їхні застілля з друзями були помірними – як у звичайних сім’ях, доки тато не втратив гарну роботу, з того часу все і почалося. Були перевірки, на якийсь час батьки брали себе в руки і дотягли Олю до коледжу.

– Розумієте, мені за них соромно і за себе також! Я вважала за краще приховати їх і від вас, і від Максима, ви можете подумати – з поганої сім’ї! Але що робити, якщо я Максима люблю! Мої батьки нічого не знали про весілля, але, мабуть, моя подружка їм проговорилася, якій я сказала по секрету.

– Ну десь ти маєш рацію, дізнайся я відразу правду, у мене, напевно, про тебе склалося інше враження. Але я тебе вже знаю, тож жодних проблем! Поживіть у нас, поки не візьмете іпотеку, а Максиму треба все розповісти.

Максим поставився до новини з розумінням. Після весілля вони навіть з’їздили в село до батьків Олі, щоб якось поспілкуватися, але це було неприємне знайомство, про яке їм згадувати не хочеться. А молоді все ж таки взяли іпотеку, планують дитину, все у них добре!