Ганна зайшла на кухню, поставила чайник і дістала тортик. – Романе, ходи-но сюди! – гукнула вона свого нареченого. – Будемо список гостей на весілля складати. Вони сіли за стіл, як раптом Ганна спохмурніла. – Ось тобі й маєш, Романе! Все життя знала, що це колись станеться! – сумно сказала дівчина. – Думай тепер якого з батьків на весілля запрошувати! – Ого, і справді! Оце так теща нам задачку підкинула! – посміхнувся Роман. Ганна не знала, що й робити. У неї ж було троє батьків

Видався дуже хороший день – Ганна з Романом сходили в ЗАГС і подали заяву.

Дата вдала, на сьоме число, прямо, як Ганна й хотіла. Скільки думок, скільки попереду радісних турбот…

…Ганна зайшла на кухню, поставила чайник і дістала тортик.

-Романе, ходи сюди! – гукнула вона свого нареченого. – Будемо список гостей на весілля складати.

Вони сіли за стіл, як раптом Ганна спохмурніла.

-Ось тобі й маєш, Романе! Все життя знала, що це колись станеться! – сумно сказала дівчина. – Думай тепер якого з батьків на весілля запрошувати!

-Ого, і справді! Оце теща нам завдання підкинула! – посміхнувся Роман. – Давай думати.

…Ганна не знала, що й робити. У неї ж було троє батьків!

Точніше третього маминого чоловіка вона називає дядьком Олегом, але все одно – він добра людина і мама його дуже любить.

Якщо їй зателефонувати і порадитись, вона, звичайно ж, скаже, щоб запрошували тільки дядька Олега, а інших вона й бачити не хоче. Ну хто для Ганни дядько Олег, якщо є справжні батьки?

Двадцять чотири роки тому мама вийшла заміж за Євгена – це справжній біологічний батько Ганни.

Високий, гарний чоловік, дочка вся в нього, навіть ямочки на щічках такі самі.

Дочка рідко бачила свого батька – він усе на заробітках, але, натомість, коли тато приїжджав, було справжнє свято – купа подарунків і смаколиків, тато садив Ганнусю на свої плечі і вирушав з донькою в парк, а взимку – у торговий центр. Це було так весело!

Але Ганна памʼятала й інше. Коли їй було шість років, мама плакала на кухні, а тато сидів похмурий і з досадою говорив:

-Я це відчував! Мені серце підказувало! Хто він? Я йому влаштую!

Але мама тільки мовчала і плакала, а потім вона покликала Ганнусю:

-Доню, тату треба поїхати…

-Куди? – з розпачем запитала Ганна. – Тато ж тільки з заробітків сьогодні приїхав!

Для маленької дівчинки це було дуже сумно і незрозуміло. Вона щиро не розуміла – що могло такого статися, щоб тато тільки зайшов і одразу пішов.

-Іди до мене на ручки, – покликав батько і почав їй тихо говорити на вушко. – Я поки що житиму у дядька Славка з тіткою Оленою, пам’ятаєш їх? Коли ти захочеш кудись у парк, чи поїсти морозива – дзвони нам, я обов’язково тебе заберу.

Тато пішов, а через деякий час з’явився дядько Іван – Ганна його раніше бачила, він іноді заходив до мами по роботі, вони були колегами.

Ганна не одразу зрозуміла, що він буде її другим татом: ну приходить і приходить, подумаєш? Він добрий, дуже добрий і завжди в нього знайдеться хвилинка, щоб погратись з нею. Вже потім вона дізналася – поки тато був на заробітках, мама загуляла з Іваном, їй не вистачало чоловіка поряд. Тим більше, Іван такий м’який і дбайливий, а це багато чого вартує для жінки, яка по пів року не бачить чоловіка.

Якось тато зайшов за Ганною, коли Іван був удома. Іван хоч і міцний чоловік, але тато здоровіший за нього і на голову вищий. Поки Ганна збиралася з татом на прогулянку, чоловіки у коридорі з’ясовували стосунки.

-Ну ось що, мужик, – казав тато. – Я, звичайно, сам винен, як будь-який заробітчанин – дружину безхазяйну залишав, але робота в мене така.

Сваритися я з тобою не буду, не переживай, тільки давай домовимося – ти мені більше не потрапляй на очі і в коридорі не маяч, якщо я дочку забираю, гаразд?

Ну як така добра людина, як Іван, може когось образити? Він надто м’який для цього.

Євген забирав доньку між поїздками на прогулянки, але вони були такими рідкісними, що Ганна почала більше тягтися до тата Івана – вона сама захотіла його так назвати. Він з мамою її возив до своєї матері – бабусі Олі в село. Вона теж була дуже добра до єдиної внучки – дітей Іван не мав. Ганна теж любила свого другого тата – він завжди був поруч, аж до того, як вона поїхала вступати в університет. Але коли Ганна вже була студенткою, щось пішло не так.

-Ганнусю, ми розлучаємося з Іваном, – сказала по телефону мати. – Це мало статися набагато раніше, але ти просто не помічала. Ну не люблю я більше Івана, що вдієш? Він надто м’який, а мені потрібний чоловік. У мене вже з’явився такий.

-Як же так, мамо? – плакала Ганна. – Ну, що у тебе за характер? Чому ти всіх нещасними робиш?

Ганна потім дзвонила татові Івану, але він хоч сам був засмучений, але намагався заспокоїти падчерицю:

-Ганнусю, ти моя єдина донечка. Ну і що, що ми з мамою розлучаємося, ми ж з тобою не прощаємось! Я назавжди залишусь твоїм татом.

Ганна приїхала на канікули з настроєм ігнорувати майбутнього чоловіка мами, третього за рахунком, але варто тільки з ним було познайомитися, як вона одразу розтанула – дядько Олег був привабливий веселун, він чудово смажив шашлики, та й взагалі – мама була з ним щаслива. А ще він забрав маму у свій будинок, тож Ганна стала власницею двокімнатної квартири…

…-Так, оце так справи з твоїми батьками, треба щось робити! – зітхнув Роман.

І справді, рідний тато не хоче бачити Івана, але як його не запросити? Іван виростив і виховав Ганну, був ласкавий і дбайливий, як без нього на весіллі? Мама захоче бачити тільки Олега, теж проблема. Пора усіх обдзвонювати. Першим був рідний батько Євген.

-Доню, ти заміж виходиш? О, вітаю, ну треба ж! Запрошуєш? Прийду! І коли? Через два місяці, сьомого числа? А змінити ніяк на раніше не можна? Не вийде? Шкода! Ганнусю, у мене ж заробітки, нічого не можу вдіяти! А знаєш що – приїду з Європи, махнемо кудись утрьох на відпочинок з вами, добре? У подарунок від мене вам буде машина.

Ну що ж, з рідним татом все вирішилося. Ганна зателефонувала татові Івану і мамі з Олегом. Усі зраділи, всі погодились прийти.

Тільки мама попросила:

-Донечко, тільки чоловіків моїх колишніх не клич!

Та все одно! Це ж їх із Романом свято! Нехай мама бурчить, але Ганна твердо вирішила – тато Іван буде на весіллі! Тільки через два тижні до святкування зателефонував тато Іван:

-Доню, пробач мені! Бабуся Оля погано почувається, їду я в село. Не ображайся, ми потім з вами відзначимо, добре?

-Тату, – запереживала Ганна. – Що з бабусею? Можливо нам перенести весілля?

-Ні-ні, Ганнусю, не треба. Нічого серйозного, треба простежити за нею, а там же городи, ти ж знаєш. Потрібна прополоти, полити. Ну хто ж, як не я! Погуляйте на повну, ми з бабусею зателефонуємо, привітаємо вас…

Ось так і склалися обставини. Весілля відгуляли з мамою і дядьком Олегом.

Медовий місяць, замість наміченого готелю біля моря, провели в селі у бабусі Олі, яка вже одужувала.

А потім повернувся з Європи рідний батько, з яким вони з’їздили відпочити в Карпати і отримали у подарунок новенький джип!

Ніхто з татусів ображеним не залишився!