Сергій зайшов у кімнату і покликав Марину на кухню. – Нам треба серйозно поговорити! – сказав він. Марина прийшла, сіла на диванчик, і з усмішкою глянула на чоловіка. – Ти мене, прямо, як на побачення запрошуєш! – сказала вона. – Марино, я буду говорити прямо! – Сергій сів навпроти неї. – Я зустрів жінку, яку покохав. Я йду до неї. Квартира залишиться тобі. Та й машину я залишу… Марина застигла від здивування. Вона просто не знаходила слів

Марина сиділа на кухні, дивилася у вікно і тихо плакала. Як так вийшло? Чому бумеранг такий? Вона не знала…

Та й взагалі, вона завжди говорила про те, що бумеранг обов’язково наздожене всіх, хто перейшов їй дорогу, а тепер цей бумеранг повернувся до неї…

Вона була вдома сама. Чоловік, як завжди, затримувався на роботі.

Хоча що це вона? Можливо, він справді там затримувався.

Останнім часом, після того, як вона попросила розлучення, він став просто ідеальним. Ну, такою, якою стає людина, коли намагається налагодити стосунки.

Його та її батьки були щасливі. Мати Марини казала:

-Донечко, ну що ти вигадуєш? Подивися, як Сергій змінився! Чоловікам просто потрібен час, щоб зрозуміти, як для них дорога сім’я.

Сім’я? Та яка сім’я? Цієї сімʼї немає вже років п’ять. Не жили, а заважали один одному. Все так заплутано. Так неправильно, що Марина просто не розуміла, як знайти вирішення.

Думки помчали туди, в минуле, коли все тільки починалося.

Близнюкам виповнилося по 4 роки, і Марина задумалася, щоб вийти на роботу. Критично оглянула себе у дзеркало. Мда, вигляд так собі.

Вона давно вже на терези не ставала, щоб не засмучуватись, брови зарості, як темний ліс. Ну а що?

Але ж чоловік повинен, просто зобов’язаний приймати її такою, якою вона є. Бо вона дружина, бо вона мати!

Марина, яка взялася за щипчики для брів, відклала їх і вирішила поспати.

Чоловік повів близнюків на прогулянку. Вони її теж кликали, але Марина зробила сумні очі:

-Ні, вже. Ідіть без мене. Мені вашого товариства і вдома вистачає.

Чоловік якось слабко спробував сказати, що прогулянки всією сім’єю дуже важливі, але Марина швидко його зупинила:

-Дорогий, я не розумію, тобі що, з твоїми ж дітьми важко? Думаєш не впоратися? А як же я?

Сергій якось дивно глянув на неї і мовчки вийшов.

Взагалі останнім часом вони якось мало спілкувалися. Ну, переважно, по справах. А що ще? Все ж таки прожили 10 років. Все вже переговорено, все вже звичне. Марина вважала, що сім’я у неї ідеальна. Вони з Сергієм люблять один одного. Одружилися, заробили на хорошу квартиру, ну батьки теж допомогли, не без цього. Згодом заплановано народили. Все так, як треба. Вона знала, що подруги, яких вона, до речі, давненько не бачила, заздрять їй. Завжди казали:

-Твій Сергій такий дбайливий. Все для сім’ї.

А вона їм відповідала:

-Тому він і мій!

Все зникло приблизно через пів року. Марина нічого не помічала.

Та й що треба було помічати? Близькість у них після пологів стала рідкісною.

Причому ініціатором цього була, звичайно, Марина.

Говорила, що вона дуже втомлюється із домашніми справами.

Працював Сергій завжди багато. Отже, його затримки теж не були чимось незвичайним.

Тому коли Сергій покликав її на кухню поговорити, Марина подумала, що він вирішив купити щось велике в будинок, і кличе її порадитися.

Вона прийшла, сіла на диван, з усмішкою глянула на Сергія.

-Ти мене, прямо, як на побачення запрошуєш! – сказала вона.

Він глянув на неї, нічого не відповів, потім сів навпроти.

-Марино, я не ходитиму колами. Ми люди дорослі, тож говорити буду прямо. Я зустрів жінку, яку покохав. Покохав так, що жити без неї не можу. Хочу піти. Звичайно, я вам допомагатиму, квартира теж залишиться тобі. Та й машину я залишу, щоб ти хлопчаків могла возити, куди треба.

Марина застигла від здивування. Вона просто не знаходила слів. Як це? Просто покохав іншу!

-Ні. Це неможливо. Яке ще кохання? У тебе ж сім’я! – нарешті сказала вона.

-Марино, так буває. Ну, зізнайся собі, нарешті, що у нас давно не такі райдужні стосунки…

-Хто вона?

-Яка різниця?

-Яка різниця? Я тобі покажу! Я тобі влаштую! Ти назавжди запам’ятаєш, що сім’я це святе!

І вона влаштувала. Спочатку вона знайшла цю жінку і прямо на роботі, при її колегах сказала про неї таке, що зараз самій було соромно.

Потім почала писати їй повідомлення. Щоразу, коли Сергій просив її зупинитися, вона відповідала:

-Як тільки залишиш її, то, можливо, я й заспокоюся. А взагалі, ти права такого не маєш, вказувати мені, як поводитися! Правда на моїй стороні!

Вона підключила синів. Розповідаючи їм, що тато хоче їх залишити, бо не любить. Про те, що він і нова тітка народять собі інших дітей, а про них і не згадає.

Її мати бралася за голову.

-Марино, що ти робиш? Хлопчики навіть плачуть вже і тата кличуть.

-Нічого, поплачуть і перестануть. Натомість цей зрозуміє.

І вона досягла свого. Сергій залишився у сім’ї. Щоправда, дуже змінився. Він мало посміхався. Робив усе, що від нього вимагалося мовчки. А вночі відвертався до стіни…

Вона витримала три роки. А потім зрозуміла, що так не може жити, не хоче. Марина знала, що та жінка виїхала з їхнього міста. Зараз вона справді про це шкодувала. А всьому виною Петро…

Вони познайомилися майже рік тому, і Марина раптом закохалася. Ніколи не було з нею такого, навіть коли вони з Сергієм тільки побралися.
Петро був ідеальний у всьому. Гарний, мужній. Він був уважним, дбайливим, романтичним. Вона так скучила за чоловічою увагою.

Вони були не просто коханцями, вони були половинками єдиного цілого. Петро пропонував поговорити із чоловіком Марини.

-Ну, чого ти переживаєш? Ми ж не сваритися будемо. Я просто поясню, що ми не можемо одне без одного. Тим більше, як я розумію, у вас давно сім’ї немає.

-Ні, Петре, я сама …

Не могла ж вона розповісти, як правдами та неправдами утримала чоловіка в сім’ї, зробивши всіх нещасними, і навіть себе…

Вона наважилася, і поговорила із Сергієм. А він усміхнувся. Неприємно так усміхнувся, що в неї навіть мурашки по спині пішли.

-Щастя, значить, тобі захотілося? А ні, Марино, ніякого щастя тобі не буде! Що за нісенітниці? У тебе сім’я, і ​​це найголовніше! Я сьогодні ж подзвоню батькам твоїм і моїм, щоб тобі все сказали. Та й хлопчикам поясню, що їхня мати… Як би це м’якше висловитися? Жінка без моральних принципів!

-Сергію, ти що? Що ти таке кажеш? Ти ж давно не любиш мене…

-Ось тут ти вірно підмітила – давно!

Він дотримав свого слова. І тепер Марина сповна відчула, що відчував він тоді.

Через два місяці вона сказала Петрові, що не може бути з ним. Пояснювати нічого не стала. Видалила його номер і уникала зустрічей. Сергія ніби підмінили. Він запрошував додому друзів, при них завжди міцно обіймав Марину, цілував і голосно говорив:

-У нас із дружиною другий медовий місяць.

Їй було неприємно від усієї цієї ситуації…

Ось і двері гримнули. Повернувся Сергій. Вона не встигла піти спати. На кухні увімкнулося світло.

-Знову тут сама в темряві?

-А ти проти?

-Мені все одно…

-От і добре. Може хочеш ігристого?

Він раптом махнув рукою:

-А давай!

Через годину після того, як він сів перед нею, Сергій заговорив:

-Знаєш, Марино… Як би зараз у нас не було, але ж колись і добре було.

Вона кивнула. Не розуміючи, куди Сергій хилить.

-Я думав сьогодні, даремно ми так… Виходить, зіпсували один одному все життя, а кому від цього легше? Загалом, вирішив я… Їду.

Марина не вірила своїм вухам.

-Ти зараз серйозно? До неї?

-До неї… Не знаю, прийме, чи ні, але спробую…

Марина обняла його.

-Якщо любила по-справжньому, то прийме і вибачить…

Вони розлучилися тихо, і так само тихо розписалися через кілька місяців зі своїми половинками.

У Сергія й Марини народилися дівчатка, а ще вони часто зідзвонювалися і ділилися сімейними радощами.

Мабуть, останнім часом бумеранг змінив напрям свого польоту…