Зіна готувала вечерю, як раптом у її квартирі згасло світло. Жінка одразу побігла шукати по шухлядах якусь свічку, але світло тут же увімкнулося. Зіна тільки й сплеснула руками, але коли вона захотіла увімкнути мікрохвильовку – та вже не працювала! – От же ж, – пробурмотіла Зіна і набрала номер майстра. Майстер прийшов на наступний день. Зіна відкрила двері, глянула на нього й ахнула
У Зіни особистого життя зовсім не було, незважаючи на те, що вік її наближається до п’ятого десятка.
У молодості вона думала вийти заміж не за звичайного і простого чоловіка, а неодмінно за багатого.
Ну от чого вона так думала, і чому вирішила саме так, ніхто не знав. Але найближчі її друзі, подруги, родичі і навіть батьки знали про цю мрію.
Але в гонитві за цією мрією, вона, мабуть, упустила своє справжнє щастя, не звертала уваги на хлопців, які біля неї крутилися, пропонували провести і навіть заміж кликали.
Ігнорувала вона простих молодих чоловіків, а старших чоловіків приваджувала, і навіть з одруженими зустрічалася.
Якось мало не розбила сім’ю, але чоловік вчасно схаменувся, а вірніше дружина дізналася, і швидко поставила на місце і чоловіка і Зіну.
Мати їй говорила:
-Зіно, пропустиш свій час, виходь заміж, поки тобі пропонують молоді.
Навіщо одружених мужиків зі шляху збиваєш, недобре це.
Ну що ти надумала – багатий їй потрібний? Виходь заміж он за Олега, він розумний, толковий, разом і на багатство заробите.
Адже щоб розбагатіти, треба змолоду разом із чоловіком докласти зусиль, ось тоді й розбагатієш.
А тобі все й одразу подавай. Де його взяти багатого та молодого? Ох, відчуваю я, що залишишся ти в дівках, дочко.
Але Зіна не чула вмовлянь і порад матері. Мати її, як у воду дивилася, залишилася вона самотньою, так і не знайшла собі відповідного чоловіка.
Досягнувши зрілого віку, Зіна вважала, що вона знає життя, знає, що таке добре і що таке погано.
І найбільше у світі любила вчити інших життю, роздавати поради наліво й направо.
Вважала, що вона допомагає людям своїми порадами, а чи потрібні їм її поради, чи ні, це вже інше питання.
Коли дехто не має свого особистого життя, є така категорія людей, вони часто намагаються взяти участь у чужому житті, причому незалежно від того, просять їх про це, чи ні.
Їм бачте збоку здається, що вони краще знають, як інша людина має вчинити в тій, чи іншій ситуації. Ось із такої категорії була Зіна. Вона все про всіх знала, а як не знала, то здогадувалася. Жила вона в невеликому містечку, тут багато хто один одного знає.
Вона демонструвала зразок цнотливості й чесноти. Але старожили-сусідки знали, як бурхливо проходила її молодість, але ніхто не знав, чому вона так і не вийшла заміж. Потім уже й мужики її оминали. А чому? Це було незрозуміло…
Але час минав, і незважаючи ні на що, Зіна вважала, що тільки вона може радити всім, як краще жити.
У вихідний часто з’являлася на ринку, знайомих у неї безліч.
-Петрівно, ти що картоплю так дешево продаєш, я там бачила, як дід Федір дорожче продав відро.
Давай переписуй цінник, теж мені бізнесменка, – говорила вона знайомій, хоч і не бачила нічого.
-Віро, а ти чого огірками великими торгуєш? Та кому такі потрібні, для соління та маринаду огірочки потрібні дрібні, і щоб у банку поміщалися. Ну, ти даєш, думаєш, ніхто не знає? – проходячи повз сусідку, робила вона зауваження.
Якщо йшла з роботи і зустрічала когось, їй неодмінно треба повідомити:
-Іванівно, ти що свого Михайла не зустрічаєш з роботи? Нам сьогодні дали зарплату. Ти ніби не знаєш, що він із грошима зайде в кафе, а там друзі, знову пінне біленькою розбавлятимуть. А раптом потім гроші в нього витягнуть, чи не дай Боже згубить? Попереджаю тебе, біжи зустрічай свого недолугого.
-Ой, Зіно, вічно ти зі своїми порадами. Та вдома вже мій Михайло, і зарплату мені віддав, – переможно дивлячись на неї, відповідала Іванівна.
Далі дорогою зустрілася з колишньою однокласницею Людою:
-Привіт, ти куди йдеш Людо? Мабуть, свого чоловіка рятувати?
-А що його рятувати від кого? Від тебе, чи що? – щиро здивувалася Люда.
-А ти начебто й не знаєш, що твій Андрій часто заходить в магазин, де Галька торгує. Вона давно на твого Андрійка поклала око, я сама бачила. Ех ти, Люда, дивись потім пізно буде. Я тобі раджу з Галькою розібратися, вона ще та баба!
-Ну Зіно, дякую за новини. Тільки мій чоловік от уже, як три дні, у селі в матері, дах перекриває. Так що не турбуйся даремно, Зіно! Краще за собою дивися! – відшила її Люда.
А їй усе байдуже, роздає свої поради направо й наліво.
Дійшовши до свого під’їзду, зустрілася вона з Катею, молодою, симпатичною жінкою.
Вони нещодавно з чоловіком купили квартиру поряд із Зіною. Чоловік її Степан молодий красень чудово грає на гітарі.
Вони з Катею іноді підробляють на весіллях, на різних заходах та урочистостях ведучими, а іноді він один грає.
Зінаїда вже в курсі всього їхнього життя.
-Катрусю, куди ти так поспішаєш? Тобі не можна поспішати, он уже скоро доньку народиш.
-Ні, у нас синок буде…
-Катя, послухай мене, знаючу жінку, я з одного погляду визначаю, говорю ж, дочка в тебе буде!
Катя не сперечається, вона знає, що це марно, і Зінаїда продовжує:
-Зараз тобі не можна на всякі заходи ходити, а от у Юльки в суботу ювілей. Покличуть твого Степана. А він у тебе видний мужик, піде без тебе, а там дівок багато молодих, а вони будуть залицятися до нього.
Дивись, не відпускай його одного, відведуть, ой відведуть!
Степан гарненький, такі подобаються дівкам. Дивись, щоб ніякого гріха не сталося. Ой, що це я, тобі ж не можна хвилюватися. Ну, дивись, я тебе попередила.
-Дякую, тітко Зіно. Тільки ми в суботу зі Степаном до його батька на день народження підемо, а ще ліжечко поїдемо купувати.
Тож нікуди не піде мій Степан. А за інформацію та турботу дякую, – посміхаючись говорила Катя.
-Аааа, зрозуміло, ну це інша справа, до батька, так до батька, ліжечко, так ліжечко, – нарешті дійшовши до квартири, Зінаїда заспокоїлася.
І так щодня, на роботі вже колеги її не слухають, втомилися від її порад, сміються, а їй усе байдуже.
Вона знає, як їм жити, як краще вирішити свої проблеми. Тільки вона не розуміє, і навіть прикро їй, говорить сама до себе:
-Я людей вчу, поради свої роздаю їм, а вони замість того, щоб дякувати й прислухатися, ще й невдоволення своє висловлюють.
Ні, ну дивні якісь люди! Марійці кажу, що ти знайшла у своєму Миколці, він розлучений, діти там, аліменти платить?
Навіщо тобі з ним зв’язуватися, вже немолода? А вона так невдоволено глянула на мене. Хоч би подякувала, аж ні, не сподобалося їй…
Зіна такі поради й подібні побажання роздавала безперервно. Рідко, але все ж таки їй діставалося, ставили її на місце, особливо молодь. А днями їй колега сказав:
-Ти, Зіно, краще зі своїм життям розберись, а то сидиш одна все життя. А поради при собі тримай. Ти ще молода, краще приглядай собі половинку, десь гуляє твоя половинка, мабуть, теж тебе шукає.
Ось замість копання в житті інших, візьми й створи свою сім’ю.
-Але ж я не про себе турбуюся, я ж про інших дбаю, можна сказати, переживаю. Ех ви, невдячні, – майже ображено відповіла вона колезі.
Але одного разу у Зіни трапилися непередбачені обставини…
Зіна готувала вечерю, як раптом у її квартирі згасло світло.
Жінка одразу побігла шукати по шухлядах якусь свічку, але світло тут же увімкнулося.
Зіна тільки й сплеснула руками, але коли вона захотіла увімкнути мікрохвильовку та вже не працювала.
-От же ж, – пробурмотіла Зіна і набрала номер майстра.
Майстер прийшов на наступний день. Зіна відкрила двері, глянула на нього й ахнула!
Вона побачила приємного, немолодого чоловіка, серйозного та ввічливого.
-Доброго вечора, що у вас трапилося, розповідайте, показуйте, – запитав він приємним голосом, таким, що Зіна навіть зніяковіла. – Де ваша мікрохвильова піч?
-Проходьте сюди на кухню. До речі, а як вас звуть, мене Зіна, – підходячи до мікрохвильовки, говорила вона.
-Дуже приємно, а я Микола.
Він оглядав прилад, натискав на кнопки, але мікрохвильовка не вмикалася.
-Зіно, а якщо я заберу її з собою, потім поверну? Там деталь треба одну, а тут не зможу замінити, – дивлячись на неї, спитав він.
-Звичайно, будь ласка, я навіть рада буду!
-Миколо, тоді я не можу вас просто так відпустити, давайте хоч чаю попʼємо?
Микола, уважно подивившись на Зіну, посміхнувся.
-А я не відмовлюся, дякую.
Вони пили чай, розмовляли про все, сміялися, він виявився з гумором, Зінаїда сміялася так, як ніколи в житті.
Через два дні Микола приніс відремонтовану мікрохвильовку, потім приходив ще кілька разів, а в суботу прийшов з квітами, тортом й ігристим. Більше він від Зіни не йшов. На роботу тепер вони їдуть разом його машиною, увечері він її зустрічає.
Сусіди та знайомі помітили, із Зіною щось сталося, її вже більше не чути й не видно.
Іноді побачать – поспішає до магазину, вона кивне головою вітаючись, і швидше додому.
А їй ніколи стояти розмовляти, вдома треба приготувати, прибрати, та хто зна, які справи у заміжньої жінки.
Скільки можна іншим допомагати, настав час уже й про себе подумати, про свою сім’ю!
І найголовніше, що це всіх влаштовує…