Віра відчинила шафу у своїй кімнаті і почала вибирати одяг. Одягла чорну пряму спідницю та чорний светр. – Куди це ти вбралася? – До кімнати зайшла мама. – На поминки чи що? – Ні, мамо, мене запросили на день народження, – сказала донька. – І хто запросив? – здивувалася мама. – Тобі краще присісти, – раптом сказала Віра. Мама здивовано дивилася на доньку, нічого не розуміючи
Віра стояла перед дзеркалом у коридорі і невдоволено і прискіпливо розглядала себе. Нічого цікавого. Звичайна дівчина. Так, фігура струнка у її тридцять п’ять, ні грама зайвого. Волосся русяве, трохи кучеряве, не густе. Але при неяскравому світлі коридору здається тьмяно-сірими. Мама економила електроенергію та вкручувала слабкі лампочки.
Віра завязала волосся в хвіст, розтягла тонкі губи в усмішці, але веселощів в очах і обличчі не побільшало. Вона зітхнула, трохи торкнула губи блідою помадою, поправила низ светра. Відвернулась від дзеркала і вдягла пальто.
– Мамо! Я пішла! – гукнула вона і, не чекаючи на відповідь, вийшла з квартири.
До роботи пішки дві зупинки. Вона й обрала її тому, що недалеко від будинку. Дуже не любила громадський транспорт. Усі злі, особливо вранці та після роботи, штовхаються.
Працювала Віра у міській бібліотеці. Загалом вона закінчила педагогічний інститут. Пропрацювала у школі два місяці і вирішила, що не зможе все життя вчити дітей та підлітків розумному, доброму, вічному. Не її це. От і влаштувалася до бібліотеки. Робота спокійна, хоч і не прибуткова, є час почитати. А читати вона любила.
Ще Віра вела свій блог на одному із сайтів, де розповідала про прочитані книги. Хтось дякував, хтось сварив. Але гроші капали. І це було гарною підмогою. Жили вони удвох із мамою у старій квартирі. Давно треба було б зробити ремонт, оновити меблі. Віра відкладала гроші, зароблені на сайті, але на якісний ремонт ще збирати і збирати.
Наприкінці третього курсу інституту Віра вийшла заміж. Мамі її обранець не сподобався. Відмовляла, але тут вона, завжди слухняна і скромна дівчина, не послухалася маму. Ігор був приїжджим із маленького містечка. Жили, звісно, у Віри. Звідки у студентів гроші на орендовану квартиру? Мама переступила через себе і якось жила з небажаним зятьом, не хотіла втрачати дочку.
Весною одружилися, а після новорічних свят розійшлися. Перед Новим роком Віра занедужала. Усі плани на веселе святкування із друзями довелося скасувати. Ігор усім своїм виглядом показував, що незадоволений перспективою сидіти перед телевізором усю ніч і їсти олів’є в компанії тещі та нездужої дружини.
Віра не витримала його скиглі і відпустила святкувати з друзями. Сама винна. Він повернувся наступного дня біля десятої ранку, пахнучи чужими парфумами. Потім дівчата сказали, що святкував всю ніч у гуртожитку з вродливою дівчиною з першого курсу.
Віра зрозуміла, що далі буде ще гірше. Відпустила його на всі чотири боки. Місяць вона переживала, ображалася на всіх у світі. А потім прийшов Ігор і почав умовляти почати все спочатку, мовляв, помилився. Але кохання також раптово пройшло, як і виникло. Все пережилося. І Віра подала на розлучення. Після закінчення навчання Ігор поїхав кудись, можливо і додому, до свого маленького містечка.
Потім у неї стався роман із одруженим чоловіком, який затягнувся на довгі сім років. Він був набагато старший за Віру. Відразу сказав, що дружину не покине, любить двох доньок. Зустрічалися двічі на тиждень. А свята та вихідні, як водиться, Віра сиділа вдома. Він купив їм із мамою новий телевізор, оплачував їм поїздки на південь. Допомагав одним словом.
Але згодом стосунки зжили себе. Обом набридло зустрічатися поспіхом, переживали викриття. Його доньки повиходили заміж, одна вже подарувала онука. На кохання на боці у старого ловеласа сил не залишилося. Віра не шкодувала, навпаки, зітхнула з полегшенням.
Більше не стала експериментувати із пошуком чоловіка. Навколо повно молоденьких та гарних дівчат. Кому потрібна така звичайна жінка? Та й вибирати особливо нема з кого. До бібліотеки ходять одні жінки чи підлітки за книгами за шкільною програмою. А після роботи Віра йшла додому. Іноді з мамою вибиралися у кіно. Якось непомітно вона змирилася з самотністю і не мріяла побудувати сімейне життя.
Якось вона сиділа за столом і накидала текст для сайту. До порожньої бібліотеки зайшов відвідувач і привітався.
– Ви хочете записатися? – Запитала Віра недовірливо.
Вона не могла пригадати, щоб за книгами хоч раз зайшов молодий чоловік, тим паче такий симпатичний.
– Ні. Мама занедужала, просила здати книги та взяти нові, – чоловік поклав на край столу дві книги та читацький квиток.
Віра прочитала прізвище.
– А ви син Інни Михайлівни? Сподіваюся, з нею нічого серйозного не сталося? – неспокійно спитала вона.
– Нічого. Простигла. Вона сказала, що ви самі щось для неї підберете. – Чоловік усміхнувся, і Віра зненацька зніяковіла.
Вона вийшла з-за столу і сховалася між полицями з книгами, намагаючись вгамувати тремтіння. Давно не відчувала нічого подібного. Близькість та погляди чоловіка сильно схвилювали її. Вона вибрала книгу і повернулася до столу.
– Ось. Я давно обіцяла цей роман. Саме сьогодні принесли. – Вона поклала книгу на стіл.
– А мені? – Сказав чоловік і посміхнувся.
Віра захвилювалася.
– Що вам? – Запитала вона, намагаючись приховати за різкістю своє хвилювання.
– Мені теж підберіть щось почитати. Сподіваюся, що можна?
– Можна. А що ви любите? Чи є якісь переваги? – Віра відвела погляд до полиць книг.
– Пригоди, історичні… Я, щиро зізнатися, давно нічого не читав. На ваш смак, якщо можна. – Тут вже зніяковів він під пильним поглядом Віри.
Вона знову пішла до полиць і довго вибирала книгу. Нічого придатного як на зло не траплялося. Взяла роман Хоссейні «Той, що біжить за вітром».
– Ось. Не впевнена, що вам сподобається. Мені важко радити чоловікам.
Вона записувала книги у формуляр, намагаючись робити це швидше, щоб він не помітив, як тремтять її руки. Відчувала, що він розглядає її.
– Велике спасибі. – Чоловік взяв книги та пішов до виходу.
Біля дверей він озирнувся і знову широко посміхнувся до неї. Вона відразу опустила голову над журналом, сховала обличчя.
Довго ще не могла приборкати все всередині. Подумаєш, красень. І чого так розхвилювалась? Прямо як дівчисько.
За два тижні книжки принесла сама Інна Михайлівна.
– Дякую, Вірочка. Сподобалося дуже.
– А вашому синові? – Запитала вона, побачивши обидві книги на краю столу.
Інна Михайлівна, повненька жінка зі слідами колишньої краси, трохи нахилилася до Віри і вимовила, змовницьки понизивши голос:
– Ой, він за два дні проковтнув. Просив узяти щось ще подібне до цієї.
Віра підняла здивовано брову. Від Інни Михайлівни не вислизнуло це.
– Він дуже, дуже задоволений книгою. – Погляд її при цьому здався Вірі трохи лукавим. – Думаю, що сьогодні виберу книгу сама. Ви тільки для Дмитра підберіть щось. Дуже просив, – з натиском промовила останні слова Інна Михайлівна і попливла до книжкових полиць.
«Чи не сватає вона мене за свого сина? Та ну, нісенітниці. Він такий… А я… Та ні». – Віра відразу відкинула цю думку.
Коли вона записувала книги, Інна Михайлівна знову нахилилася до Віри і сказала довірливо:
– У мене в суботу буде день народження. Віро, приходьте до нас. Адресу на картці записано. Я тут недалеко живу. Все буде просто, без зайвих вишукувань. Прийдуть мої друзі. Я їм багато розповідала про вас. І не надумайте відмовитися. Я ображуся. – Вона випросталась і напівжартівливо погрозила пальцем.
Віра розгубилася, не змогла вигадати якусь відмовку, щоб відмовитися від пропозиції. Просто вирішила, що не піде. Теж мені, подруги. Але тоді справді образить Інну Михайлівну. І всеж…
Вона намагалася не думати про Дмитра. Але увечері набрала номер своєї подруги Іри. Після кількох нічого не значущих фраз Віра попросила поради, що вдягнути.
– Хтось намітився на обрії? Розповідай, подруго. Гаразд, не буду діставати тебе розпитуваннями. Твій гардероб я чудово знаю. Хочеш, кофтинку дам, ту, що тобі подобається? Ні? Тоді все просто: чорний низ – штани або спідниця, кольоровий верх, можна чорний, але тоді одягни намисто або золотий ланцюжок. Так, і яскрава хустка на шию або шарфик.
Волосся розпусти. Воно в тебе в’ється, надасть легкості образу. Підфарбуй яскравіше губи та очі. Стильно, ефектно та безпрограшно.
– Іро, я не на поминки збираюся, а на день народження, – протягла Віра.
– Тоді навіщо поради питаєш? Сама й одягайся. – І Іра відключилася.
Гаразд, є час подумати. У п’ятницю ввечері, коли мама сіла до телевізора дивитися свій серіал, Віра відчинила шафу у своїй кімнаті і почала вибирати одяг. Все не те, старе і модне, нічого не подобалося. “Не піду нікуди”, – вирішила вона і закрила шафу.
Але в суботу до призначеного часу вимила голову, уклала волосся, одягла чорну пряму спідницю та тонкий светр. Зверху – золотий тонкий ланцюжок. “Іра молодець, правильний образ обрала”, – похвалила вона подругу, розглядаючи себе в дзеркало.
– Куди це ти вбралася? – До кімнати зайшла мама.
– На побачення.
– Нарешті. Дай Бог. – І мама перехрестила дочку.
– Мамо, я пожартувала. Я йду на день народження до своєї читачки.
Дорогою Віра зайшла в магазин і вибрала в подарунок книгу. У квітковому кіоску купила невеликий букет гербер. Коли вона прийшла, гості вже сиділи за столом. Інна Михайлівна зраділа, представила Віру гостям та посадила поряд із собою. З іншого боку, від неї виявився Дмитро.
– Діма, ддопомагай за гості, – попросила сина Інна Михайлівна.
Окрім них за столом сиділи дві пари віку Інни Михайлівни та молоденька дівчина, мабуть, чиясь донька. Дмитро сумлінно доглядав Віру, підливав напої, підкладав салати. Червоненьке виявилося смачним і солодким, і невдовзі голова Віри приємно закружляла, настрій піднявся і вона вже не шкодувала, що прийшла.
Проводячи Віру додому, Дмитро розповів про батька, якого не стало, про друзів, які завжди приходять у день народження матері.
– Дмитро, ваша мама запросила мене, щоб нас звести? – Запитала Віра прямо.
– Розкусили. – Дмитро зніяковіло опустив очі. – Правильно. Мама мріє мене одружити. Я був одружений, але недовго. А де ваші вікна? – Запитав він, коли Віра зупинилася біля свого під’їзд.
– Он два вікна на другому поверсі. Мама чекає на мене, не спить, – сказала Віра, піднявши обличчя до світлих вікон їхньої квартири.
Коли вона подивилася на Дмитра, їхні очі виявилися дуже близькими, так близько, що Віра занервувала. Безперечно, він хвилював її. Вона подумала, що за сюжетом роману він повинен зараз її обійняти і поцілувати. Їй стало соромно своїх думок, і вона зробила крок назад, швидко попрощалася і сховалася за дверима під’їзду.
Два дні вона вмовляла себе, що їй здалося. У такого гарного чоловіка не повинно бути проблем із жінками. І точно не з такими непоказними як вона. Два дні вона намагалася його забути. А на третій він прийшов перед закриттям до бібліотеки.
– Ви вже прочитали книгу? – спитала розгублено Віра перше, що спало на думку.
– Ні. Я прийшов запросити вас у кіно. – Він витяг з кишені і показав два квитки.
Після кіно вони сиділи у кафе.
– Дмитро, навіщо я вам? Я себе добре оцінюю і … – Почала Віра, але Дмитро зупинив її.
– Красуні у мене вже були, на одній такій я навіть був одружений. Оболонка гарна, а всередині – пусто. – Дмитро дивився на неї так, що у Віри мурашки побігли по тілу. – Ти мені одразу сподобалася. Я не художник говорити красиві фрази.
Він говорив, а Віра вже не могла боротися з почуттями, що так довго дрімали в ній.
Через три місяці Дмитро зробив Вірі пропозицію. Мами обох були щасливі. За три місяці уваги до себе, Віра розквітла та погарнішала. Це помітили колеги та читачі бібліотеки. Вона бентежилася від комплементів, що сипалися на неї, і ставала ще зворушливішою. Правильно кажуть, що ніщо так не прикрашає жінку, як кохання чоловіка.
Іноді мами мають рацію, коли не радять поспішати із заміжжям або вибирають пару для сина чи дочки. З боку їм набагато видніше.
Так буває. Коли тобі здається, що після досвіду невдалого кохання, розчарувань і розлучень попереду чекає лише самотність, раптом зустрічається людина, яка переконає душу радіти. Справжнє відчуття може оцінити тільки той, хто переживав і втрачав любов.