Ірина сиділа на кухні й пила чай з тістечком. Раптом двері відчинилися і на кухню забіг Степан. – Ну привіт, кохана! – почав він з порога. – Нічого не хочеш мені сказати? Де ти буваєш, наприклад, коли мене нема вдома? Ірина аж чаєм поперхнулася від несподіванки. – Я, я… Любий, я ходила в парк. Ще морозиво я купувала. А якось зайшла в магазин. Мені дуже захотілося пити, от я й купила водички… – Чому ти не сказала мені, що ходиш в місті одна?! – Степан дивився на неї, примружившись. Ірина не розуміла, що відбувається

-Мені добре! Я не збираюся нічого змінювати. Матері тільки не кажи. Вона вважає, що я успішна бізнес-леді.

-Ну, Ірино, ну ти даєш! – сестра була вражена. – А далі?

-Що далі? Так буде далі. Я красива, розумна і хитра. Тому так все і буде, – сказала Ірина, від душі сміючись над здивованою сестрою.

Ірина народилася в сім’ї з достатком. Тато працював начальником відділу, мама теж добре заробляла. Ірину виховували з відчуттям власної переваги, прищеплювали добрий смак, правильні манери.

Батьки не сумнівалися, що на неї чекає блискуче забезпечене майбутнє.

Коли Ірина навчалася у дев’ятому класі, у неї з’явилася молодша сестра. Її назвали Оля, і в неї теж від самого народження було все найкраще.

Матеріальний стан сім’ї за минулі роки ще більше зміцнився, і батьки могли собі це дозволити.

А ще, вони могли дозволити купити квартиру Ірині, яка через два роки вступила в інститут і поїхала у сусіднє місто.

-Не жити ж їй у гуртожитку! – вирішили батьки.

Грошами Ірині вони також регулярно допомагали.

Добре хоч навчалася дівчина на бюджеті, безкоштовно, адже вступила вона сама. Мізки у неї були, і здібності. І саме завдяки ним вона колись збагнула, що не обов’язково дуже напружуватися, щоб мати гарне життя. Є безліч інших способів.

Батька Ірини не стало, коли вона навчалася на п’ятому курсі. Мати теж злягла. Вона дуже переживала і тому серйозно заслабла. Тільки думка про те, що їй треба піднімати молодшу дочку, тримала її на плаву.

Сяк-так мама Ірини змогла вибратися і життя налагодилося.

Ірина не брала участі у цьому. Вона була поглинена підготовкою до захисту диплома, заліками та проектами, адже вона закінчувала інститут.

Мати була рада за дочку і пишалася нею. Вона чекала, що та повернеться у рідне місто, влаштується на роботу.

Звичайно, це було заплановано ще тоді, коли був живий батько, що Ірина прийде на фірму, де він працював. А зараз…

-Мамо… Не поїду я додому. Я тут добре влаштувалася, – сказала Ірина по телефону матері. – Взяли мене на одну фірму. Так. Диплом у мене з відзнакою. Все добре не переживай. Як Олька?

-Оля у школу ходить, в третій клас вже піде. Ти приїжджай хоч у гості! – промовила мати. – Я так скучила! І Олечка теж хоче тебе побачити.

-Якось виберуся, – пообіцяла Ірина і закінчила розмову. На неї чекали цікавіші справи.

На жодну фірму вона не влаштувалася. Їй це не було потрібно. Ще навчаючись в інституті, вона познайомилася із заможним чоловіком, Степаном.

Спочатку вона плекала надію на те, що він покличе її заміж. А потім зрозуміла, що таких намірів у нього немає, і не передбачається.

Він хоче створювати сім’ю. Може, й хоче, але не з нею. У них відбулася відверта розмова, під час якої Ірина зрозуміла, що Степан готовий бути з нею, забезпечувати її без будь-яких зобов’язань.

Ірина подумала і погодилася.

-А що поганого? – подумала дівчина. – Живу, як сир у маслі. Робити нічого не треба. Купую все, що захочу, розважаюсь.

Одного разу вона навіть їздила з ним на море. Степан багато працював. Жив один у шикарній квартирі в центрі міста.

Коли він вперше привів туди Ірину, вона була вражена. Вголос, звичайно, нічого не сказала, боячись здатися простачкою, але подумала:

-Оце так як люди живуть, Боже мій… Консьєрж, окремий ліфт. Тиша, квіти навколо і усміхнений персонал. Один хол чого вартий! А сад на даху… А басейн!

Ірина вдала, що це все їй давно знайоме, хоча очі у неї округлилися, побачивши таку пишність.

Спочатку вона здивувалася тому, що Степан, щойно в’їхавши у ворота житлового комплексу, вийшов з машини і їй теж сказав виходити.

Вона вийшла і побачила, як до них поспішає молодик, одягнений в уніформу. Він узяв ключі від машини і сів за кермо. Помітивши здивований погляд Ірини, Степан пояснив, що тут працює служба паркування, і йому не потрібно паркувати авто.

У самій квартирі також було все розкішно. Вікна до підлоги, м’яке світло, що лилося звідкись зверху і збоку і взагалі, Ірині здалося, що вона опинилась у палаці.

Степан, мабуть, до цієї всієї пишноти давно звик і почував себе впевнено. Він сказав Ірині, що хоче, щоб вона жила поруч із ним. А свою квартиру вона може здавати, якщо хоче. Але, приходячи з роботи додому, він хотів бачити її саме тут.

Чи треба казати, що Ірина з радістю погодилася? У самій будівлі було кілька кафе, салон краси, фітнес клуб та багато чого ще. Можна було цілими днями стирчати тут і отримувати задоволення від життя, що дівчина й робила.

Були певні умови. Степан любив певні кольори та стиль.

Одягалася Ірина тільки в той одяг, який вибирав та купував він.

Це стосувалося і білизни. Косметика, колір волосся, зачіска, все це контролював Степан. Він диктував, у який колір їй пофарбувати волосся і що сьогодні вдягнути.

Прикраси дорогі він не купував, вважав, що це марна трата грошей. Але гарна біжутерія часом виглядала не гіршою й Ірина вважала, що її все цілком влаштовує.

Але в якийсь момент їй стало нудно. Ірині думалося про те, що вона знаходиться «в золотій клітці» і їй ставало дуже сумно.

-Як банально! – зітхала вона. – Думала, що тільки дурні принцеси з казок відчувають ці дурні почуття. Жити б та радіти! Але як же ж нудно!

-Я ніби на повідку, – пробурмотіла вона, надягаючи жакет і застібаючи туфлі. – Піду хоч прогуляюся, чи що… Що я й вийти нікуди не можу? Я вільна людина!

Одна за ворота розкішного житлового комплексу вона вийшла вперше.

-Як добре! – думала Ірина, крокуючи вулицею. – Пташки співають, сонце світить. Що хоч сьогодні за день тижня? Може, вихідний? Чому всі такі радісні йдуть?

Ірина, живучи зі Степаном, втратила лік часу. Усі дні злилися у єдину лінію. Степан працював іноді й на вихідних, і вона не замислювалася про це. Просто не треба було.

Вона мала банківську картку, рахунок якої регулярно поповнював Степан й Ірина вирішила купити собі морозиво. Сіла в парку на лавочку і почала ласувати.

День пройшов чудово вона багато гуляла та просто насолоджувалася свободою. Вона навіть пару зупинок проїхала на тролейбусі, ​​так давно вона не користувалася, що захотілося прямо…

Ірина повернулася до того, як повернувся з роботи Степан, який одразу ж потяг її у якийсь клуб.

Одягнувши те, що він вказав і, розпустивши своє шикарне волосся, Ірина виглядала чудово.

Втім, як завжди. Вони повеселилися і повернулися додому вже за північ. Потім ще кілька годин провели в ліжку, а потім, коли Степан заснув, Ірина встала і пішла на кухню пити каву. Вже світало. Починався новий день…

…Десь через тиждень, Ірина сиділа на кухні й пила чай з тістечком. Раптом двері відчинилися і на кухню забіг Степан.

-Ну привіт, кохана! – почав він з порога. – Нічого не хочеш мені сказати? Де ти буваєш, наприклад, коли мене нема вдома?

Ірина аж чаєм поперхнулася від несподіванки.

Зазвичай він поповнював її банківську карту якраз у цей час і отже, як зрозуміла Ірина, він перевірив баланс та виконані оплати.

-Я, я… Любий, я ходила в парк. Ще морозиво я купувала. А якось зайшла в магазин. Мені дуже захотілося пити, от я й купила водички.

-Чому ти не сказала мені про те, що ходиш в місті одна? – Степан дивився на неї, сердито примружившись.

Ірина не розуміла, що відбувається.

-Любий, я нічого поганого не зробила, мені захотілося погуляти, розвіятися, я вільна людина…

-Чому ти пішла не спитавши мене? – тон Степана не віщував нічого хорошого.

Вони дуже посварилися. Степан просто виставив її за двері, сказавши, що вона йому набридла.

Ірина, палаючи праведним гнівом, заявила, що таких, як вона, ще пошукати треба! Що вона і так надто довго терпіла! На що Степан сказав, що вона може не терпіти. І заміну їй він знайшов. І тому звільни, мовляв, територію.

Ірина повернулася до своєї квартири. Дорогі сукні, які купував їй Степан, у неї залишилися, прикраси теж. Довго нудьгувати вона не стала і швидко знайшла іншого заможного чоловіка.

Тепер вона була більш обачна. Та й чоловік не був таким уже строгим, як Степан. Достаток, щоправда, у нього був скромніший. Проте жилося з ним теж цілком непогано.

Потім були ще чоловіки. Ірина ніколи надовго не залишалася одна, щоразу їй вдавалося швидко знаходити чоловіка, готового утримувати її.

Так вона жила кілька років. Матері, коли та дзвонила, Ірина брехала про те, що знайшла гарну роботу, що її підвищили на посаді, що вона отримує шикарну зарплатню. Ірині хотілося похвалитися і вона часто надсилала матері фото своїх подорожей, відпочинку біля моря, шикарних видів із вікон шикарних готелів.

Про чоловіків, які бували іноді в кадрі, Ірина нічого певного не говорила і переважно намагалася надсилати тільки селфі.

Сестра Оля виросла. Вона закінчувала школу і готувалася до вступу в інститут. Мама працювала вже не на тій хорошій роботі, як тоді, коли ще живий був батько, та ще за минулі роки вона зовсім втратила здоров’я і нікуди далеко від дому не їздила.

Тому Ірина сама приїжджала в гості. І в останній з візитів зайшла розмова про вступ Олі в інститут. Мама просила, щоб Ірина пустила Ольгу жити до себе в квартиру.

Щоправда, спочатку вона тактовно поцікавилася, чи не живе там з нею «якийсь чоловік».

-Я живу сама, – відповіла Ірина, посміхнувшись. – Звичайно, нехай Оля приїжджає. Інститут за два кроки, їй буде зручно.

-Ти найкраща сестра! – Оля в пориві емоцій обійняла Ірину. – Спасибі тобі! Ось вивчуся, знайду роботу і назбираю на свою квартиру. Я хочу бути, як ти! Такою ж успішною. Щоб на море їздити, мандрувати, світ подивитися хочу! І заміж теж хочу. А ти, сестричко? Невже не хочеш?

Ірина загадково подивилася на сестру, стримано посміхнулась і відповіла, що їй і так добре.

На той момент, коли Оля приїхала до неї жити, Ірина жила з двома чоловіками. Це виявився оптимальний, на її думку, варіант. Один – для забезпечення матеріального благополуччя, інший – для душі.

Це вийшло випадково. Ірина знову занудьгувала. Її новий чоловік був дуже діловою і зайнятою людиною.

Йшов рано, приходив пізно, падаючи на ліжко та засинаючи з телефоном у руці.

І так кожного дня. Він повністю викладався, розвивав свій бізнес і колись все стало б інакше, але жити і розважатися Ірині хотілося саме зараз, чекати вона не хотіла.

І ось у тому фітнес клубі, в який вона зазвичай ходила, Ірина зустріла його. Чоловіка звали Сергій, і він був на десять років молодший за Ірину. Грошей у нього особливо не було. У клуб він пішов саме за тим, щоб зустріти там якусь красуню для побачень.

Ірина ідеально підійшла на цю роль. Виглядала вона завжди надзвичайно, тому різницю у віці помітно не було.

Зате помітно було самій Ірині, наскільки з тим хлопцем було веселіше та безтурботніше проводити час.

Їй вже добряче набридли важливі бізнесмени, з якими вона жила всі ці роки.

Одна робота була в них на думці. І гроші. А Сергій був для неї як свято. А ще ліжко. Там він був просто неймовірний.

Ірина дотримувалася максимальної обережності. Ніхто з чоловіків не здогадувався про існування іншого.

Спочатку це було важко, але згодом Ірина звикла. І зараз вона навчала сестру, яка приїхала до неї.

-Отак, люба. Життя легке і безтурботне. Чоловіки завжди забезпечуватимуть мене. Я знаю, «на які кнопки натискати». У мене багатий досвід, – Ірина засміялася.

-А раптом вони дізнаються одне про одного? – Оля ледь сприймала, отриману від сестри, інформацію.

-Ну і що? Знайду інших, 0 безтурботно відповіла Ірина. – Я не така нерозумна, як тобі здається. Я розумію, що краса не вічна і весь цей час я збирала гроші.

Я зібрала солідну суму, і зауваж, все це дісталося мені «за гарні очі».

Колись я справді займуся чимось вартісним. А поки що я живу в своє задоволення… Матері тільки не кажи. Вона не зрозуміє.

Оля дивилася на сестру й думала про те, наскільки вони з нею далекі.

Хоч і близькі вони ніколи не були, різниця у віці у них була надто велика.

Коли народилася Оля, Ірина через кілька років уже поїхала, коли їм було дружити. Однак Оля завжди вважала сестру якимось ідеалом, тим, чого потрібно прагнути і мріяла стати такою ж успішною.

Але відкрилася банальна правда – сестра ніяка не бізнес леді, а звичайна утриманка! Оля була вдячна їй за те, що вона дозволила жити разом із нею, але сама вести таке життя не хотіла.

-Ні вже, вибачте, – розмірковувала дівчина, розкладаючи свої речі в шафі. – Залежати від когось? Боже збав! Я сама всього досягну. І житиму, і відпочиватиму на свої гроші. Я нікому нічого не буду винна. Так. Доведеться попрацювати, але, як Ірина, отримувати «за красиві очі» подарунки? Нііі…

А Ірина спостерігала за сестрою, ліниво попиваючи каву, і думала про те, яка вона все-таки наївна, її сестричка.

Життя не знає. Нерозумна. Навіщо напружуватися, коли можна отримати все задарма? За гарні очі…

Джерело